Стань моїм першим - Адалін Черно

Я кілька разів набираю номер Кирила та скидаю. Набираю і знову вимикаюся, не дочекавшись дзвінка. Що я йому скажу? Вимагатиму відповіді? Наполягатиму, щоб негайно приїхав? Нічого з того, що я зроблю, не вплине на Кирила. Він давно зарекомендував себе людиною, яка сама вирішує, де, коли й навіщо йому бути. Сьогодні він не хоче бути тут і хоче — там. Я не можу його звинувачувати, але моєму серцю абсолютно начхати на вмовляння. Воно наполегливо рветься до нього, вимагає. Дзвінка, звука голосу, повідомлення. Чого завгодно від Кирила, але він, певна річ, нічого не дає. Ні слова мені не написав.

Ні-чо-го.

Я метушуся кімнатою до півночі й тільки потім вмовляю себе лягти в ліжко. Ось тільки сон не йде. До звуків і шерехів прислухаюся. Чекаю, чекаю, що Кирило зателефонує у двері або відчинить їх своїм ключем. Я хочу, щоб він прийшов! Приїхав ночувати зі мною.

Виявляється, я звикла до того, що ми з Кирилом ночуємо разом. Спочатку кілька разів я залишалася в нього, потім ми поїхали за місто й тут теж… а тепер він не приїхав. Уперше. Я знаю, що він не обіцяв, але однаково чекаю й тільки під ранок провалююся в неспокійний сон. Вранці прокидаюся розбитою, але навіть це не заважає мені насамперед розблокувати телефон та перевірити вхідні.

Ні-чо-го. Ні смс. Ні дзвінка. Ані слова.

Від раптового нападу нудоти я схоплююся з ліжка й біжу до вбиральні. Мене вивертає навиворіт порожнім шлунком. Блювотні спазми минають лише після кількох ковтків води. Я з жахом дивлюся на своє відбиття в дзеркалі. Червоні опухлі очі із застиглими сльозами, скуйовджене волосся й почервонілі від розтирання губи. Виглядаю жахливо, але гірше внутрішній стан. Мені так погано. До запаморочення й нудоти. Хоча вони, можливо, симптоми отруєння вчорашньою шаурмою, яку я з’їла з Нінкою в кафе біля торгового центру.

Це мине? Моя ним одержимість.

Мине??? Мине? Мине…