Засліплення - Еліас Канетті

— На днях я виклав за нього тридцять два шилінги. — Студент побудував фразу так і промовляв її таким тоном, як це робив його батько.

Кін дістав портмоне, взяв із нього тридцять шилінгів, додав до них дві монети, що їх добув із гаманця, подав усю цю суму студентові й сказав:

— Ніколи більш цього не робіть, друже! Жодна людина не варта того, чого варті її книжки, повірте мені!

Він повернув студентові повну теку й щиро потис руку. Хлопець заквапився, він проклинав формальності, якими його тут іще затримували. Коли він стояв уже біля скляних дверей, — геть збитий з пантелику Фішерле відступив студентові з дороги, — Кін гукнув йому навздогін:

— А чому саме Шіллера? Читайте краще оригінал! Читайте Іммануїла Канта!

«Сам ти оригінал!» — ошкірився подумки студент і щодуху кинувся бігти.

Фішерле стояв украй схвильований. Він уже мало не плакав. Він схопив Кіна за ґудзики штанів — піджак був для нього надто високо — й закаркав своїм воронячим голосом:

— Знаєте, як це називається? Це називається божевілля! Людина або має гроші, або їх не має. Якщо вона має гроші, то не віддасть їх, а якщо не має, то однаково не віддасть. Це злочин! Посоромтеся! Такий великий чоловік!

Кін його не слухав. Він був дуже задоволений своїм вчинком. Фішерле смикав злочинця за штани доти, доки той звернув на нього увагу. У поведінці горбуна Кін відчував німий докір, — так він назвав це для себе, — і, щоб угамувати його, розповів про внутрішні помилки, які нібито так часто трапляються у житті людей в екзотичних країнах.

Багаті китайці, дбаючи про своє спасіння й добробут і на тому світі, люблять офірувати великі гроші на утримання в буддійських монастирях крокодилів, свиней, черепах та інших тварин. Там заводять для них спеціальні ставки та обори, ченці тільки ними й клопочуться, і лихо їм, якщо з таким офірованим крокодилом щось станеться. Навіть дуже гладку свиню тут чекає легка, природна смерть, а шляхетного жертводавця — нагорода за його добре діло. Ченцям перепадає за це стільки грошей, що вони можуть жити на них усі гуртом. Коли в Японії підходиш до якого-небудь святилища, то бачиш край дороги дітей, що сидять зі спійманими птахами; невеличкі клітки стоять щільно одна побіля одної. Цих птахів спеціально навчають лопотіти крильми й гучно щебетати. Буддійські прочани, проходячи дорогою, задля власного блаженства хочуть зглянутися над ними. За невеличкий викуп діти відчиняють клітки й випускають птахів на волю. Викуповувати тварин і птахів там стало звичаєм. Яке діло прочанам до того, що приручених птахів їхні господарі знов заманять до кліток? Живучи ціле життя в неволі, та сама пташка стає предметом співчуття прочан десятки, сотні й тисячі разів. Окрім поодиноких, украй обмежених і зовсім темних йолопів, прочани добре знають, що буде з птахами, щойно вони повернуться до них спиною. Проте до справжньої долі птахів їм байдуже.

— Не важко зрозуміти чому, — висновує мораль зі своєї розповіді Кін. — Адже йдеться лише про тварин чи птахів. А до них можна ставитися байдуже. Їхньою поведінкою править дурість. Чому птахи не летять собі геть? А коли вже їм попідтинали крила, то чому вони бодай не відплигують якомога далі вбік? Чому знов дають заманити себе до кліток? Їхня біда — в їхній пташиній дурості! А сам собою викуп, як і будь-який забобон, має глибокий сенс. Наскільки глибоко такий вчинок впливає на людину, яка його здійснює, залежить, звичайно, від того, що вона викуповує. Замініть цих сміховинно дурних птахів книжками — справжніми, мудрими книжками, — і ваш учинок набуде надзвичайно високої моральної цінности. Ви навертаєте на праведну путь заблукану людину, яка шукає пристанища в пеклі. Будьте певні, тепер того Шіллера вдруге на ешафот не потягнуть. Виправляючи людину, яка за нинішніми законами — я б сказав, за нинішнім беззаконням — вільно порядкує своїми книжками, так ніби це птахи, тварини, раби чи робітники, ви полегшуєте й долю самих книжок. Прийшовши додому, людина, якій у такий спосіб нагадали про її обов’язок, припаде до ніг тих, кого доти вважала своїми слугами, але кому в духовному сенсі мала б слугувати сама, й заприсягнеться виправитись. І навіть якщо вона зачерствіла так, що виправитись уже не годна, то з пекла завдяки викупу пощастить вирватися бодай її жертвам. Знаєте, що таке пожежа в бібліотеці? Атож, пожежа в бібліотеці на сьомому поверсі! Спробуйте це собі уявити! Десятки тисяч томів... Це ж мільйони сторінок... Мільярди літер... Кожна з них горить... благає... волає... кличе на допомогу... Тут можуть луснути барабанні перетинки, може не витримати серце... Та годі про це! Я вже багато років не почувався таким щасливим, як сьогодні. Ми не звернемо зі шляху, на який ступили. Щоб стримати спільну біду, ми зробимо не багато, але зробимо! Якщо кожне гадатиме собі: скільки в мене самого тої сили, — то нічого не зміниться, і це лихо розповзатиметься далі. До вас я відчуваю безмежну довіру. Ви були образилися, бо я не розповів вам про свій план заздалегідь. Але він набув чітких обрисів тієї миті, коли мене безмовно штовхнули твори Шіллера. Тоді я не встиг вам нічого сказати. Зате зараз я скажу вам обоє гасел, під якими триватиме наша акція: діяти, а не скиглити! Діяти, а не розпускати нюні! Скільки у вас грошей?

Фішерле, який Кінову розповідь спершу перебивав роздратованими вигуками на кшталт: «Та яке мені діло до тих японців!» або: «А чого не золотих рибок?», а набожних прочан уперто обзивав тільки «волоцюгами», не пропускаючи повз вухо, однак, жодного слова, вгамувався, коли мова зайшла про те, що вони вдвох із Кіном можуть зробити та про плани на майбутнє. Він саме розмірковував про те, як урятувати свої гроші на поїздку до Америки — гроші, які йому належали, які він уже тримав у руках, жива готівочка, і які з обережности довелося тимчасово повернути. Цієї хвилини Кінове запитання «Скільки у вас грошей?» змусило його спуститися з неба на землю. Фішерле зціпив зуби й мовчав — певна річ, лише з ділових міркувань, а то б він сказав оцьому все, що думає. До нього почав доходити сенс усієї цієї комедії. Шляхетному панові було шкода винагороди за знахідку, винагороди, яку Фішерле чесно заслужив. Цей пан виявився надто великим страхополохом, щоб витягти в нього ці гроші вночі. Та він