Після кави - Абдул Рашид Махмуді
Учитель насупився й кілька хвилин продовжував хитати головою, ніби хотів переварити слова Мідхата у своїй свідомості. Було зрозуміло, що запропонований план не переконав і цей «божевільний» збентежив його. Але врешті він зітхнув, як той, хто поклався на Бога, і погодився. І тому відповідь Маріці була тепер зрозуміла; було готове виправдання для тривалого перебування у Відні. Нехай я буду поводитися як автократ.
«Моя люба, Маріко, — написав він. — Не хвилюйтеся. Зі мною все гаразд, і я повернуся безпечно, без європейської дружини. Але дайте мені трохи часу, щоб насититися Віднем. Я розраховую на вашу любов і підтримку».
Його погляд на музику змінився з першого уроку. Він швидко зрозумів, що йому не потрібно перейматися такими речами, як природний талант чи «музичний слух». Виникла набагато більш основна й нагальна проблема: контроль над пальцями, оскільки його пальці функціонували погано. Він не міг покласти вказівний палець на одну з клавіш, не піднявши чи опустивши інший палець. Ще гіршим було те, що великий палець лівої руки звисав сам по собі, нижче рівня дошки клавіш, і він не міг швидко реагувати або координувати роботу з іншими пальцями. Це завжди відбувалося несвідомо, попри неодноразові застереження вчителя: «Музикант повинен бути підготовлений, щоб усі його пальці були над клавішами, підготуватися швидко рухати руками та пальцями вправо та вліво по всій довжині. Хіба ви не бачите, скільки октав на фортепіано?» Потім Фредерік підводився, його голос підвищувався, наче він виголошував промову: «Уявіть, що ви тримаєте більярдну кулю. Ваші пальці повинні рухатися з цього положення, а потім кинутися назад. Уявіть собі кіготь орла. Саме криві кігті орла дають йому змогу схопити здобич і не дати їй втекти». Студент намагався виконати ці прості вказівки, але його бунтівний великий палець продовжував зраджувати й повертатися до свого блукаючого, звисаючого стану. Він був би здивований і стурбований, якби його покликали на роботу, а «здобич» часто «втікала». Фредерік постійно кричав йому: «Більярдну кулю, будь ласка!» — і все безрезультатно. Учень не уявляв, що музика починається зі стискання руки, що керувати пальцями було непросто, і що деякі пальці повстали й розчарували його (бо вони були деформовані старістю й використовувалися лише для діяльності, що не має нічого спільного з музикою). Ця проблема розгорнулася й зачепила більш глибокі питання: здатність нервової системи досягати гармонії між пальцями обох рук і швидко реагувати, а також здатність мозку до запам’ятовування...
Було безліч проблем, про які Мідхат не здогадувався. Щоразу він упадав у відчай, думаючи про них. Він був обурений часом і його руйнівною роллю: він мав би вивчати музику в ранньому віці, але час тече, несучи разом із собою наші найцінніші надбання. Він сказав собі, що те, що він намагається робити зараз, є симптомом кризи середнього віку, і що це складніше, ніж знайти жінку, яка б його полюбила.
— Я помітив, що ваші пальці тремтять, — зауважив одного разу Фредерік. — Чому це відбувається? Ви ще не в тому віці, щоб тремтіли пальці. Чи були у вас якісь травматичні переживання?
Він припинив грати, і на його обличчя лягла тінь. Тепер відкрилися ще глибші проблеми, нав’язливі ідеї і страхи. Чому він не міг легко навчитися музиці? Забудьмо про більярдну кулю, його слабку нервову систему та слабку пам’ять. Були й інші перешкоди, які розривали чорні діри в його концентрації: родина в Єгипті кликала назад, а Нахед не телефонувала йому. Щоразу, коли дзвонив телефон, Мідхат думав, що це вона, і був розчарований. А ще гірше було те, що привид Санії час від часу нависав над ним. Вона тінню стояла в глибині його розуму.
Мідхат поскаржився Лопесу на відсутність контролю над своїми пальцями, але приятель запевнив, що можливо подолати цей недолік за допомогою регулярної практики. «Не впадайте у відчай, — сказав він. — Ви все ще на початку. Музика — це пристрасть. Якщо ви захоплені цим і вперті, вам доведеться докласти чимало зусиль, щоб заслужити її любов. Але не забувайте, що терпіння й наполеглива праця роблять дива». Він розповів, що Пауль Вітґенштейн, родом із Відня, був всесвітньо відомим піаністом, хоча користувався лише однією лівою рукою після ампутації правої руки під час Першої світової війни. Фредерік дав йому книжку з деякими вправами для пальців, які, за його словами, рекомендувала Крістін. Усе було чудово. Тепер троє людей допомагали йому навчатися музиці. Але все одно потрібен був хтось для моральної підтримки; йому потрібен друг. Як він хотів, щоб тут була Крістін. Ідея з’явилася й щезала в його голові, а потім з’явилася знову, коли він пригадував, що це речовина, яка може згоріти, якщо він коли-небудь наблизиться до протилежної статі. Як би він хотів зустріти жінку й насолоджуватися її присутністю без своїх нав’язливих ідей. Як позбутися цих нав’язливих ідей? Як змінити себе? Чи була взагалі можлива дружба з жінкою?
Тепер Мідхат зрозумів, що за все своє життя не знав жодного дня невинності. Маріка запитала його, чому він плакав у ніч весілля, коли побачив, що Ніса танцює. Він не відповів на запитання, хоча знав відповідь. Він боявся сказати їй, що відчував ревнощі. І чому він заздрив, коли побачив, як його нянька танцює? Бо він побачив у ній небачену раніше красу. Він спостерігав, як тіло матері перетворюється на чуттєве жіноче тіло, і як вона розлучається з ним, щоб приєднатися до чоловіків. Він переконався в цьому на власні очі. І також не забув уроків, що дала йому Фаріда, яка була на кілька років старша за нього. Вона брала його до мечеті, хлопець ховався під платформою, поки всі спали під час сієсти, і йому відкривалися речі, які він раніше не знав. Тоді Мідхат згадав, що музика також відкрилася йому в ранньому дитинстві. Янголи прибули не пізніше за диявола. Чи була б музика його
