Твори в 4-х томах. Том 3 - Ернест Міллер Хемінгуей
— У тебе дуже гарне обличчя, — сказав він Марії.— Шкода, що я не бачив тебе з довгим волоссям.
— Відросте, — сказала вона. — За півроку буде довге.
— Ти б подавився, яка вона була, коли ми привели її сюди! Така була потвора, що аж дивитися гидко!
— А ти чия? — спитав Роберт Джордан, силкуючись опанувати себе. — Ти Паблова?
Вона глянула на нього й засміялася, потім ляснула його по коліну.
— Паблова? Ти, певно, не бачив Пабло?
— Ну, тоді Рафаелева. Рафаеля я бачив.
— І не Рафаелева.
— Вона нічия, — сказав циган. — Чудна якась дівчина. Нічия. А куховарить добре.
— Справді нічия? — спитав її Джордан.
— Нічия. Зовсім нічия. Ні жартома, ні насправжки. І не твоя.
— Ні? — сказав Роберт Джордан і відчув, як у нього знов стискається горло. — Це добре. У мене нема часу на дівчат. Я правду кажу.
— Ані п'ятнадцяти хвилин немає? — піддражнив його циган. — Навіть чверті години?
Роберт Джордан мовчав. Він дивився на цю дівчину, Марію, і горло йому стискало так, що він не міг заговорити.
Марія подивилася на нього й засміялась, тоді раптом зашарілась, але очей не відвела.
— Ти почервоніла, — сказав їй Роберт Джордан. — Ти часто червонієш?
— Ніколи.
— А оце почервоніла.
— Тоді я піду до печери.
— Не йди, Маріє.
— Ні,— сказала вона вже без усмішки. — Я піду до печери. — Вона взяла сковороду, з якої вони їли, й чотири виделки. Рухалася вона трохи незграбно і граційно водночас, ніби лошатко.
— Кухлі вам залишити? — спитала вона.
Роберт Джордан усе дивився на неї, і вона знов почервоніла.
— Не дивись так, — мовила вона. — Я не люблю.
— Залиш, — сказав циган. — На, — він зачерпнув кухлем із миски й простяг Робертові Джордану, що дивився, як дівчина нахилила голову під низьким входом і зникла в печері з важкою сковородою.
— Дякую, — сказав Роберт Джордан. Тепер, коли вона пішла, голос його звучав, як завжди. — Це останній. Ми вже й так багато випили.
— Давай доп'ємо цю миску, — мовив циган. — Там ще півбурдюка. Ми привезли його на одному з коней.
— То була остання вилазка Пабло, — сказав Ансельмо. — Відтоді він не зробив більше нічого.
— Скільки вас тут? — спитав Роберт Джордан.
— Семеро. І дві жінки.
— Дві?
— Еге ж. Є ще Паблова mujer [6].
— А де вона?
— В печері. Дівчина куховарить поганенько. Я похвалив, щоб потішити її. Вона більше допомагає Пабловій mujer.
— А яка вона, ця Паблова mujer?
— Страховисько, — посміхнувся циган. — Справжнє страховисько. Пабло — потвора, а вона ще гірша. Але хоробра. В сто разів хоробріша за Пабло. Тільки справжнє страховисько.
— Раніше Пабло був теж хоробрий, — сказав Ансельмо. — Раніше він робив усе як слід.
— Він стільки людей убив, більше, ніж холера, — мовив циган. — На початку війни Пабло вбив більше людей, ніж тиф.
— Але останнім часом він зробився muy flojo, — докинув Ансельмо. — Зовсім розкис. Страшенно боїться смерті.
— Напевне, тому, що сам стількох убив на початку війни, філософічно зауважив циган. — Пабло убив більше людей, ніж чума.
— А до того ж іще й забагатів, — додав Ансельмо. — Та й п'є забагато. Тепер він волів би вийти у відставку — піти на спочинок, як matador de toros, як матадор, але не може.
— Якщо він перейде лінію фронту, коней у нього відберуть, а самого візьмуть до армії,— сказав циган. — Мені б теж не хотілось попасти до армії.
— Який циган любить армію, — мовив Ансельмо.
— А за що її любити? — спитав циган. — Кому охота йти до армії? Чи для того ми робимо революцію, щоб служити в армії? Я воювати не відмовляюсь, а служити не хочу.
— А де решта людей? — спитав Роберт Джордан. Його розморило після випитого вина, лежати горілиць на землі було приємно, і крізь верховіття дерев він бачив маленькі хмаринки, що повільно пливли над горами у високому іспанському небі.
— Двоє сплять у печері,— сказав циган. — Двоє на посту з кулеметом, вище в горах. Один вартує внизу. І, напевно, всі спять.
Роберт Джордан перевернувся на бік.
— Який у вас кулемет?
— Називається якось по-чудному, — сказав циган. — Не можу пригадати.
Мабуть, ручний, подумав Роберт Джордан.
— А він важкий?
— Та нести його можна й одному, але важкувато. З трьома складаними ніжками. Ми захопили його в останній великій вилазці. Тій, що перед вином.
— А набоїв у вас до нього скільки?
— Сила, — сказав циган. — Повен ящик, такий важкий, що з місця не зрушиш.
Напевно, штук п'ятсот, подумав Роберт Джордан.
— А як його заряджають — диском чи стрічкою?
— Круглими бляшанками, їх ставлять зверху.
Ти ба, «льюїс», подумав Роберт Джордан.
— Ти знаєшся на кулеметах? — спитав він старого.
— Nada, — відповів Ансельмо. — Анітрохи.
— А ти? — звернувся Роберт Джордан до цигана.
— Вони стріляють дуже швидко, а ствол так розжарюється, що аж руки обпікає,— гордо сказав циган.
— Це всі знають, — зневажливо мовив Ансельмо.
— Можливо, — сказав циган. — Він мене спитав, чи знаюся я на maquina[7] от я й відповів. — Потім він додав: — І ще вони стріляють, поки натискаєш пальцем на гачок — не так, як звичайна гвинтівка.
— Якщо тільки не заклинить, або не вистріляєш усіх патронів, або ствол не почне плавитися, — мовив Роберт Джордан по-англійському.
— Що ти сказав? — спитав Ансельмо.
— Ет, нічого, — відповів Роберт Джордан. — Просто міркую про майбутнє по-англійському.
— От чудасія! — сказав циган. — Міркуєш про майбутнє по-англійському. А ворожити по руці ти вмієш?
— Ні,— сказав Роберт Джордан і ще раз зачерпнув кухлем вина. — Але якщо ти сам умієш, то, може, поворожиш мені і скажеш, що буде в найближчі три дні?
— Паблова mujer вміє читати по руці,— сказав циган. — Але вона така злюща — чиста відьма. Я не знаю, чи вона схоче.
Роберт Джордан підвійся і ковтнув вина.
— Покажіть мені Паблову mujer. Якщо вона справді така страшна, то краще відбути це чимскоріше.
— Я б волів не чіпати її,— сказав Рафаель. — Вона мене терпіти не може.
— Чому?
— Каже, що я нероба.
— Ну, це вже наклеп! — шпигнув його Ансельмо.
— Вона не любить циган.
— Ну, це вже даремно! — сказав Ансельмо.
— В неї самої є циганська кров, — сказав Рафаель, — отож вона знає, що каже. — Він усміхнувся. — Але язик має хвиський, мов батіг, — з кого завгодно шкуру здере. Пасами. Справжня відьма.
А як вона ладнає з дівчиною, з Марією? — спитав Роберт Джордан.
— Добре. Вона її любить.
