Дженні Герхард - Теодор Драйзер

— Та що ти! — вигукнула Дженні. — Тоді тобі, можливо, не варто вступати до нової компанії, про яку ти говорив.

— Так, зараз це було б безглуздо. Можливо, пізніше, не знаю. Поки що треба почекати, подивитись, що вийде з цього нового тресту. Мало який курс він може взяти?

Дженні була засмучена до глибини душі. Ніколи раніше вона не чула від Лестера ані слова скарги. Їй дуже хотілося втішити його, але вона розуміла, що це їй не під силу.

— Ну, що ж, — сказала вона. — Є й ще багато цікавого на світі. Я б на твоєму місці не поспішала. Час у тебе є.

Більше вона нічого не наважилась додати, але він раптом відчув, що й справді немає чого себе дратувати. Зрештою, ще на два роки йому забезпечений більш ніж достатній прибуток. При бажанні його можна збільшити. І все ж Лестера гризла думка, що брат так навально йде вгору, а він стоїть на місці, чи, вірніше, пливе за течією. Це було образливо; а головне — він почав відчувати, що втрачає ґрунт під ногами.

Розділ XLVIIІ

Скільки Лестер не ламав собі голови, він не міг придумати, як йому знову включитися в життя ділового світу. Дізнавшись, що Роберт утворив свій трест, він одразу відкинув геть будь-яку думку про участь у скромному підприємстві фабриканта з Індіани. У нього вистачало гордості й почуття міри, щоб зрозуміти, як безглуздо було б тягатися з братом, який безперечно мав більші фінансові можливості, ніж він. Лестер дістав довідки про нову асоціацію й переконався, що Брейсбрідж аж ніяк не перебільшив її розмаху й могутності. Це була мільйонна справа. У самостійних дрібних фабрикантів не залишалося найменших шансів уціліти. Так невже ж плентатись у хвості за своїм знаменитим братом? Ні, це надто принизливо. Борсатися й викручуватися в нерівній боротьбі проти нового тресту, знаючи, що рідний брат може розчавити або пожаліти тебе і що проти тебе використовується капітал, який належить тобі по праву. Ні, неможливо. Краще переждати. Щось та навернеться. А тимчасом він має на що жити, і за ним лишається право, якщо він того побажає, знову зробитися пайовиком компанії Кейн. Але чи бажає він цього? Ось питання, на яке Лестер ніяк не вмів відповісти.

Він усе ще був у полоні своїх вагань і сумнівів, коли одного чудового дня до нього прийшов якийсь Семюел Росс, агент по продажу нерухомого майна, чиї величезні реклами на дерев’яних щитах красувалися по всій прерії, що оточувала Чикаго. Лестер разів зо два зустрічався з ним у клубі, чув про нього як про сміливого і вдачливого ділка, і пам’ятав крикливий фасад його контори на розі вулиць Вашингтона й Ла-Саль. Россу було років з п’ятдесят, він привертав до себе увагу своїм зовнішнім виглядом — високий на зріст, чорна борідка, чорні очі, орлиний ніс з нервовими ніздрями й густе кучеряве волосся. Лестеру запам’яталася його м’яка кошача хода й виразні вузькі білі руки з довгими пальцями.

М-р Росс з’явився до м-ра Кейна з діловою пропозицією. М-р Кейн, розуміється, знає, хто він такий? З свого боку, м-р Росс цілком поінформований про м-ра Кейна. Чи відомо м-ру Кейну, що зовсім недавно він, Росс, разом з м-ром Норманом Іейлом, представником оптової бакалійної торгівлі «Іейл, Сімпсон і Райс», створив нове передмістя «Іейлвуд»?

Так, м-ру Кейну про це було відомо.

Ще не минуло й шести тижнів, як останні ділянки в Іейлвуді були продані; в середньому вони дали сорок два проценти прибутку. Росс перерахував ще кілька здійснених ним операцій з нерухомим майном, про які Лестер також дещо чув. Росс щиро признався, що в його справах бувають невдачі; він сам погорів разів зо два. Але, як відомо, куди частіше операції з нерухомим майном дають прибуток. Так от, оскільки Лестер більше не зв’язаний з компанією Кейн, він, можливо, не від того, щоб вкласти свої гроші у вигідну справу. Є цікава пропозиція. Лестер погодився вислухати м-ра Росса, і той, поморгавши круглими, як у кішки, очима, почав викладати суть справи.

Зводилася вона до того, що він пропонував Лестеру ввійти з ним у пай для купівлі і експлуатації великої ділянки землі площею в сорок акрів, розташованої на Південно-Західній околиці міста й оточеної вулицями П’ятдесят п’ятою, Сімдесят першою, Холстед та Ешленд. Ціни на землю в цьому районі неминуче повинні збільшитись, — намічається справжній бум, і до того ж надовго. Муніципалітет уже вирішив замостити П’ятдесят п’яту вулицю. Трамвайну колію по Холстед-стріт мають продовжити. Компанія залізниці Чикаго — Берлінгтон — Куїнсі, що проходить поблизу, безперечно захоче побудувати в новому передмісті пасажирську станцію. За землю треба заплатити сорок тисяч доларів, цю витрату вони поділять нарівно. Нівеліровка, розмежування дільниць, брукування вулиць, посадка дерев, ліхтарі — все це коштуватиме приблизно двадцять п’ять тисяч. Треба буде витратити певну суму на рекламу протягом двох чи, вірніше, трьох років по десять процентів від вкладеного капіталу, разом дев’ятнадцять-двадцять тисяч доларів.

Всього їм удвох доведеться вкласти в справу дев’яносто п’ять, щонайбільше — сто тисяч, з яких на пайку Лестера припадає п’ятдесят. Потім м-р Росс перейшов до вирахування прибутків.

Про перспективи щодо продажу наміченої землі й збільшення цін на неї можна було мати уявлення з ділянок на північ від П’ятдесят п’ятої вулиці і на схід від Холстед-стріт, які до неї прилягали. Взяти хоч би ділянку Мортімера, на розі Холстед і П’ятдесят п’ятої. У 1882 році її продавали по сорок п’ять доларів за акр. Через чотири роки акр коштував уже п’ятсот доларів — по такій ціні в 1886 році заплатив за цю ділянку м-р Джон Слоссен. У 1889 році, себто через три роки, він продав землю м-ру Мортімеру по тисячі доларів за акр. Така ціна зараз стоїть і на новий, ще не опрацьований клапоть землі, його можна розбити на ділянки площею п’ятдесят футів на сто й розпродати по п’ятсот доларів. Хіба це не вірний прибуток?

Лестер погодився, що прибуток начебто забезпечений.

Росс не без вихвалок заходився пояснювати, як наживають бариші на нерухомому майні. Недосвідченій людині нема чого й потикатись до цієї справи. За кілька тижнів, навіть за кілька років нічого й думати набути ту спритність, що у знавця, як от він, вироблялася протягом чверті віку. Тут багато важать і престиж, і смак, і нюх. Якщо вони домовляться і почнуть діяти, керуватиме операціями він. В його розпорядженні добре навчений штат