Після кави - Абдул Рашид Махмуді

Щодо Нахед... Вони провели чудовий вечір за смачною вечерею, але що потім? «До зустрічі», — сказала вона, Auf Wiedersehen[43], люди завжди так кажуть, чи випаде нагода, чи ні, і це необов’язково обіцянка зустрітися. Так, але вона повернулася, щоб сказати це. Припустімо, вона сказала те, що сказала, а що він від неї хотів? І що вона хотіла від нього? І все ж таки... Він зіткнувся з жахливим випробуванням, яке йому довелося подолати. Учитель запитав, чи не був він травмований. Що сказати? Він не в змозі розповісти йому про одруження з руйнівною жінкою, про життя в страху бути підпаленим чи отруєним. Санія залишила пам’ятки на пальцях, нервовій системі та в його пам’яті. Якщо це було його найбільшим випробуванням, то він подолав його.

Інтерес до музики відволікав його від думок про Нахед на деякий час, поки він не вирішив подзвонити Сальмі, щоб отримати якусь інформацію про сестру. Сальма тепло привітала його:

— Де ви були? Чому ви зникли? Ви ще у Відні? Ми довго вас не чули, і я вирішила, що ви, можливо, повернулися в Каїр.

— Я не міг повернутися в Каїр, не повідомивши вам, після того чудового обіду та гостинності, — відказав він.

Мідхат зрадів, коли вона відповіла:

— Тоді треба було подзвонити. Чоловік повинен робити перший крок.

Йому не було потреби соромитися. Вона мала слушність. Він мав узяти на себе відповідальність та ініціювати дзвінок. Нарешті вимовив:

— Я хочу запросити вас утрьох на вечерю, і це привід зустрітися з вами та насолодитися компанією.

— О, я залюбки, але батько поїхав відвідати Батьківщину, він у Боснії зараз, а Нахед поїхала на роботу.

Почувши це, Мідхат завагався. Як тактовно закінчити розмову?

— Ми можемо зачекати на їхнє повернення? — долинув до нього голос Сальми.

Він мовчав.

— Або ми з вами зустрінемося й пообідаємо? — запропонувала вона.

Він розгубився від неочікуваної й небажаної пропозиції. Але не знайшов сили відмовити. Було б грубо. На щастя, вона запропонувала їм зустрітися вдень.

— Я не вкладаю нічого грандіозного в обід, — сказала вона, що йому сподобалося. — Це взагалі про їжу. Принаймні просто зараз хвилююсь за вагу, знаєте.

Тоді вона засміялася.

— Підійде сендвіч або шматочок ґато з кавою в кафе. Головне — зустрітися перед від’їздом.

Вони обідали за столиком на тротуарі в одному з кафе на вулиці Марії Гільфер. Зараз Мідхат сидів навпроти Сальми й міркував — там були дві сестри та їхній батько, а про матір не було й згадки. Де їхня мати? Спало на думку запитати, але, подолавши цікавість, вирішив уникати особистих запитань. Натомість спитав, як її батько. Виявилось, що батько іноді впадав у депресію, від самотнього життя, але наразі добре почувається. Згодом вона сама розповіла йому, що мати з батьком давно розлучилися. Сестри вирішили жити з батьком до закінчення освіти, потім вони мали роз’їхатися. Він запитав, чи зустрічаються вони з матір’ю. «Час від часу. Вона живе у Відні, але насправді — не хоче нікого бачити», — відповіла дівчина, а потім додала: «У неї важкий характер».

Змінити хід розмови не вдалося й довелось зізнатись, що він удівець.

— Я розлучилася, — сказала вона. — Я вийшла заміж після довгого кохання. Згодом, ми одружилися, а потім я дізналася, що в мого чоловіка роман з однією з моїх подруг — насправді моєю найкращою подругою. Чи можете ви собі уявити! Це сталося після двох років щасливого шлюбу.

Вона наголосила на слові «щасливий», і гірко розсміялася. Йому захотілося поділитися з Сальмою про особисте. Якби Сальма змогла стати хранителем таємниць і мішечком для сліз! Але Мідхат вчасно подолав спокусу, адже це була б нескінченна розмова, і не зрозуміло куди б завели скарги та перев’язування ран. Він задовольнився тим, що промовив:

— Шлюб — це важкий соціальний інститут, але необхідний.

— Я не думаю, що це потрібно, — сказала Сальма. — На мою думку, краще, щоб закохані залишалися коханцями.

Потім вона додала:

— І було б найкраще, якби вони не жили під одним дахом і зустрічалися лише за домовленістю. Як ви гадаєте?

— Це можливо, але поки ми не відчуємо соціальний тиск, — відповів він. — А бажання влаштуватися й почуватися в безпеці. Також існує питання дітей, якщо вони з’являться на горизонті.

Утім, краще залишатися стриманим і обмежуватись загальними словами. Важливо те, що він нарешті дізнався, коли Нахед повернеться. Він робив один крок уперед, потім один назад, а потім зупинявся. Але Сальма відповіла, неначе здогадалась, що він хоче запитати:

— Я не знаю, коли Нахед повернеться. Компанія хоче, щоб вона залишилася в Санкт-Пільтені, щоб керувати навчальним курсом для нових співробітників, але вона не хоче робити такої тривалої перерви у своїй скрипковій практиці та грі з гуртом. Вони намагаються спокусити її підвищенням в посаді й у зарплатні. Якщо це посутньо, то Нахед прийме пропозицію.

На запитання, коли він повернеться в Єгипет, довелось сказати, що має поїхати якнайшвидше, хоча не знає, коли це буде.

Мідхат все ще теліпався між небом і землею. Нахед вела перемовини з компанією, і все ще було незрозуміло. А він сам із собою домовлявся й там теж не міг залагодити. Рано чи пізно йому доведеться повернутися в Єгипет. Ця думка прийшла під час обіду, і він запитав себе: «Чому Нахед не подзвонила йому де б вона не була?» Були телефони, була пошта. Чому вона не зв’язалася з ним безпосередньо? Він повертався думкою й умовляв себе, що стосунки були поверхневими та не виправдовували такої уваги з її боку. Можливо, вона хотіла його побачити, але залишила це на волю обставин.

І він не повинен зазіхати на щось більше, ніж поверхневі стосунки. Але якщо стосунки поверхневі, чи не було б краще не надавати цьому такого великого значення, а натомість зібрати валізи й піти? Потім він згадав, що Нахед тричі «являлася» йому, і це диво, яке не слід применшувати. Її поява проклала зв’язок між ними, який слід цінувати. І водночас його рішучість зникла.

А як же уроки музики? Він повинен кинути заняття з блискучим виконавцем і вчителем, якого не знайдеш в Єгипті. Він був упертим, це правда, і поєднував практичні знання з оволодінням теорією музики та її історією. Чудово. Але неможливо жити