Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
Франц і Міца ще довго балакали про цю справу. Франц усе думав, що сусіди за ним стежать. Треба Герберту і Єві про це розказати. А Міці велів сказати поштареві, нехай завжди дзвонить, коли є листи. «Та я вже казала, Францекене, але буває, що приходить якийсь новий».
А за кілька днів Франц випадково зайшов у обідній час додому, Міца вже пішла до Ашинґера, аж тут він знайшов розгадку: щось зовсім несподіване, таке, що аж до кісток пробрало, проте боліло йому не дуже. Заходить він до кімнати, вона, звісно, порожня, скрізь чисто, а на столі стоїть скринька з дорогими сигарами для нього, Міца написала записочку «Для Францекена», та ще й дві пляшки кминового лікеру. Франц такий радий, думає собі, оце вона добре гроші рахує, ще й на таке залишається, з такою варто було б і одружитися, він аж мліє від утіхи, ти диви, та вона ще й канарку купила, так ніби сьогодні в мене день народження, ах ти ж моє мишеня, знайдеться і в мене щось для тебе. Шукає по кишенях гроші, аж тут дзвінок, ага, то поштар прийшов, щось він сьогодні дуже пізно, вже дванадцята, я йому зараз сам скажу.
Виходить Франц у коридор, відчиняє двері, прислухається, ніякого поштаря немає. Ще трохи почекав, але так він і не з'явився, може, до когось зайшов. У скриньці був лист, Франц дістав його і вернувся до себе в кімнату. А там у відкритому конверті лежить запечатаний лист, а з ним записка, нашкрябана зміненим почерком: «Доставлений помилково», і ще нерозбірливий підпис. Отже, лист таки побував у сусідів, за ким це вони шпигують? Запечатаний лист адресовано Францу Рекеру для Соні Парсунке. Що за дивина, від кого це вона листи одержує? Лист із Берліна, почерк чоловічий. Франц розгорнув листа, почав читати і аж похолов: «Моє солоденьке коханнячко, чому ти так довго змушуєш чекати на відповідь…» Франц, неспроможний читати далі, сів на стілець, невидющими очима дивиться на скриньку із сигарами, на клітку з маленькою канаркою.
Франц вийшов з дому, але пішов не до Ашинґера, а до Герберта, приходить і показує йому листа, а сам аж пополотнів. Герберт зайшов до сусідньої кімнати, про щось там пошептався з Євою. Аж тут і Єва вийшла, а Герберт тим часом став прощатися, Єва похапцем поцілувала його, провела до дверей, швиденько повернулася й одразу кинулася Францові на шию: «Францекене, поцілуй мене!» А той аж очі вибалушив: «Та облиш ти це!» — «Францику, ну один поцілуночок. Ми ж давні друзі». — «Та що це з тобою? Поводься пристойно, що Герберт подумає?» — «Герберта немає, я його відпровадила; можеш сам обійти помешкання, якщо не віриш». Вона веде Франца через кімнату, Герберт справді пішов, ну то й добре. Єва зачинила двері. «Тепер можеш мене поцілувати». Обвила його руками, нараз її охопила бурхлива пристрасть. «Єво, Єво, — хрипить, задихаючись, Франц, — та ти зовсім здуріла, чого тобі треба від мене?» Але вона вже не тямить себе, Франц не може її вгамувати, чудасія та й годі, відштовхує її. І раптом щось у ньому перемкнуло! Він не має поняття, що то з Євою сталося, дика нестримна жага здолала їх обох. Незабаром вони опам'яталися: Франц лежить на спині, Єва — у нього на грудях, на руках і шиї — сліди від укусів.
Франц хрипить: «Послухай, Герберта справді немає вдома?» — «А ти не віриш?» — «Усе-таки це свинство з мого боку, він же друг». — «Ти такий милий, Франце, я так тебе кохаю!» — «Тепер у тебе вся шия в синцях буде». — «Просто з’їла б тебе, такий ти солоденький. А як ти оце сьогодні з листом прийшов, Боже, я ледь не кинулася тобі на шию при Гербертові». — «Єво, а що він скаже, коли синці побачить, у тебе ж на шиї сині плями повиступають». — «Та він нічого помітить. Я піду до свого банкіра, а потім скажу, що то від нього». — «Ну, тоді все добре, Єво, ох ти ж моя гарнюня. Взагалі-то я такого свинства не переношу. А що банкір скаже, коли все це побачить?» — «А що скаже тітонька, а що скаже бабуся, Господи, ну ти й боягуз!»
Єва вмостилася зручніше, обхопила Франца за голову та й узялася його обціловувати, гарячою щокою до його кукси припала. Потім нарешті підвелася, причепурилася, одягла капелюшок і взяла того листа.
«А тепер я піду, і знаєш куди? Піду зараз до Ашинґера й поговорю з Міцою». — «Та ні, Єво, навіщо?» — «От захотілося — і все. А ти тут побудь. Незабаром я повернуся. Дозволь мені зробити так, як я намислила. Я маю потурбуватися про неї — таке молоденьке дівча, ще й тут, у Берліні, без жодного досвіду. Скоро побачимося, Франце…» Й знову цілує його, аж ледве знову не спалахнула, але стрималася, підвелась і пішла собі. Франц нічого не може второпати.
На годиннику було пів на другу, о пів на третю вона вже й повернулася, така серйозна, спокійна, але задоволена, помогла Францу вдягнутися, — він тим часом був задрімав, — обтерла своїм одеколоном його спітніле обличчя. Сіла на комод, закурила сигарету й розказує: «Знаєш, Франце, Міца аж розсміялася. Я не дозволю про неї нічого поганого казати!» Франц вражений. «А той лист, Франце, то пусте, не бери в голову. Коли я прийшла, вона ще в Ашинґера сиділа й чекала на тебе. Ну, тут я показала їй листа. А вона й питає, чи зрадів ти, коли побачив ті пляшки й канарку». — «Ну, сподобалися». — «От слухай! Вона так спокійно спитала, навіть бровою не повела. Просто молодець, нічого не скажеш. Справді хороша дівчинка. Я тобі абищо не підсуну». Франц сидить похмурий, йому нетерпеливиться дізнатися, в чому ж там, врешті, річ. Єва зіскочила з комода й дружньо ляснула його по коліну: «Любий мій Францекене! Невже ти не розумієш? Кожна жінка хоче для свого чоловіка щось приємне зробити. Що їй з того, що ти цілий день бігаєш туди-сюди, усілякі свої справи залагоджуєш, а вона тобі кави зварить, прибере в квартирі — та й усе. Їй хочеться щось тобі подарувати, потішити тебе чимось. Ось чому вона це робить».
«Це робить? А ти й вуха розвісила. Ось чому вона мене обманює?» Тут Єва заговорила серйозно: «Немає тут жодного обману. Вона одразу так і сказала: про це, мовляв,