Улісс - Джеймс Джойс
Живучи без жінки і не маючи любаски, пильнуючи, щоб якась не обкрутила його, кожен із них щовечора тішиться, вчитуючись у варіанти різних видань «Приборкання норовливої».
— Ви ввели нас в оману, — руба заявив, звертаючись до Стівена, Джон Еглінтон. — Ви довго водили нас довкільними стежками і зрештою привели до звичайного французького трикутника. А чи ви самі вірите у свою теорію?
— Ні, — зразу ж відмовив Стівен.
— То, може, ви викладете все це письмово? — запропонував містер Кращ. — Ліпше зробіть це у формі діалогу, розумієте, як зробив Вайльд у своїх платонічних діалогах{492}.
Джон Еклектик посміхнувся.
— У такому разі, — сказав він, — я не бачу, чому вам належить отримати якусь оплату за це, коли ви в нього не вірите. Дауден вважає, що «Гамлет» містить у собі якусь таємницю, проте більше нічого не каже. Гер Бляйбтрой{493}, якого Пайпер бачив у Берліні, розробляє теорію про авторство Ратленда, він гадає, що секрет захований у стратфордському пам’ятнику, і збирається зустрітися з теперішнім герцоґом, каже Пайпер, і довести, що п’єси написав його предок. Для його ясновельможности то буде справжній сюрприз. Але він вірить у свою теорію.
Я вірю, о Господи, допоможи моєму невірству. Тобто допоможи мені вірити або допоможи мені не вірити? Хто допомагає мені вірити? Egomen[148]. А не вірити? Хтось інший.
— Ви єдиний з дописувачів «Дани», який просить срібняків за свої публікації. І я не певен, чи буде місце в наступному номері. Фред Раєн хоче, щоб ми помістили його статтю на тему економіки.
Фрайдрайн. Він мені позичив два срібняки. Щоб протрималася моя душа в тілі. Економіка.
— Давайте гінею, — сказав Стівен, — і можете опублікувати цю розмову.
Красень Мулліган припинив строчити, осміхаючись, й осміхаючись, підвівся і поважно повідомив із медовою ущипливістю:
— Я навідався був до барда Кінчика в його літній резиденції на Верхній Мекленбург-стрит і застав його над тим, що він поглиблено вивчав Summa contra Gentiles[149] у товаристві двох гонорейних леді, Неллі-Незайманої і Розалі, шльондри з вугільної пристані{494}.
Він урвав свою мову.
— Ходімо, Кінчику. Ходімо, Енгусе, що мандрує з птахами{495}.
Ходімо, Кінчику, ти вже доїв усі наші недоїдки. Не сумуй, матимеш іще вдосталь і недоїдків, і недопитків.
Стівен підвівся.
Життя триває багато днів. Цей скоро закінчиться.
— Побачимося ввечері, — сказав Джон Еглінтон. Notre ami[150] Мур сподівається, що Малахій Мулліган прийде теж.
Красень Мулліган помахав на прощання бланком і панамою.
— Мсьє Мур, — нагадав він — знайомить ірландську молодь із французькою словесністю. Я прийду. Ходімо, Кінчику, бардам слід промочити горлянку. Ти можеш пройти прямо, не хитаючись?
Зубоскалить…
Дудлити до одинадцятої. Щовечірня розвага ірландців{496}.
Талалай…
Стівен ходив за талалаєм хвостиком…
Колись була у нас у Національній бібліотеці розмова. Шекс. А тоді. Коли рушив талалай, я також слідом давай. Наступаючи йому на п’яти.
Стівен попрощався з товариством і, почуваючись придавленим, як вичавлений лимон, рушив за талалаєм, гарно зачесаним, чисто поголеним, із келії під склепінням у жорстокий білий світ, що трощить усе живе бездумно. І що ж я дізнався? Про них? Про себе?
Тепер гуляй собі як Гейнс.
Зала для постійних читачів. У списку числиться Кешел Бойл О’Коннор Фіцморіс Тисделл Фаррелл, який своїм химерним підписом закінчує свої полісиллабуси. Тема: чи був Гамлет божевільний? Квакерова головешка бесідує з абатиком на предмети теософічні:
— Авжеж, будь ласка, сер… Мені буде дуже приємно, якщо…
Потішений собою Красень Мулліган тішився приємною балачкою з собою ж і приязно самому собі кивав головою:
— Задоволена дупа.
Турнікет.
Та хіба?… Капелюшок із блакитною биндою… Абияк нашкрябано… Що? Позирнула?..
Заокруглена балюстрада; тихоплинний Мінцій{497}.
Пустун{498} Мулліган, ошоломлений своєю панамою, спускався, підстрибуючи, сходами і при тому наспівував, віршуючи:
Джоне Еглінтоне, друже, любий Джоне,
Чому тебе твоє серце до жінок не гоне? {499}
Потім прорік:
— А тут ще й цей китаєць без підборіддя! Чин Чон Ег Лін Тон{500}. Ми з Гейнсом зайшли в їхній балаган у тому домі, де збираються всі дублінські слюсарі. Наші лицедії творять там нове мистецтво для Європи, як давні греки{501} чи М. Метерлінк. Театр Абатства! Мені там тхнуло потом ченців.
І він зневажливо сплюнув.
Забув: що він зовсім не забув, як його відшмагав цей вошивий Люсі{502}. І також: він кинув femme de trente ans[151]{503}. Чом же не було більше дітей? І першою народилася дівчинка?
Мудрий по шкоді. То повернися.
Стійкий самітник усе ще там (він отримав свій шмат пирога) і молоденький мазунчик теж, кортить погладити Федонові шовкові кучері.
Ой… я хотів був… забув… сказати… що він…
— Лонгворт і МакКерді Аткінсон{504} теж там були…
Пустун Мулліган, скачучи вниз сходами, декламував:
Чи вчую я в провулку лайку,
А чи альфонса талалайку,
Як думка, мов дочка із лона,