Українська література » Сучасна проза » Лист незнайомої - Стефан Цвейг

Лист незнайомої - Стефан Цвейг

Читаємо онлайн Лист незнайомої - Стефан Цвейг
одного на повороті, бо крик натовпу раптом розділився на два, три, чотири окремих імені, кожне з яких лунає ніби бойовий клич, і в цих криках глядачі виливають свою сп’янілу одержимість.

Я стояв посеред цього знавіснілого вереску, холодний, мов скеля посеред бурхливого моря, і досі можу з точністю описати свої тодішні почуття. Я глибоко зневажав усі ці перекошені, немов маски, обличчя, був сповнений іронії до такої плебейської нестриманості емоцій, але до цього домішувалося ще одне відчуття, у якому я зізнавався досить неохоче, – відчуття легкої заздрості до цього збудження, цього вибуху пристрасті, до вітальності, яка відчувалася у цьому фанатизмі. Що мало б трапитися, думав я собі, аби зворохобити мене настільки сильно, викликати у мені таку бурю емоцій, примусити моє тіло так труситися в гарячці, а моє горло видавати такі дикі крики? Я не міг уявити собі суми грошей, яка спонукала б мене до цього, жодної жінки, яка настільки б мене збуджувала, у світі не існувало нічого, здатного вирвати мене з застиглості моїх відчуттів і примусити так хвилюватися! Навіть під дулом пістолета, за мить до того, як зупиниться назавжди, моє серце не билося б так сильно, як стукотіли серця цих людей через якусь жменю грошей. Але от котрийсь із коней вже підійшов зовсім близько до фінішу, бо тисячі голосів злилися в єдиний крик і все частіше повторювали одне і те ж ім’я, а потім крик одним махом обірвався, немов натягнута до краю струна. Зазвучала музика, і об’єднаний єдиним поривом натовп раптом розпався на окремі групи. Заїзд завершився, результат був відомий, і напруга спала, залишивши по собі лише легке хвилювання. Публіка, яка щойно була єдиним тілом, тепер розділилася на поодиноких людей, які пересувалися, розмовляли, сміялися. Збуджені вакхічні маски знову стали спокійними людськими обличчями, хаос гри на лічені секунди перетворив ці тисячі людей на один гарячий клубок, а тепер із нього почали виділятися соціальні групи. Вони підходили одне до одного і спілкувалися, серед них були мої знайомі, і я вітався з ними, були чужі, які з холодною ввічливістю розглядали одне одного. Жінки оцінювали нові вбрання одна одної, чоловіки кидали на жінок захоплені погляди. Людьми оволоділа світська взаємна цікавість, яка становить основне заняття нероб, усі шукали знайомих, перевіряли, чи всі приїхали, прискіпливо оцінювали елегантність убрань. Щойно прокинувшись від азартного сп’яніння, ці люди вже й не знали, заради чого зібралися тут – подивитися перегони чи прогулятися у перервах між заїздами.


Я пройшов поміж людьми, вітався, дякував, вдихав приємні пахощі, адже атмосфера, в якій я звик існувати, була саме такою – аромат вишуканих парфумів, яким оповитий калейдоскоп людських постатей. А ще приємнішим був легенький літній вітерець, який час від часу долинав з парку Пратер і хвилями пролітав поміж людьми, лагідно і грайливо торкався білого мусліну жіночих суконь. Кілька знайомих хотіли поговорити зі мною, вродлива акторка Діана кивала з ложі навпроти, запрошуючи на кілька слів, але я не зупинився і пішов далі. Мені не хотілося сьогодні розмовляти ні з ким із цих світських людей, ставало нудно від розглядання їх, ніби власного відображення у дзеркалі, мене цікавило тільки саме дійство – хрустке чуттєве збудження, яке висіло в повітрі, адже неспокій інших – найкраще видовище для безстороннього спостерігача. Кілька вродливих жінок пройшли повз мене, і я нахабно, але не відчуваючи справжнього пожадання, подивився на їхні груди, які здригалися під тоненьким шовком від кожного кроку, потай потішився з їхньої розгубленості, коли вони відчули себе приниженими під моїм поглядом, який роздягав їх. Насправді жодна з них мені не сподобалася, але було приємно вдавати протилежне, хотілося бавитися чужими відчуттями та думками, помічати вогник взаємності в чиїхось очах, тішитися від того, як сміливо торкаєшся поглядами до тіл. Як кожна внутрішньо холодна людина, я отримував більшу насолоду, коли змушував до чуттєвого неспокою інших замість того, щоб розпалюватися самому. Я шукав не збудження, а лише легенького натяку на нього, який викликає присутність жінки. Мене цікавила не власна чуттєвість, а спостерігання за чужою. Тому я знову пройшовся вулицею, збирав на себе погляди і віддавав назад, ніби тенісні м’ячики, насолоджувався, не торкаючись, торкався, відчуваючи лише легке приємне тепло, задоволення від гри.

Але незабаром мені набридло і це. Повз мене проходили одні й ті ж люди, яких я знав уже багато років і чиї обличчя та жести давно вивчив напам’ять. Недалеко від мене стояло порожнє крісло. Я сів на нього. А публіка довкола знову заметушилася, люди почали проходити повз мене частіше – вони були неспокійні, поспішали й штовхалися. Мабуть, скоро почнеться новий заїзд. Але мене це не хвилювало, я замріяно спостерігав за тим, як білими кучерями підіймається в небо дим від моєї цигарки, де стає усе світлішим і світлішим, аж поки врешті тане на горизонті весняної синяви, мов крихітна хмаринка. І тут сталася абсолютно нечувана подія, яка сколихнула моє життя – так що я не можу отямитися від цього і досі. Я можу з точністю назвати час, бо саме подивився на годинник, стрілки на циферблаті зійшлися, і я з цікавістю спостерігав за тим, як вони на мить злилися в одну. Було шістнадцять по третій того незвичайного пообіддя, 7 червня 1913 року. Отже, я тримав у руці цигарку і дивився на білий циферблат годинника, цілковито захоплений цим дитячим і трохи смішним спостереженням, і ось раптом почув за своєю спиною голосний жіночий сміх. Це був різкий, збуджений сміх, який так подобається мені в жінках, такий теплий і несподіваний сміх виривається завжди з густих хащ жіночої чуттєвості. Я мимоволі повернув голову і хотів роздивитися жінку, чий сміх вирвав мене з безтурботної замріяності, ніби сліпучий білий камінчик, який розбиває затягнуту ряскою поверхню озера. Але потім вирішив зачекати. Мене, як це часто буває, стримало бажання провести невеличкий психологічний експеримент, який нікому нічим не загрожує. Я постановив не дивитися поки що на жінку, а спершу дати волю своїй фантазії і насолодитися передчуттям відгадування, тож почав уявляти собі її – обличчя, вуста, шию, потилицю, груди, а потім усю її живу поставу, яка дихає і сміється.

Вона стояла десь зовсім близько за моєю спиною. Сміх знову перетворився на

Відгуки про книгу Лист незнайомої - Стефан Цвейг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: