Українська література » Сучасна проза » Щиголь - Донна Тартт

Щиголь - Донна Тартт

Читаємо онлайн Щиголь - Донна Тартт
не б’ємо жінок в Америці.

Він спохмурнів і виплюнув зернятко з яблука.

— Авжеж, ні. Американці лише кривдять малі країни, які живуть не так, як їм хочеться.

— Борисе, заткнись і відчепись від мене.

Але він допікав мені своїми коментарями, і замість почати нового листа до Піппи я вирішив написати Гобі.

Дорогий містере Гобарте,

добридень, як ваші справи? Я сподіваюся, з вами все гаразд. Я ще не писав вам, щоб подякувати за ваше добре ставлення до мене протягом останніх тижнів мого перебування в Нью-Йорку. Я сподіваюся, що з вами та з Космо все о’кей, хоч знаю, що вам обом бракує Піппи. Як вона там? Сподіваюся, вона змогла повернутися до своєї музики. Сподіваюся також

Але я не послав і цього листа. Та я прийшов у справжній захват, коли сам одержав лист — довгий лист на справжньому папері — не від кого іншого, як від Гобі.

— Що ти там одержав? — із підозрою запитав мій батько. Побачивши нью-йоркську марку, він вихопив листа в мене з рук.

— Чого тобі?

Але батько вже надірвав конверт. Він швидко проглянув листа й утратив до нього інтерес.

— Ось він, візьми, — сказав він, простягаючи мені листа. — Пробач, сину. Я помилився.

Лист був чудовий уже сам по собі, як річ: дорогий папір, дуже гарний чоловічий почерк, подих спокійних, затишних кімнат і грошей.

Дорогий Тео,

я б хотів знати, як твої справи, але я навіть радий, що не маю від тебе листа, бо це, мабуть, означає, що ти щасливий і дуже заклопотаний. Тут листя на деревах уже опадає, Вашингтон-сквер стоїть жовтий і мокрий, і стає холодно. Суботніми ранками ми з Космо блукаємо по Віллідж, я беру його на руки й заношу до сирної крамниці — не певний, що це дозволено, але дівчата за прилавком приберігають для нього скибочки та грудочки сиру. Він сумує за Піппою так само, як і я, але, як і мені, це не заважає йому втішатися їжею. Іноді ми їмо з ним біля грубки тепер, коли до нас прийшов Пан Мороз.

Я сподіваюся, ти там обжився хоч трохи й маєш бодай кількох друзів. Коли я розмовляю з Піппою телефоном, вона не здається там вельми щасливою, хоч її здоров’я значно покращилося. Збираюся полетіти туди на День подяки. Я не знаю, чи буде Марґарет рада мене бачити, але Піппа хоче, щоб я прилетів, тож я полечу. Якщо мені дозволять узяти Космо на літак, візьму його з собою теж.

Вкладаю фото, яке, думаю, може тобі сподобатися, — чіппендейлівський комод, який мені щойно доправили, відремонтований дуже погано, мені сказали, що він зберігався в неопалюваному сараї десь у Вотервлієті, Нью-Йорк. Річ подряпана, посічена, кришка розламана на дві половини, але подивись на ці напружені пазурі, які встромилися в кулю! Ніжки не дуже добре вийшли на фотографії, але видно, з якою силою пазурі вп’ялися в кулю. Це справжній шедевр, і я можу лише побажати, щоб його доглядали краще. Я не знаю, чи ти можеш бачити напис на кришці, викарбуваний із надзвичайною майстерністю.

Крамницю я відчиняю лише кілька разів на тиждень за домовленістю, але здебільшого працюю під сходами, ремонтуючи речі, що їх надсилають мої клієнти. Місіс Скольнік і кілька людей, що живуть по сусідству, питали про тебе — усе тут без змін, крім того, що місіс Чо на корейському ринку пережила невеличкий удар (зовсім невеличкий, вона вже повернулася на роботу). Також кав’ярня на Гудзоні, що так подобалася мені, закрилася — надзвичайно шкода. Я проходив там уранці, і, схоже, вони перетворюють її на — не знаю, як це назвати, — щось подібне до крамниці японських новинок.

Я бачу, що, як зазвичай, я надто розписався і мені вже бракує місця на папері, проте сподіваюся, що ти щасливий і задоволений і почуваєшся набагато менш самотнім, аніж ти боявся. Якщо я можу тут щось зробити для тебе чи якось допомогти тобі, то лише повідом, і я все для тебе зроблю.

XV

Того вечора в Бориса, лежачи, п’яний, на своїй половині батикового покривала, я намагався пригадати зовнішність Піппи. Але крізь не затулене шторою вікно світив такий великий і ясний місяць, що це спонукало мене натомість пригадати історію, яку розповідала мені мати, — про те, як вона їздила на виставку коней зі своєю матір’ю та батьком, на задньому сидінні їхнього старого «б’юїка», коли була ще маленька. «Ми мандрували дуже довго — близько десяти годин, іноді по важкій місцевості. Оглядові колеса, посипані тирсою майданчики для родео — усе це пахло попкорном і кінським гноєм. Одного дня ми були в Сан-Антоніо, я трохи розкисла — мені захотілося повернутись у власну кімнату, до свого собаки, власного ліжка, а тато підняв мене над ярмарковим майданом і сказав, щоб я подивилася на місяць. „Коли ти сумуєш за домом, — сказав він, — лише подивись угору. Бо місяць усюди однаковий, хоч би де ти була“. Тож коли він помер і мені довелося оселитися в тітки Бесс, та й, власне кажучи, навіть тепер, у Нью-Йорку, — коли я бачу повний місяць, то почуваюсь так, ніби він каже мені, щоб я не озиралася назад і ні про що не журилася, бо дім там, де я. — Вона поцілувала мене в ніс. — Або — де ти, мій зайчику. Ти для мене — центр землі».

Біля мене почулося шарудіння.

— Поттере, — запитав Борис, — ти не спиш?

— Можна я запитаю тебе про щось? — сказав я. — Як світить місяць в Індонезії?

— Ти про що?

— Не знаю. А що скажеш про Росію? Він там такий самий, як і тут?

Борис легенько стукнув мене по голові суглобами пальців — я вже знав, що цей жест у нього означає: «Ну ти ж і йолоп».

— Він усюди однаковий, — сказав він, позіхаючи й спираючись на свою худу руку з браслетами. — А чому це тебе цікавить?

— Не знаю, — сказав я, а після напруженої паузи запитав: — Ти чув?

Двері гримнули.

— Що це? — спитав я, обертаючи до нього обличчя.

Ми подивились один на одного, дослухаючись. Унизу почулися голоси — сміх, тупотіння ніг, гуркіт, наче щось перекинули.

— Це твій тато? — запитав я, сідаючи, — а тоді почув жіночий голос, пронизливий і п’яний.

Борис також сів, кощавий і хворобливо блідий у світлі, яке сіялося крізь вікно. Унизу лунали такі звуки, ніби вони кидали на підлогу якісь речі й пересували меблі.

— Що вони там кажуть? — прошепотів я.

Борис прислухався. Я міг бачити всі вузли та

Відгуки про книгу Щиголь - Донна Тартт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: