Людина без властивостей. Том I - Роберт Музіль
Якби дорогою сюди у них поцікавилися, чи знають вони, що таке історичні, великі й такі інші події, то їхня відповідь була б, звичайно, ствердна, але, поставши перед нагальною потребою придумати таку подію самим, вони помалу зів’яли, і в них прокинулося щось на кшталт ремствування досить природної природи.
Цієї небезпечної хвилини непомильне відчуття такту підказало Діотимі зробити перерву й запропонувати гостям заздалегідь наготовану легку перекуску.
43. Перша зустріч Ульріха з великим чоловіком.
У світовій історії нічого нерозумного не стається,
однак Діотима виступає з твердженням,
що істинна Австрія — це весь світ
У перерві Арнгайм завважив: що масштабніша організація, то дужче відрізняються пропозиції. Це, мовляв, — характерна риса нинішнього розвитку, побудованого лише на розумі. Але саме в цьому й полягає Грандіозний замисел: змусити цілий народ згадати про волю, натхнення й суть, яка лежить глибше, ніж розум.
Ульріх відповів запитанням, чи вірить Арнгайм, що з цієї акції що-небудь вийде.
— Поза всяким сумнівом! — відказав той. — Знаменні події — це завжди віддзеркалення загальної ситуації!
І саме цю ситуацію, провадив він, тепер ми маємо, й уже те, що така зустріч, як нинішня, стала десь можливою, доводить, мовляв, її глибоку необхідність.
— Але тут не дуже легко провести різницю, — мовив Ульріх. — Припустімо, наприклад, композитор, автор оперети, яка останнім часом здобула світову славу, виявився інтриганом і оголосив себе президентом світу, — а це, коли взяти до уваги його популярність, було б цілком можливо. Що б це було — пірует в історії чи віддзеркалення духовної ситуації?
— Це неможливо, абсолютно! — сказав доктор Арнгайм.
— Такий композитор не може бути ні інтриганом, ні політиком; у противному разі його комічно-музикальна Геніальність просто незбагненна, а в світовій історії нічого нерозумного не стається.
— Але в світі — скільки завгодно!
— У світовій історії — ніколи!
Арнгайм вочевидь нервував. Неподалік стояли, тихо, але жваво про щось перемовляючись, Діотима й граф Ляйнсдорф. Його ясновельможність зрештою все ж таки висловив приятельці свій подив із приводу того, що на цьому суто австрійському заході спіткав прусака. Уже з міркувань такту він вважав цілком неприпустимим, щоб у паралельній акції одну з провідних ролей грав чужоземець, хоча Діотима вказувала на те вигідне й заспокійливе враження, яке на закордон справляє така свобода від політичного егоїзму. Але тепер вона змінила тактику боротьби й несподівано розширила свій план. Вона завела мову про жіночий такт, цей вияв, мовляв, впевнености почуттів і свідчення глибоко байдужого ставлення до суспільних упереджень. Нехай його ясновельможність лише прислухається до цього голосу. Арнгайм, мовляв, — європеєць, відоме в усій Європі світило духу, і саме через те, що він — не австрієць, завдяки його участі можна довести, що в Австрії дух почувається як удома. І раптом Діотима висунула тезу, що істинна Австрія — це, мовляв, весь світ. Світ, пояснювала вона, не матиме спокою доти, доки народи не заживуть у ньому у високій єдності, так, як живуть австрійські роди у своїй вітчизні.
Велика Австрія, всесвітня Австрія — ось на яку думку, мовляв, навів її в цю щасливу хвилину його ясновельможність; оце і є та вінчальна ідея, якої досі так бракувало паралельній акції… Палкою повелителькою-пацифісткою стояла красуня Діотима перед своїм ясновельможним приятелем. Граф Ляйнсдорф іще не важився відмовитись від своїх заперечень, але вже знов захоплювався полум’яним ідеалізмом і широтою поглядів цієї жінки й розмірковував, чи не вигідніше все ж таки залучити Арнгайма до розмови, ніж одразу відповісти на ініціативу з такими прикрими, можливо, наслідками.
Арнгайм непокоївся, здогадуючись про зміст тієї розмови й не маючи змоги на неї вплинути. Його з Ульріхом обступили учасники засідання, яких цікавила особа цього пруського Креза, й Ульріх саме сказав:
— Є тисячі професій, в яких люди цілком розчиняються; там увесь їхній розум. Та якщо від них зажадати чогось загальнолюдського, спільного для всіх, то зостануться, по суті, лише три речі: глупство, гроші й, у найкращому разі, невиразні спогади про релігію!
— Цілком слушно, релігія! — переконливо вкинув Арнгайм і поцікавився в Ульріха, чи не вважає той, що релігія вже повністю, з корінням зникла… Він так гучно наголосив на слові «релігія», що це мимоволі почув граф Ляйнсдорф.
Тим часом його ясновельможність, схоже, уже досяг компромісу з Діотимою, бо вона підвела його тепер до гурту, який враз тактовно розпався, й граф заговорив до Арнгайма.
Ульріх раптом завважив, що лишався сам, і закусив губу. Бозна навіщо — чи то щоб згаяти час, чи то щоб не почуватися покинутим — він почав пригадувати, як їхав на це зібрання. Його взяв із собою граф Ляйнсдорф; як людина сучасна, той мав автомобілі, але воднораз не цурався й традицій і вряди-годи користувався також парою розкішних гнідих, яких тримав разом із кучером та чотиримісною бричкою; цього дня його ясновельможність, віддаючи розпорядження дворецькому, вирішив, що на установче засідання паралельної акції подобає їхати такими двома чудовими, уже майже історичними створіннями. «Це — Пепі, а це — Ганс», — пояснив дорогою граф Ляйнсдорф; перед очима витанцьовували горби гнідих крупів, а коли одна з голів, що ритмічно покивували, поверталася вбік, з морди злітала піна. Важко було зрозуміти, що відбувалося в самих тваринах; видався погожий ранок, і вони бігли. Корм і біг — лише ці дві великі конячі пристрасті, мабуть, і були відомі Пепі й Гансу, якщо врахувати, що вони були вичищені й про любов знали не як про конкретний потяг, а тільки як про переливи якогось серпанку, що легеньким осяйним туманом іноді повивав картину їхнього світу. Кормова пристрасть зберігалася в мармурових яслах з ласощами — вівсом, у годівниці з соковитою пашею, в брязканні оброті об кільце й зосереджувалась у квасних пахощах теплої стайні, пряний, густий дух якої голками
