Українська література » Сучасна проза » Вовк-тотем - Цзян Жун

Вовк-тотем - Цзян Жун

Читаємо онлайн Вовк-тотем - Цзян Жун
ми, північні монголи, навчилися обробляти землю, ми почали, як і ви, ханьці, бачити спокій у поверненні в землю.

Хоча вони дедалі більше віддалялися від пограбованої вовчої нори, Чень Чжень постійно відчував за спиною чиюсь присутність, мов якась примара слідувала за ними у пронизливому диханні вітру, тож усю дорогу на душі йому було неспокійно, він усвідомлював якийсь тваринний жах глибоко в душі. Як це йому, вихідцеві з великої столиці, який раніше не мав жодного стосунку до вовків, раптом випало вирішити долю сімох монгольських вовків? Їхня ж мати — надзвичайно люта й хитра, і, хто знає, може, ці вовченята є нащадками того ватажка зграї? Або найкращими представниками породи монгольських степових вовків? Якби не його настирлива пристрасть, ці семеро малюків, напевне, могли б усього цього уникнути, виросли б здоровими великими вовками й стали б грізними охоронцями степу. Однак його приїзд докорінно змінив долю малюків, і тепер він назавжди пов’язаний нерозривними узами з вовчими зграями усього степу, що стали тепер його лютими ворогами. Усі вовчі родини Орхонського степу можуть тепер, очолювані Цією мудрою і впертою вовчицею, під покривом темної степової ночі прийти до нього з вимогою повернути духовний борг і будуть невпинно гризти його душу. Тепер він почав усвідомлювати, що, напевне, припустився великої помилки.

Коли вони повернулися до юрти, було вже далеко за південь. Чень Чжень повісив сумку з вовченятами на округлу стіну юрти і вони всі четверо розсілися навколо вогню, щоб підігріти чаю, поїсти м'яса й вирішити, що робити далі з малюками.

— А що тут обговорювати? — запитав Дорж. — Ось вип'ємо чаю і подивитесь — за дві хвилини все буде покінчено.

Чень Чжень розумів, що насувається розв'язання найбільш діткливого для нього питання — про можливість узяти на виховання вовка. Від самого початку, коли тільки в нього виникла ця думка, він уже знав, що такий вчинок неодмінно наштовхнеться на спротив майже всіх чабанів, політруків і молодої інтелігенції. Вигодувати вовка — великий злочин, породжений підступними й злими замислами, з якої точки зору на це не дивись — політики, віросповідання, релігії, міжнаціональних відносин чи психології, виробництва чи безпеки. На початку «культурної революції» в пекінському зоопарку стався випадок, коли працівник закладу помістив у клітку до тигреняти, якому не вистачало молока, собаку, яка змогла його вигодувати, і це перетворилося тоді на велике політичне питання: казали, що це — проповідування реакційної теорії примирення класів, а працівника зоопарку почали ретельно перевіряти й критикувати. Тож якщо вигодувати вовка поряд з вівцями, коровами й домашніми собаками, чи це не буде відверте змішання «свого» і «чужого» й навіть визнання ворога другом? У степу вовк — це ворог чабанів, але разом з тим дух і тотем, який викликає змішане почуття поваги й остраху в них, особливо в чабанів старшого покоління, оскільки вважається носієм їхніх душ на небо. Однак духу чи тотему б'ють поклони, хіба ж можна його вигодувати вдома, мов собаку чи раба? Якщо ж подивитись із точки зору релігійної психології або безпеки виробництва, то це — те саме, що змію на грудях пригріти. І ще: якщо взятися вигодувати вовка, чи Старий Біліґ не відмовиться більше й знатися з ним, сином ханьців?

Однак Чень Чжень жодним чином не мав намірів якось спрофанувати душу чи релігійні почуття монголів. Навпаки, саме тому, що він відчував велику повагу до вовка як тотема монголів і був пристрасно захоплений глибоко таємничою темою вовків, він з кожним днем все більше хотів виростити вовченя. Зазвичай вовки ховаються від людей, тож якщо він не вигодує власноруч справжнього живого вовка, який завжди буде в межах досяжності, тоді його знання про вовків так і залишаться на рівні містичних народних оповідок або знань пересічної людини, а то й, ще гірше, в межах національних упереджень ханьців, які люто ненавидять вовків. Починаючи з їхньої групи молоді, яка раніше, ще в 1967 році, полишила Пекін, велика кількість людей з внутрішніх районів країни, а разом з ними і зброя та патрони звідти ринули в монгольський степ. Поголів’я степових вовків почало скорочуватися, тож за кілька років люди, можливо, уже й не зможуть знайти такої вовчої нори, в якій було б семеро цуценят. З іншого боку, в чабанів ніколи не здобудеш вовченя, потрібно тільки вловити його власноруч. Оскільки ж тепер йому це вдалося і він вловив кількох, він не міг більше чекати, а повинен був вигодувати одного з них. Однак, щоб не образити почуття інших чабанів, особливо старих, він повинен був вигадати причину, яку б вони змушені були прийняти.

Ще до цього походу за вовченятами він кілька днів сушив голову над цим питанням і врешті знайшов достатньо раціональне, на його думку, пояснення для такого вчинку: виховання вовка — це науковий експеримент, метою якого є спарувати вовка і собаку й отримати вівчарку. Вівчарки, ці вовко-собаки, були надзвичайно знаменитими в Орхонському степу, оскільки прикордонники мали в себе по п’ять-шість військових вівчарок, великих і войовничих, та надзвичайно швидких. У полюванні на вовків і лисиць вони завжди були швидкими, точними й безжальними, впольовували здобич у дев’яноста випадках із ста. Одного разу командир прикордонного пункту на прізвище Чжао з двома солдатами, прихопивши ще двох вівчарок, поїхав до бригади скотарів перевіряти, як працюють народні ополченці, і дорогою до бригади ці два собаки одним махом уполювали чотирьох великих лисиць! Можна сказати, яку побачать, ту й упіймають. Усі мисливці бригади були просто зачудовані такою вдалою поїздкою — і роботу перевірили, і лисячі шкірки здобули! Згодом чабанам захотілося й собі здобути вівчарку, однак у ті часи вони були рідкісним «військовим ресурсом», і якими б не були гарними відносини між військовими й чабанами, останнім так і не вдалося отримати хоча б одне цуценя. Чень Чжень міркував таким чином: хіба вівчарка не є плодом схрещення вовка-самця й собаки-самиці? Тож якщо виростити вовка-самця, а потім схрестити його з собакою-самицею, хіба ми не отримаємо вівчарку? А якщо, таким чином, пообіцяти подарувати чабанам вівчарку, то можна здобути можливість для себе виховати вовка. До того ж вовки монгольського степу є найкращими представниками своєї породи в усьому світі, тож якщо цей експеримент удасться, то можна буде навіть вивести ще кращу породу вівчарок,

Відгуки про книгу Вовк-тотем - Цзян Жун (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: