Вічний календар - Василь Махно
Дівчина перелізла борт човна й зіскочила на траву.
«Сербів уже тут нема», — пояснила Петрові. На перемащене глиною лице дівчини приліпилося голубине пір’я. Під час штурму острова вона, певно, переховувалася в тутешніх заростях. Учора австрійська артилерія з протилежного берега Сави обстріляла Аду Циганлію. Над ранок перші піхотні полки човнами переправилися через річку. Циганка не збрехала — на острові в піску й глині лежали вбиті серби. Загін Урбана не наткнувся на жоден спротив. Уцілілі серби відступили, а решта лежала по цілому острові так, як застала їх в останню хвилину військова смерть.
«Як ти називаєшся?» — запитався Урбан.
«Шанта, — усміхнулася дівчина, нагнувшись, стрясла з довгого волосся заплутане листя й пір’я. — У тому човні, де я спала, гніздилися голуби».
Петро знову нічого не зрозумів, бо говорила вона циганською, вплітаючи румунські та угорські слова.
«Я піду з вами — може, по дорозі наздожену своїх».
З усього потоку слів, що вилила Шанта на голову Петрові, офіцер зрозумів, що дівчина не відстане від них.
«Пане, лейтенанте, — звернувся до Урбана капрал, — можемо йти далі — сербів нема».
«А я що казала?» — втрутилася в розмову Шанта.
Урбан скомандував повертатися до своїх човнів і плисти до Белграда.
Надвечір Урбан із загоном зупинився на ніч в одному з дворів в околицях Белграда. Петро про всяк випадок виставив варту. Уночі за містом чулися постріли, десь біля Дунаю торохтіли військові катери. Ними перевозили вояків, коней, артилерію, що йшли вслід за передовими австрійськими й німецькими частинами.
Попереду будинку, де зупинився Урбан із вояками, горіли на белградських вулицях будинки. Наказ лейтенанта перевірити будинок, де зупиняться на постій до ранку вояки, виконали. Капрал доповів, що тут перебуває сербка з трьома дітьми.
Петро вечеряв із Шантою за столом найбільшої кімнати. Господиня засвітила їм свічку. Поставила на стіл кукурудзяну кашу з каймаком.
«А ти звідки?» — допитувалася Шанта.
«Ти ж сама знаєш, що не з цього міста», — спробував віджартуватися.
«То я спросоння», — засміялася дівчина.
У кімнаті почувся духмяний запах айви. Господиня розрізала наполовину жовтий, схожий на яблуко, плід. Підійшла до столу й подала миску з айвою. По-домашньому запахло осінню. Урбан відразу відчув осінь, яку на полях битв та під час переходів перебивав їдкий дим.
Господиня подумала, що Шанта — коханка австрійського офіцера, і постелила їм обом у своїй спальні, а сама перейшла до кімнати, де спали діти. Двері до дитячої були наглухо зачинені від стороннього ока.
«Недобрий запах», — сказала Шанта, — коли миска з айвою опинилася на столі.
«Чому? — заперечив Петро. — Пахне осінню».
«Не добрий… для тебе».
«Про що ти, Шанто?» — Петро вперше промовив її ім’я.
«Ти часто заглядав у небо».
«Так. У моєму місті в мене був телескоп… Звідки тобі це відомо?»
«Бо бачу твої зірки без телескопа».
«І що вони тобі кажуть?»
«Цей запах айви недобрий для тебе, Петре», — Шанта також уперше назвала Урбана на ім’я.
Вони доїли айву й пішли спати. Шанта спала на ліжку, яке приготувала господиня, а Урбан, зрозумівши натяк сербки, викликав капрала й наказав постелити йому на першому поверсі.
З самого ранку Урбанів загін отримав наказав просуватися вглиб міста.
Прокинувшись, Шанта зрозуміла, що в будинку нікого, крім неї й господині з дітьми, вже немає. Прілий чоловічий піт вивітрився з дому. Шанта подякувала господині за нічліг і, відмовившись від запропонованого сніданку, уже при дверях сказала господині:
«Ти щаслива — твій чоловік повернеться».
Сербка усміхнулася.
Мине кілька днів. Шанта переїжджатиме на возі через чорногорське село. Над муром, що відділяв вулицю від господи, звисатимуть соковиті жовті плоди айви. І привидиться Шанті Урбанова смерть.
А поки що Петро Урбан прочинить двері пошти на вулиці Джуре Якшича.
Увійде досередини й побачить поштаря в довоєнній уніформі королівства Сербії.
«Перепрошую, — несміливо запитає Петро, — а пошта працює?»
«Так», — почує у відповідь.
«А можна мені надіслати лист?»
«Куди?»
«До Митниці, Язловецького повіту».
«А де це?» — запитає поштар, прибиваючи на листи поштові печатки.
«Королівство Галичини і Володимирії».
На виході з поштового приміщення Петро почує, як поштар, хухнувши, приб’є на його лист печатку.
7
Лупинарій Бенціровської
Наказом Верховного Головнокомандувача Російської імператорської армії від 2 жовтня 1914 року на захоплених внаслідок війни територіях створювалося Тимчасове Жандармське Управління Військового Генерал-Губернаторства Ґаліції. Через це жандармським чинам приписувалися різноманітні обов’язки — від формування агентури до покидання цих територій із останнім потягом. У Тернополі, в будинку інженера Ратгауза на Свято-Янівській вулиці 9, оселився жандармський підполковник А. А. Орлов. Підпорядковувалися йому Чортків, Гусятин, Борщів, Заліщики, Збараж, Скалат, Трембовля й Підгайці. У кожне прифронтове місто чи містечко прибули жандармські обер-
