Помститися iмператору - Тимур Іванович Литовченко
– Ну, а російський народ?
– Для Росії я – чужинська принцеса-німкеня. Нею була, нею лишаюсь і досі. А німців тут, в Росії, я так розумію, не надто вже шанують. Та подивіться хоч би на тутешніх лакеїв: вони ж усі відкрито зневажають мене, свою царицю!..
– Лакеї, Ваша Величносте, прислуговуються вашому вінценосному чоловікові, Його Імператорській Величності Петрові Третьому. І загалом, лакей – це майже завжди хамське бидло: такими їх робить лакейська служба, яка вимагає придушення власних почуттів, а згодом – поступового перетворення чоловіка на живу машину. Все майже як у Декарта… Тож запевняю: тільки-но Ваша Величність зійдуть на трон, як лакеї плазуватимуть перед Вашою Величністю, вилизуючи їй п'яти.
– Отже…
– Отже, не слід брати до уваги цих «живих машин».
– Кого ж тоді брати до уваги?
– Гвардію, Ваша Величносте!
– Гвардію?..
– Наскільки я розумію, Ваша Величність мають коханця…
– А-а-а, славний мій воїн Григорій Орлов!.. Так, він справжній мужик, і його брати теж.
– То в нього є брати?
– Так, і всі – такі самі гвардійці, як він. Такі ж, без перебільшення, орли, як і мій Григорій.
– Якби тільки Ваша Величність знали покійного польного маршала Григора Орлі, вони би переконались, що подібне прізвище і справді надає його носієві особливих чеснот.
– Покійний месьє Орлі – ворог…
– Знов повторюю: Вашій Величності варто навчитися цінувати по достоїнству не тільки друзів, але й ворогів теж.
– Чому?
– Бо раптом сьогоднішній ворог завтра перетвориться на друга!.. Єдиний приклад: Франція та Росія ворогували давно, але зараз воюють разом проти Пруссії.
– Ваша правда, графе, – погодилась Катерина й додала: – Що ж, спробую бути слухняною вашою ученицею. А щодо якостей, котрих надає людині її ім'я, то в мене є інший прихильник – малоросійський гетьман Кирило Розумовський, рідний брат морганатичного чоловіка покійної імператриці Єлизавети Петрівни. Я досі як слід не вивчила російську мову, та мені якось пояснювали, що прізвище його походить від слова «розум»…
– Справді, наскільки мені пояснював месьє Вольтер…
– О-о-о, невже ви знайомі особисто?!
– Так – причому багато років.
– Як неймовірно вам поталанило, графе!
– Так… Отже, месьє Вольтер прискіпливо вивчав козацьку націю, зокрема козацькі родоводи. Тож він підтвердив, що рід братів Розумовських справді походить від козака на прізвисько Розум.
– Та що ви кажете!..
– Отже, Розумовські теж за вас? Це добре. А хто ще? Все ж таки у вас мають бути й інші симпатики…
– Є, але небагато.
– І все-таки, Ваша Величносте…
– Навіщо це вам?
– Бо момент дуже підходящий. Адже наскільки мені відомо, вінценосний чоловік Вашої Величності, імператор Петро Третій, нерозважливо повернув із заслання так званих «німців», які давно набридли всій Росії: герцога Бірона, графа Лєстока, графа Мініха… Що ж до армії, то вона стогне від жорстокого свавілля, з яким імператор насаджує прусські порядки. Отже, Росія та особливо армія будуть за того, хто ризикне виступити проти імператора Петра Третього. Тому давайте подумаємо, кого ще можна включити до партії підтримки Вашої Величності.
– Наприклад, месьє Панін – той самий, котрий проводжав вас сюди. Або княгиня Дашкова.
– Ну от, Ваша Величносте: якщо добре подумати, можна й наскрести півдюжини друзів!
– Півдюжини – це так мало…
– Вистачить і півдюжини друзів і двох-трьох місяців, щоби звести Вашу Величність на трон.
– Графе, графе! Ви весь час зводите все до заволодіння троном…
– Так. Ну і що?
– Але ж це черговий переворот, яких у бідолашній Росії в цьому буремному столітті й без того вистачає…
– Ну, то буде ще один переворот! Можливо, останній, який нарешті завершить смугу смутних часів.
– Але ж…
– Переворотом більше, переворотом менше… Що саме непокоїть Вашу Величність?
– Мого чоловіка необов'язково вбивати – правда ж, графе?
– Звісно, так! Навіщо Вашій Величності, котрій від природи притаманне м'яке жіноче милосердя, копіювати цього недостойника – імператора?! Гадаю, домашнього арешту й висилки зі столиці під нагляд надійних людей вистачить цілком і повністю: наш поки що вінценосний Петро Третій – особа надто нерішуча.
– Отже…
– Отже, якщо Ваша Царська Величність оберуть російський трон замість віддаленого монастиря або сирої одинокої могили, то Росія і весь світ невдовзі побачать, якими благодіяннями може осипати свою державу Катерина Друга – справжня монархиня, імператриця Божою милістю, вихована на гуманних ідеях просвітників.
У кімнаті запанувала тиша, доки Сен-Жермен не спитав нарешті:
– Чом Ваша Величність мовчать?
– Мені нелегко наважитись на таке – адже то буде зрада моїх щиросердих прагнень!
– Чом Ваша Величність кажуть про зраду?
– Бо імператор – це не коханець. Це все ж таки мій чоловік перед людьми та Богом…
– Котрий спить і бачить, як позбутися Вашої Величності!
– Ваша правда, графе… – Катерина стомлено прикрила очі. – Хоча… це його право! Як імператора та чоловіка.
– Невже Ваша Величність здадуться без бою?! Невже продадуть своє життя та життя майбутньої дитини без найменшого опору?..
– Хто захистить чужоземну царицю-німкеню? Кому вона потрібна тут, в іншій країні – у цій незбагненній Росії?
– Насамперед, самій Росії. А захистить Вашу Величність гвардія.
– Нехай гвардійці стогнуть від нових, прусських порядків, але ж вони під присягою. Вони – люди підневільні. Тож не забувайте, графе, що я не можу просто так піти у казарми й крикнути гвардійцям: «Солдати, з вами дочка Петра Великого
