Звіяні вітром. Кн. 2 - Маргарет Мітчелл
Мелані обрали, крім того, секретарем ще «Асоціації впорядкування могил наших славних воїнів» і «Швацького гуртка для конфедератських удів та сиріт». Цієї нової честі вона сподобилась після бурхливого спільного засідання обох товариств, яке мало не скінчилося розривом багатолітніх приятельських взаємин та побоїщем. Розглядалося питання, слід чи не слід виполювати бур’ян на могилах солдатів-північан поряд з могилами конфедератів. Через забур’янені пагорки могил янкі усі зусилля дам-упорядкувальниць на похованнях своїх підопічних сходили нанівець. Ту ж мить вогонь, який тлів під туго затягнутими корсажами, фахнув угору, й члени супротивних громад наїжачились одні на одних. «Швацький гурток» виступав за те, щоб виривати бур’ян, представниці «Асоціації» категорично заперечували.
Місіс Мід так висловила погляди другої групи:
— Полоти бур’ян на могилах янкі? Та я залюбки повикопувала б з могил усіх янкі й повикидала на міський смітник!
Тільки-но пролунали ці звучні слова, як членкині обох об’єднань посхоплювались і кожна заходилася виголошувати свою думку, не слухаючи нічиєї іншої. Зібрання відбувалося у вітальні місіс Меррівезер, і дідок Меррівезер, випроваджений на кухню, розповідав опісля, що галас зчинився такий, немов загриміли гармати в новій битві під Франкліном. Тільки з тією відмінністю,— додав він,— що на полі бою було набагато безпечніше, ніж у вітальні з дамами.
А Мелані протислася в саму гущу колотнечі і якось спромоглася на те, щоб її звичайно такий тихий голос почули, незважаючи на весь довколишній шарварок. Серце у неї мало не до горла підскочило зі страху, що вона наважується звертатись до такої розбурханої гнівом громади, голос її тремтів, а проте вона повторила кілька разів: «Дами! Прошу уваги!», аж урешті гамір таки вщух.
— Я хочу сказати... розумієте, я багато про це думала, що... ми повинні не тільки виполоти бур’ян, а й посадити квіти на... мені... мені однаково, що ви подумаєте, але щоразу, кладучи квіти на могилу мого дорогого Чарлі, я кладу кілька квіток і на могилу невідомого солдата-янкі поруч. Ця могила... вона така занехаяна!
Шарварок знявся з новою силою, тепер кричали ще голосніше, ніж перше, причому обидві організації виступали вже заодно.
— На могилу янкі! Ох Меллі, як ви могли!
— Та вони ж убили Чарлі!
— Вони вас самих ледве не вбили!
— Таж янкі могли й Бо вбити ще в колисці!
— Вони ж хотіли спалити Тару, а вас пустити з торбами!
Мелані вхопилася за спинку стільця, щоб вистояти під цією навалою осуду, з яким ще ніколи в житті не стикалася.
— Ох дами! — благально вигукнула вона.— Будь ласка, дозвольте мені договорити! Я знаю, що не маю права висловлюватися з цього приводу, бо ж ніхто з моїх близьких, крім Чарлі, не загинув, і я знаю, дякувати Богові, де його могила! А серед нас так багато тих, хто не знає, поховано їхніх синів, і чоловіків, і братів, і...
Вона затнулася, й у кімнаті запала мертва тиша.
Очі місіс Мід перестали пашіти вогнем і пригасли. Вона відбула далеку дорогу до Геттісберга після битви, щоб забрати тіло Дарсі додому, але ніхто не зміг їй сказати, де його поховано. Десь у якійсь нашвидку викопаній ямі на ворожій землі. І в місіс Аллен затремтіли губи. Її чоловік та брат були учасники нещасливої виправи Моргана до Огайо, і останньою звісткою про них була та, що вони обидва полягли на березі річки, коли кіннота янкі кинулася в атаку. Де їхні могили — вона так і не знала. Син місіс Еллісон помер у в’язничному таборі на Півночі, і вона, така вбога, що й не сказати, не мала змоги привезти його додому. Були й інші, що прочитали у списках: «Пропав безвісти, імовірно загинув»,— ці слова являли собою останню інформацію, яка дійшла до них про людей, незадовго перед тим відправлених на війну.
І ось вони всі дивились тепер на Мелані очима, які промовляли: «Навіщо ти знову троюдиш наші рани? Цим ранам повік не загоїтись, бо ж ми навіть не знаємо, де наших поховано».
Голос Мелані набрав на силі серед довколишньої тиші.
— Могили їхні десь на землі янкі, так само як могили янкі тут, у нас, тож хіба не страшно було б нам довідатись, що котрась північанка заявила: треба викопати їх і...?
Місіс Мід якось тихо й моторошно зойкнула.
— Але як приємно було б довідатись, що котрась добра північанка... Мусять же бути серед янкі добрі жінки! Хай собі хто що хоче каже, але не можуть вони геть усі бути погані! Тож як приємно було б знати, що вони виполюють бур’ян на могилах наших воїнів і кладуть їм квіти, хоч це й вороги їхні. Якби Чарлі лежав похований на Півночі, для мене було б втіхою знати, що хтось... І мені однаково, якої ви, дами, будете про мене думки...— голос її знов урвався,— але я виходжу з обох гуртків і... і я виполюватиму бур’ян на кожній могилі янкі, яку побачу, і садитиму там квіти... і... і хай тільки хто спробує зупинити мене!
З цим зухвалим викликом наостанку Мелані розплакалась і нетвердою ходою рушила до дверей.
Опинившись через годину в безпеці у чоловічій компанії салуна «Модне дівча», дідок Меррівезер повідомив Генрі Гамільтона, що після цих слів усі почали плакати й обіймати Мелані, і врешті дійшло до полюбовного замирення, а Мелані обрали секретарем обох організацій.
— І вони збираються виполювати бур’ян. А Доллі, хай їй абищо, і за мене розписалася, що я радо їм допоможу, бо мені, мовляв, і так нема чого робити. Я не маю нічого проти янкі і, як на мене, міс Меллі мала рацію, а не та скажена баб’яча зграя. Але ж подумати лишень, щоб я у моєму віці й з моїм ішіасом виполював бур’ян!
Мелані ввійшла до наглядацької жіночої ради сирітського притулку і взяла участь у збиранні книжок для недавно зорганізованої «Асоціації книгозбірні для підлітків». Навіть «Трагіки», що раз на місяць давали аматорські вистави, прагнули залучити її до себе. Вона була занадто сором’язлива,
