Стань моїм першим - Адалін Черно

Кирило

— Іване В’ячеславовичу, гадаю, нам треба зустрітися, — говорю після швидких привітань.

— А я все чекав, коли ти подзвониш! — високий тон голосу Арбатова виказує його радість.

— Були настільки впевнені, що я це зроблю?

— Звісно! Адже ти теж зацікавлений у тому, щоб отримати обладнання для будівництва.

Я стискаю зуби до хрускоту й намагаюся бути ввічливим, хоча єдине, чого я зараз хочу — схопити Арбатова за грудки й припечатати до стіни. На жаль, мене багато що зупиняє: його дружба з батьком, похилий вік і мої принципи. Я ніколи не розв’язую проблеми силою. Не в моїх правилах.

— Іване В’ячеславовичу, думаю, ви розумієте, що цим робите гірше собі. Наша компанія вже скоротила кількість обладнання, яке ми у вас купуємо. Якщо ви продовжите далі — ми зовсім відмовимося від постачань.

— Не відмовишся, Кирюш, — спокійно каже Арбатов. — Наші крани незамінні. Адже ти й сам розумієш. Там, у контейнерах, все, що ти міг замінити, звідси й зниження постачання. На сорок відсотків, між іншим. Шістдесят і досі за нами. Адже не знайшов аналога, Кирило.

— Я тому і пропоную вам зустрітися. Нам потрібно обговорити нашу подальшу співпрацю і зняття блокування на розвантаження судна.

— Добре, — погоджується Арбатов. — Приїдь до нас — обговоримо справи.

Я розумію, що йому вигідно продавлювати мене на своїй території. Не здивуюсь, якщо він і батька покличе за компанію, щоб легше було. І я ж впевнений у тому, що батько піде проти мене, тому що стільки років співпрацював з Іваном і не було жодних проблем. З одного боку, я розумію, чому вони почалися зараз. Арбатов вирішив, що мене можна продавити. Не виключено, що він подумав, ніби я не досконально розуміюся на роботі компанії. У будь-якому випадку, факт зневажливого ставлення очевидний.

— Пропоную зустрітися в місті. У ресторані, у якому ми з вами підписували останню угоду.

— А що так? До мене їхати не хочеш? Ми б шашлики посмажили та про роботу поговорили. До того ж… донька в мене приїхала не так давно. Ви востаннє коли бачилися? Років шість тому, та й то мигцем. А вона виросла в мене, зовсім уже дорослою стала й самостійною. З дому пішла, уявляєш?

— Ви вдруге мені за доньку свою розповідаєте. Заміж видати хочете?

Арбатов сміється. А я при цьому вловлюю тепло в його голосі. Любить він свою доньку, і це дуже добре помітно. Говорить про неї з гордістю та легкою незрозумілою тугою.

— За тебе, Кириле, ні за що на світі. Вона в мене дівчинка ніжна, романтична, мрійниця. Ми вас хотіли познайомити, тому що вам у майбутньому працювати. Ти думаєш я її за кордоном просто так навчаю? Вона незабаром буде моєю компанією керувати.

— Я пропонував вам викупити компанію. І ціну високу ставив. Дарма не погодилися.

— Не дарма, Кириле, не дарма. Я доньці її обіцяв і маю залишити. Ти, звісно, хорошу суму запропонував, але донька в мене одна і я хочу, щоб у неї бізнес був, розумієш? А ти… ти за старою дружбою міг би за нею приглядати, потім… у майбутньому.

— Я не беру на себе ношу вихователя, Іване В’ячеславовичу. Ваша донька очолить компанію — працюватиму з нею. Але в няньки та фінансові консультанти до неї я не наймався й не буду. Ви ж розумієте, що якщо вона виявиться безграмотним керівником, я її просто поглину? Спілкування з вашою сім’єю вважаю зайвим. У ресторан приїдете? Увечері сьогодні? Чи завтра в обід?

— Увечері, але завтра, — пропонує третій варіант. — Якщо ти наполягаєш, я буду один.

— До зустрічі.

Я вимикаюсь і кладу телефон на стіл. Міркую щодо того, телефонувати Арсенію чи ні. Він, ясна річ, до мене не зірветься, але раптом вдасться вирватися. Він би вже давно продавив розвантаження суден. Семен у цій справі недосвідчений, новачок. Продавити йому не вдалося, хоча він намагається щосили.

Тишу кабінету порушує трель вхідного смс-повідомлення. Я знімаю блокування з екрана і хмурюся, коли бачу суму списання грошей із рахунку. Там непристойно велика цифра й назва магазину мені добре знайома. Я був там один раз із Лікою, коли вона вибирала купальник, щоб поїхати зі мною на острови. Поїздка в нас так і не склалася: стався нещасний випадок на будівництві, і я був змушеним займатися залагодженням усіх проблем, пов’язаних з ним. Тільки купальник довелося придбати за непристойно величезну суму.

Зараз моя картка в руках Кіри. Я не планував дослухатися до поради Богдана й перевіряти її, але не втримався дати їй картку, коли вона засмутилася через порвану на зворотному шляху сукню. Ми приїхали вчора пізно ввечері, а сьогодні вранці я дав їй картку й попросив ні в чому себе не обмежувати. Я, мабуть, і не звернув би уваги на суму, якби не Бодя і його пропозиція влаштувати перевірку.

Я блокую телефон і беру до рук теку зі звітом. Зосереджуюся на цифрах та тексті, але мене знову відриває смс-повідомлення. Друга купівля вже в іншому магазині. Сума значно скромніша, але для звичайної офіціантки розмах серйозний. Я навіть сказав би, непристойний. Я вже хочу відкласти телефон, як на нього падає третє смс. Цього разу від Кіри. Я швидко натискаю розгорнути й бачу її світлину. Вона в темно-синій вузькій вечірній сукні. Глибоке декольте відразу притягує мій погляд, а тонка талія так і вабить стиснути її в обіймах.