Лист незнайомої - Стефан Цвейг
Ці нотатки були знайдені у запечатаному конверті на письмовому столі барона Фрідріха Міхаеля фон Р. після того, як він загинув восени 1914 року в чині резервного обер-лейтенанта одного з драгунських полків у бою під Рава-Руською. Родина, лише кинувши оком на назву і початок манускрипту, вирішила, що це літературний твір загиблого, і передала нотатки мені, щоб я переглянув їх і визначив, чи придатні вони для публікації. Але мені записи зовсім не видалися вигаданими, навпаки, я переконаний, що автор пережив усе описане аж до найменших дрібниць, тому я публікую цю сповідь, не називаючи його імені, але без жодної зміни у манускрипті.
Сьогодні вранці мені раптом спало на думку, що варто було б записати пережите тієї дивної ночі, відтворити хоча б для себе у тому ж порядку, в якому воно відбувалося у дійсності, щоб нарешті в усьому розібратися. Ця думка не полишала мене, і я таки був змушений описати цю пригоду, хоча і сумніваюся, що мені вдалося хоча б приблизно передати незвичайність цих подій. Я не маю таланту митця, як і жодного досвіду літературної праці, і якщо не рахувати кількох жартівливих шкільних опусів, то ніколи навіть не пробував себе у ролі письменника. Наприклад, я не знаю, чи існує якийсь метод, за допомогою якого можна навчитися послідовно описувати події, що відбуваються в зовнішньому світі, і одночасно відображати те, які думки і почуття викликають ці події в душі. Я навіть не знаю, чи зможу наділити слово відповідним змістом, а зміст – потрібним словом, щоб знайти у цьому певну рівновагу, яку я завжди несвідомо відчував, читаючи твори справжніх письменників. Але все це я пишу тільки для себе і не збираюся пояснювати іншим те, що сам не дуже розумію. Це просто спроба розібратися в тому, про що я весь час думаю і що тримає мене у безперервній болючій напрузі, спроба врешті покласти цьому край, впорядкувати, викласти на папері і подивитися на це з усіх можливих точок зору.
Я не розповідав про цей випадок нікому зі своїх друзів саме через побоювання, що не зможу пояснити їм найважливішого, а також від сорому, що мене настільки збентежила і вивела з рівноваги випадкова пригода. Бо все це справді було лише дрібною пригодою. Але вже у момент, коли я пишу це слово, то усвідомлюю, як важко буде мені з моєю невправністю під час писання добирати слова відповідної ваги й уникати всіх непорозумінь та багатозначностей, які містить у собі кожне найпростіше слово. Бо я називаю те, що трапилося, «дрібницею», ясна річ, лише у переносному значенні, у порівнянні з важливими історичними подіями, від яких залежить доля цілих народів. Окрім того, все, що зі мною трапилося, тривало досить недовго – протягом якихось шести годин. Але для мене особисто ця відносно дріб’язкова подія важить так багато, що я і сьогодні, через чотири місяці після тієї фантастичної ночі, все ще не можу отямитися і мушу напружувати всі свої душевні сили, щоб нікому нічого не розповісти. Щодня і щогодини я подумки відтворюю усі деталі тодішніх подій, бо вони надзвичайно сильно вплинули на моє життя, на все, що я роблю і говорю, а мої думки відтоді зайняті лише тим, щоб знову і знову викликати в пам’яті спогади про ту ніч, аби цим повторенням переконати себе, що все діялося насправді. І тепер я вже знаю те, чого ще не усвідомлював десять хвилин тому, коли тільки взявся за перо. Знаю, що я тільки для того вирішив записати все це, аби мати певність і речовий доказ того, що все це таки відбулося, а одночасно щоб ще раз насолодитися перебиранням у пам’яті всіх деталей. І якщо перед тим я стверджував, ніби хочу покласти край роздумам про цю подію, описавши її, то тепер розумію, що це неправда. Навпаки, я хотів би оживити у своїй пам’яті те, що проминуло надто швидко, хотів би завжди мати перед собою цей живий і теплий спогад, повертатися до нього знову і знову. Ні, я не боюся, що колись зможу забути хоча б одну секунду того задушливого вечора, тієї фантастичної ночі, мені не потрібні пам’ятки чи зарубки, щоби мої спогади могли щоразу крок за кроком повертатися в ту мить. Ніби сновида, я тепер зможу в будь-який момент знайти шлях туди, бачу перед собою кожну дрібницю так чітко, як це можливо тільки серцем, а не розумом. Я міг би ще й сьогодні, коли надворі