Улісс - Джеймс Джойс
Що дерев‘янкой ся підпер,
А з ним — спідничка-флібустьєр,
Що вбить винцем не сміє спраги,
Без підборіддя себто Магі;
Женитись їм несила! Ет,
Весь виливсь в онанізм секрет. {505}
Викаблучуйся й далі. Пізнай сам себе.
Скалозуб зупинився сходинкою нижче і зирить на мене глумливо. Я теж зупинився.
— Дурник ти похоронний, — жалісливо мовив Красень Мулліган. — Сінг уже перестав одягатися в чорне, бо хоче виглядати по-людському. Чорні тільки ворони, попи та англійське вугілля.
І хихикнув.
— Лонгворта мало грець не побив, — повідомив він, — після того, як ти написав рецензію на писанину тієї старої плетухи Ґреґорі{506}. Ну й штукар же ти, жидоєзуїт на службі пресвятої інквізиції! Вона влаштувала тебе в ту газету, а ти називаєш її витвір базграниною. Хіба не можна було обережніше, як у Єйтса?
І він пострибав далі сходами, кривляючись і картинно вимахуючи руками. І проголосив:
— Найкраща з усіх книжок, які вийшли у нашій країні, відколи я живу. На рівні хіба що Гомера.
Він спинився на останній сходинці.
— Я замислив п’єсу для пантоміми, — урочисто оголосив він.
Колонна зала у мавританському стилі, тіні лягають одна на одну. Дев’ятеро танцівників у капелюхах, де позначено номер кожного, щойно протанцювали мавританський танець.
Змінюючи мелодію і тембр голосу, Красень Мулліган став читати написане на своїй скрижалі:
Кожен сам собі жінка,
або
Медовий місяць у жмені
(національна аморальність у трьох оргазмах)
витвір
Мудака Муллігана
Він самовдоволено оскалився до Стівена, кажучи:
— Може, я й не спромігся приховати своє я. Але послухай-но.
І читав далі marcato[152]:
— Дійові особи:
ТОБІ ДРОЧИНСЬКІ (поляк-імпотент)
МАНДАВОШИК (лісовик-розбишака)
МЕДИК-ПІСЮН
і
МЕДИК-ЛАМПА ДЕВІ (одного поля ягоди)
МАТІНКА ГРОГАН (водоносиця)
НОВЕНЬКА НЕЛЛІ
і
РОЗАЛІ (повія з вугільного причалу)
Він засміявся, похитуючи головою, і рушив далі, а Стівен подався слідом за ним; а він весело озивався до примар, до мертвих душ:
— О, та пам’ятна ніч у Кемден-холі, коли Еріновим дочкам{507} довелося задирати спідниці, щоб переступати через тебе, бо ти лежав у своїй блювотині, червонястій чи різнобарвній та калюжній!
— Найневинніший із усіх Ерінових синів, — заперечив Стівен, — заради якого вони будь-коли задирали спідниці.
На виході з бібліотеки він, відчуваючи, що хтось за ним позаду, відступив убік.
Розійтися. Якраз нагода. А тоді куди? Якщо Сократ вийде сьогодні із свого дому, якщо Юда рушить у мандри. То й що? Мене чекає простір, куди мені неодмінно судилося прийти.
Моя воля, і насупроти — його воля. Між ними неозоре море.
Між ними пройшов чоловік, уклонився, вітаючись.
— Ще раз добридень, — відповів Красень Мулліган.
Портик.
Тут я стежив за птахами, хотів за їхнім летом передбачити своє майбутнє. Енгус із птахами. Вони летять, тоді прилітають. Цієї ночі літав і я. Літав легко, як птах. Люди дивувалися. Потім квартал, де дівки. Він простягав мені скибку солодкої, як мед, дині. Зайди. Сам побачиш.
— Мандрівний жид, — прошепотів із удаваним жахом Красень Мулліган. — Ти бачив, як він глянув на тебе? Подивився на тебе хтивим оком. Я боюсь за тебе, старий мореплавцю{508}. Ой, Кінчику, ти в страшній небезпеці. Вживи застережних заходів. На штани надійний пояс.
Оксенфордські нахили{509}.
День. Тачка сонця над аркою мосту{510}.
Темна спина простувала попереду. Ступає як леопард, униз, до воріт, під гостряками ґрат.
Вони слідом за ним.
То глузуй із мене ще. Не мовчи.
При ясній погоді
