Зібрання творів - Амброз Бірс

Морґан повернувся до дружини.

– Пробач мені, любонько, – церемонно мовив він, – що я розповів про ці неприємні подробиці – природні, хоча й гідні жалю наслідки подружньої звади. Спалахнула вона, безперечно, через непослух безталанної жінки.

– Що вдієш, мушу пробачати, – гідно відповіла пані. – Адже ти вкотре перепрошуєшся тими самими словами.

Видавалося, що Морґан радий і далі снувати оповідь.

– Узявшись до справи, – сказав він, – судові слідчі з’ясували, що Джанет Мак-Ґреґор загинула від ударів по голові. Вбивця невідомий. Були, одначе, вагомі докази вини її чоловіка – Томаса Мак-Ґреґора. Та його так і не знайшли, й ніхто про нього вже не чув. Ота подружня пара приїхала з Единбурга, але... Люба моя, та чи ти не бачиш, що в пана Елдерсона у тарілочці на кості повно води?

Я помилково вкинув курячі кості в мисочку для полоскання пальців.

– У маленькій шафці я знайшов фотографію Мак-Ґрегора, та все одно це не допомогло спіймати його.

– Можна подивитися? – попросив я.

На знімку був чорнявий чоловік з недобрим обличчям, ще відразнішим через довгий шрам, що тягнувся від скроні до вусів.

– Дозвольте принагідно поцікавитися, пане Елдерсон, – порушив мовчання гостинний господар оселі. – Чому ви спитали про Макарґерів яр?

– Колись неподалік від нього пропав мій мул, – відповів я. – І ця згуба... засмутила мене... геть вивела з рівноваги...

– Любонько моя, – сказав пан Морґан тоном перекладача за роботою, – через втрату мула пан Елдерсон замість поцукрувати каву поперчив її.

⥈

Однієї літньої ночі

Генрі Армстронґа поховали, але, як на нього, це зовсім не доводило, що він справді мертвий. Цього чоловіка завжди було важко в будь-чому переконати. Те, що Генрі справді лежить у могилі, змушували визнати свідчення всіх його органів чуття. Його поза (горілиць зі складеними на животі руками, зв’язаними чимось таким, що він легко розірвав, нічого не змінивши на краще), прикра обмеженість рухів тіла, непроникна пітьма і глибока тиша становили набір неспростовних доказів, тож Генрі згодився з ними, не вдаючись до причіпок.

Але те, що він мертвий... О ні! Тільки хворий, дуже важко хворий. Та ще й збайдужілий, як ото недужі люди, а тому не дуже стурбований вділеною йому незвичайною долею. Не філософ – простий собі, звичайний чоловік, нагороджений на якийсь час патологічною байдужістю: той орган, яким можна було б боятися всіляких наслідків, не діяв. Тож Генрі Армстронґ, не побоюючись за своє найближче майбуття, заснув і в мирі упокоївся.

А там, нагорі, не було спокою, щось та й діялося. Темну літню ніч прострілювали нечасті сполохи блискавиць й далеко на заході раз у раз беззвучно підпалювали велику, низько навислу над овидом хмару – провісницю грози. Короткі судомні спалахи по-примарному виразно виставляли напоказ цвинтарні пам’ятники та нагробки й, здавалося, змушували їх до танцю. Ця ніч була не з тих, коли на кладовищі може блукати гідний довіри свідок; тому троє чоловіків, що розкопували могилу Генрі Армстронґа, почувалися порівняно безпечно.

Це були два молоді студенти медичного коледжу, що за кілька миль від цвинтаря, і велетенський негр на ім’я Джесс. Він уже багато років працював цвинтарним різноробом і частенько

жартував, що знає «кожну душу в цьому місці». Судячи з Джессового заняття тої ночі, можна було б зробити висновок, що цих душ значно менше, ніж записано в офіційних реєстрах.

За цвинтарним муром, трохи поодалік дороги, чекав кінь, запряжений у легкий фургон.

Копати було неважко – могилу засипали кілька годин тому, й пухку піддатливу землю вдалося скоро вибрати. Трохи важчим виявилося видобути домовину, але зрештою Джесс упорався, мав-бо дістати за неї приробіток. Отож різнороб акуратно відгвинтив віко й відклав його набік, відкривши тіло в чорних штанах та білій сорочці. Цієї миті небо спалахнуло, оглушлива громовиця струснула приголомшеним світом, і Генрі Армстронґ спокійно сів у труні. Волаючи щось нерозбірливе, нажахані осквернителі могили розбіглися хто куди. Двох із них ніякі скарби не заманили б повернутися на кладовище. Але Джесс був з іншого тіста.

Рано-вранці два студенти, бліді й змучені від пережитого, досі мордовані тривогою, що пульсувала в крові, зустрілися біля медичного коледжу.

– Ти бачив?! – вигукнув один.

– Господи! Так... Що ж нам тепер робити?

Вони подалися на подвір’я за будинком і там побачили фургон з конем, прив’язаним до стовпа воріт неподалік анатомічного театру. Молодики машинально зайшли до зали. На лавці в темному кутку сидів негр Джесс. Виблискуючи в півтемряві білками очей і зубами, він звівся.

– Чекаю від вас плати, – озвався Джесс.

На довгому столі лежало оголене тіло Генрі Армстронґа. Голова забруднилася кров’ю і глиною від удару заступом.

⥈

Дорога в місячному світлі

І. Свідчення Джоела Гетмана-молодшого

Я найнещасніший із усіх людей. Багатий, шанований, добре освічений, з міцним здоров’ям і з багатьма іншими перевагами, цінними для наділених ними й жаданими для обділених ними... а проте інколи спадає мені на думку, що я був би щасливіший без усього цього добра. Тоді не вимагала б ненастанних болючих роздумів суперечність між моїми світами – зовнішнім і внутрішнім. Змушений трудитися під тягарем злиднів, я б міг хоч ненадовго забувати про понуру таємницю, яка принукує до висновків і водночас заперечує їх.

Я єдиний син Джоела і Джулії Гетман. Мій батько був заможним плантатором, мати – вродливою й вишуканою жінкою, до якої він прив’язався палкою, вірною і – як я тепер розумію – ревнивою та вимогливою відданістю. Ми жили за кілька миль від Нашвілла, що в штаті Теннессі. Наш родинний дім – велика недоладна споруда невідь-якого архітектурного стилю – стояв неподалік дороги, в парку серед дерев і кущів.

На той час, про який піде мова, я, дев’ятнадцятилітній студент Єльського університету, дістав від батька телеграму з категоричною вимогою негайно повернутися додому. На залізничній станції в Нашвіллі мене зустрів далекий родич і пояснив причину цього термінового виклику – мою матір по-варварському вбито. Невідомо, хто й чому це зробив. Вбивство скоєно за таких обставин.

Мій батько поїхав до Нашвілла, маючи намір повернутися наступного дня пополудні. Щось там перешкодило залагодити справи, тому він повернувся тої ж ночі, під ранок. У складеному перед коронером свідченні батько пояснив, що тоді не мав

при собі ключа й, щоб не розбудити челяді, про всяк випадок пішов навколо будинку до чорного