Війни художників - Станіслав Стеценко

І ось удача — Кривицького знайшли в передмісті Вашингтона. Відома його адреса і ресторан, де він буває щовечора.

Далі з Кривицьким буде те, що спіткало іншого перебіжчика — колишнього радянського резидента у Стамбулі Агабекова. Його вбили ножами два агенти НКВС, тіло сховали в чемодан, а чемодан утопили в річці. Так закінчували життя більшість перебіжчиків і ворогів партії. Ніж, чемодан, річка. Контора ніколи нічого не забуває і нічого нікому не пробачає!

Кабінет у Фітіна був чималий, хоч, звісно, поступався розмірами кабінету Меркулова. Стіл для нарад, письмовий стіл господаря, металевий сейф. Портрети Леніна і Сталіна. Був іще й портрет Берії, але нарком наказав зняти. Що ж, йому видніше. Величезна, на півстіни карта світу. Коли Гущенко увійшов, Фітін уважно вивчав детальний атлас околиць Вашингтона з хрестиками-відмітками.

Фітін сховав атлас у стіл, привітався і запропонував Гущенкові сісти. Коли Фітіна призначили керівником відділу, Гущенко вже був в СРСР. Але дізнавшись про плодовитого агента Ярему, Фітін відразу викликав його, і Гущенко кілька годин розповідав йому про свою роботу у Франції. Ця зустріч стала однією з цеглинок, з яких Фітін планував вибудувати потужний форт радянської розвідки на Заході.

— Керівництво делегацією художників, що поїдуть на Виставку радянського декоративного мистецтва, швидше за все буде доручено вам особисто, — Фітін відразу взяв бика за роги.

— Чому саме мені? — в голосі Гущенка відчувалося здивування. Він знав, що їде. Але що в якості керівника… Він сумнівався, що його затвердять, до останньої миті. Виходить, все ж затвердили. Справді, тоді стають зрозумілими всі ці прискіпливі перевірки. Може, запитати Фітіна про них? Ні, він не повинен показувати, що здогадався! Інакше перевірки не закінчаться ніколи.

— Нам сіє нєвєдомо, — Фітін сів навпроти, склав руки на столі, картинно підвів очі догори. — Але рішення це не остаточне. Хоча їдете ви у будь-якому випадку. Якщо раптом щось зміниться, то не керівником, а членом делегації художників.

— Я правильно зрозумів, що я їду не лише як художник? — Гущенкові здалося, що Фітін щось приховує. — Інакше б мені про моє призначення сказали в іншому відомстві.

— А ви б хотіли надалі лише писати картини? — відповів Фітін запитанням на запитання, пильно подивившись на Гущенка. Його очі говорили: не сподівайся, Контора так просто тебе не відпустить.

— Я вже четвертий рік, відколи приїхав в СРСР, пишу лише картини. І цілком щасливий цим. Але, здається, такому щастю настав кінець?

— Ви абсолютно правильно зрозуміли, Миколо Петровичу. Контора не може розкидатися такими людьми, як ви. І довго тримати їх без роботи. Достеменно не знаю, яке у вас буде завдання. Але навряд чи щось серйозне. Відомо лише, що ви попередньо затверджені керівником делегації. От і все. Завдання отримаєте безпосередньо перед від’їздом.

— А що з моїм затриманням?

Їхні погляди зустрілися. Фітін наморщив лоба і стенув плечима. Хвилину помовчав. Потім картинно розвів руками. Може, занадто картинно?

— То було непорозуміння. Неузгодженість у діях різних підрозділів. Ви є одним з тих, хто останнім бачив дипломата Берзіна живим. Ми провели перевірку. Він був відданою справі партії людиною. Не витримали нерви. Буває. І до вас, відповідно, немає жодних претензій.

Здавалося, тему розмови вичерпано і треба підвестися і йти, але щось примусило Гущенка затриматися, і його наполегливість була винагороджена.

— Меркулов запитував про вашу дружину… — раптом сказав Фітін.

Гущенко напружився. Ось воно, те запитання, якого він підсвідомо чекав: навіщо заступнику Берії якась інформація про його Марію? Невже людина-жаба збирає про неї інформацію?

— …загалом, чи в курсі вона вашої діяльності, — продовжив той.

— Але яке відношення…

— Я не знаю. Він запитав, чим вона займається і чи в курсі ваших справ. Мається на увазі ваша нелегальна робота. Я вирішив прямо запитати про це у вас. Ви знаєте, що для людей, які працюють під прикриттям, вимога стандартна: члени сім’ї ні про що не знають. Від нелегалів ми зазвичай не вимагаємо нічого подібного, вони чинять на власний розсуд. Тож у курсі вона, чи ні, ми без жодних претензій. Але Контора має про це знати.

— Ні, вона не в курсі, — сказав неправду Гущенко, і, мабуть, сам не зміг би пояснити чому. Думав убезпечити її таким чином? Від чого? Чи від кого? Хоча Марія, звісно, була повністю поінформованою і нерідко допомагала йому. — Ще одне запитання: я матиму «чоботи» чи мушу все до кінця зробити як керівник делегації?

— На початковому етапі резервна легенда для вас не передбачається. Треба, щоб до кінця місії ви залишалися собою — Миколою Гущенком. Керівником делегації радянських митців. І ще одне, Миколо Петровичу. До вас особисте прохання Меркулова, — Фітін устав, відкрив ящик стола і дістав стосик аркушів. Поклав їх перед Гущенком. То були репродукції акварелей. — Це копії репродукцій малюнків Гітлера. Потрібно ваше коротке резюме про те, якого рівня він як художник. Ось кілька його робіт.

Гущенко переглянув фотокопії. З фото, звісно, важко було судити про якість робіт. Майже неможливо. Але він знав руку Гітлера. Господи, невже вони досі не пронюхали про те, що він колись особисто спілкувався з Гітлером? А якщо пронюхали, і це питання з продовженням? Але він зустрічався з Гітлером у Берліні задовго до того, як був завербований радянською розвідкою. Ні він, ні його дружина про цю зустріч ніколи нікому не говорили. Значить, скажімо так, є величезна доля ймовірності, що вони нічого не знають. І невелика — щось пронюхали. Варто помилитися — і можна звідси більше не вийти. Він довго розглядав репродукції. У більшості випадків то були будівлі, площі, замки.

— Це досить пристойний рівень. Дуже пристойний. Вище середнього, — нарешті сказав він і посунув стосик паперів Фітіну.

Той сховав їх у сейф і закрив дверцята на ключ.

— Дякую, саме про це ми й хотіли дізнатися. І ще, яке б не було