Тунель - Бернгард Келлерман
Аллан ішов дедалі повільніше. Йому здавалося, ніби він грузне в снігу, в мороку гіркоти й розчарування. Останньою його надією був Ллойд. Але тепер, за таких умов, про це годі й думати! Того вечора його остання надія вмерла жалюгідною смертю...
На другий день уранці Аллан одержав телеграму від Ллойда, в якій старий пильно просив його прийти на вечерю. «Я попрошу Етель посидіти з нами і певний, що вона не відмовиться. Сьогодні я її ще не бачив»,— телеграфував Ллойд.
Аллан послав у відповідь телеграму, в якій повідомляв, що цього вечора прийти не має змоги,— до північної штольні прорвалося багато води. Це була правда, але спускатися в тунель йому зовсім не було потрібно.
День по дню Аллан проводив у мертвих штольнях і всією душею був прикутий до мороку там, під землею. Вимушена бездіяльність точила його, як тяжке горе.
Десь через тиждень, одного ясного зимового дня, Етель Ллойд приїхала до Мак-Сіті.
Вона з'явилася в конторі Аллана саме тоді, коли він провадив нараду зі Штромом. Етель була закутана вся в білосніжне хутряне пальто, свіжа, осяйна.
— Привіт, Аллан! — почала вона без церемоній, так ніби нічого й не сталося.— Як мило, що я вас застала! Мене послав по вас тато. Штрома вона просто ігнорувала.
— Містер Штром! — відрекомендував свого співрозмовника Аллан, геть збитий з пантелику впевненістю й безцеремонністю Етель.
— Я вже мав честь! — промурмотів Штром, уклонився й пішов.
Етель не звернула на нього аніякісінької уваги.
— Атож,— весело провадила вона,— я приїхала, щоб забрати вас, Аллан. Сьогодні у філармонії концерт, і тато просить вас піти з нами. Мій автомобіль жде внизу. Аллан спокійно подивився їй в очі.
— Я повинен іще попрацювати, міс Ллойд.
Етель витримала його погляд і вдала, ніби прикро вражена.
— Господи, Аллан! — вигукнула вона.— Я бачу, ви гніваєтесь на мене через отой випадок! Я повелася, звісно, нечемно, але скажіть: хіба з боку тата було добре заявляти отаке? Ніби я плету проти вас інтриги!.. Однак тато сказав, щоб сьогодні я неодмінно привезла вас. Якщо ви маєте ще роботу, я почекаю. Погода чудова, і я поки що покатаюся. Але ж я можу на вас розраховувати? Я негайно подзвоню татові...
Аллан хотів відмовитись. Та, поглянувши в очі Етель, збагнув, що відмова смертельно образить її, і тоді його надії остаточно загинуть. Проте й дати згоду він не важився, і тому відповів ухильно:
— Можливо. Поки що мені важко сказати.
— Але ж до шостої години ви, сподіваюся, вирішите?
— Думаю, що так. Але навряд чи я зможу поїхати.
— Бувайте, Аллан! — весело кинула Етель.— О шостій я заїду і сподіваюся, що мені пощастить.
Рівно о шостій автомобіль Етель знов зупинився перед будинком. Однак Аллан вибачився, і Етель поїхала сама.
3
Аллан спалив за собою мости.
Незважаючи на те, що становище було безнадійне, він усе ж таки вирішив зробити ще одну спробу, останню. Аллан звернувся до уряду, хоч марно вдавався до такого кроку й доти. Він провів три тижні у Вашінгтоні й був гостем президента. Президент улаштував на його честь вечерю, Аллану виявляли повагу й шану, немов скинутому монархові. Однак про участь у спорудженні тунелю уряд поки що не міг і думати.
Після цього Аллан востаннє спробував звернутися до банків та «великих держав» фінансового світу. Також марно. Проте окремі банки та великі капіталісти дали йому зрозуміти, що, можливо, вклали б свої гроші у будівництво, якби першим так зробив Ллойд. І тому Аллан знову прийшов до Ллойда.
Ллойд зустрів його дуже тепло. Він прийняв Аллана у своєму тихому кабінеті. Спершу старий завів розмову про біржу і справи на світовому ринку, з усіма подробицями змалював становище з нафтою, сталлю, цукром, бавовною, фрахтовими ставками. Нечуваний спад курсу цін після нечуваного підвищення! Світ усе ще відставав у своєму економічному розвитку на десять років, хоч докладав відчайдушних зусиль надолужити згаяне.
Діждавшись нагоди урвати Ллойда, Аллан навпростець пішов до своєї мети. Він розповів старому про позицію уряду, і Ллойд схиливши голову, уважно вислухав його.
— Усе це правильно, Аллан! Вам не збрехали. Зрештою ви можете почекати ще років три-п'ять.
Обличчя в Аллана здригнулося.
— Ні, не можу! — вигукнув він.— Три-п'ять років?! Я покладав на вас надії, містере Ллойд!
Ллойд замислено похитав головою.
— Нічого не вийде! — рішуче промовив він. Обидва мовчали. Розмова була закінчена.
Та коли Аллан уже зібрався йти, Ллойд запросив його лишитися на вечерю. Аллан вагався, але піти отак від Ллойда просто не міг. Хоч це було й зовсім безглуздо, а проте він усе ще не хотів утрачати бодай невеликої надії.
— В Етель від несподіванки відбере мову! Вона ж бо не здогадується, що ви тут!
Етель, Етель... Згадавши про свого ідола, Ллойд уже не міг розмовляти ні про що інше й заходився виливати перед Алланом душу.
— Уявляєте,— казав він,— Етель два тижні плавала на своїй яхті та ще й у таку собачу погоду! Я підкупив телеграфіста — авжеж, підкупив, отак мені доводиться з Етель! — але він нічого не повідомляв. Виявляється, Етель розгадала мої хитрощі. У неї паскудний настрій, і ми знов погиркалися. Але кожнісінький день, коли я не бачу Етель, для мене обертається мукою. Сиджу й чекаю її. Я старий чоловік, Аллан, і не маю нікого, крім дочки!
Етель була вкрай здивована, коли раптом побачила Аллана. Вона насупила брови, але потім швидко рушила йому назустріч, радісно простягла руку й зашарілася.
— Ви прийшли, Аллан! Як добре!.. Сказати щиро, я була на вас лиха... Кілька тижнів.
Ллойд захихотів. Тепер настрій в Етель поліпшиться.
— Я тоді не міг піти з вами на концерт.
— Ви правду кажете, Аллан? Послухай, тату, як Аллан бреше. Ви не хотіли, Аллан. Признайтесь відверто.
— Ну... не хотів.
На обличчі в Ллойда проступив переляк. Він уже чекав грози. Етель могла брязнути тарілкою
