Амадока - Софія Юріївна Андрухович

Раптом він зойкає і мало не випускає весло з руки. Серед осоки бреде стадо білих коней.

фотокартка: відображення хмар у течії Стрипи крізь гілля верб

Уляна випрошувала, щоб Пінхас розповідав їй історії про Баал Шем Това. Пінхас охочіше говорив би про різницю між моделлю сливового пудинга Томсона і планетарною моделлю атома, але сперечатися з Уляною було неможливо. Навіть підозрюючи, що чинить переступ, бо передає ґойці хасидську мудрість, яку та здатна приймати винятково за казочки, він не міг відмовити. Уляна слухала, майже не дихаючи, час від часу зриваючись на захоплений регіт — як людина, якій вдалось збагнути вигадливий анекдот. Іноді вона замислено мовчала, звівши брови докупи. Іноді ставила Пінхасові запитання. Іноді починала відкидати його пояснення, наполягаючи на власних. Вона на все мала власну думку і не сумнівалась, що правильно трактує історії.

Білі коні нагадали Уляні історію про овець і Баал Шем Това, яку їй одного разу розповів Пінхас. Історія починалась із тривалих пошуків у гірських селах і містечках бодай когось, хто особисто бачив святого праведника Баал Шем Това, аж доки нарешті не пощастило знайти древнього іновірця, який доживав свої останні хвилини. Цей старигань розповів, що в юності, коли пас овець на пагорбах, зауважив здаля дивну постать, яка металась узад-вперед, збігала донизу, в долину, і знову сходила догори, аж до смуги лісу. Це скидалося на танець божевільного, і пастухові стало цікаво. От-от мала настати субота. Пастух погнав свою отару в напрямку дивного чоловіка. Наближаючись, він помітив, як ворушаться уста чоловіка, як він закидає голову догори і простягає руки до неба. А тоді озирнувся на своїх овець і обімлів: тварини стояли на задніх ногах, випроставши передні догори, як це робив незнайомець. Пастух заходився бити овець палицею, але марно. Тільки згодом довідався іновірець, кого саме пощастило йому зустріти напередодні суботи.

фотокартка: очі старої жінки

Авель Бірнбаум вийшов, накульгуючи, їй назустріч. Він усміхався. У нього було добре обличчя, і Уляна навіть на мить відчула незнайоме вологе зворушення і безпричинний жаль до себе, що підступили до горла. Він доброзичливо махав їй рукою, запрошуючи підійти ближче. Його дерев’яна нога кресала по каменях, потрапляла в щілини між ними, а на м’якому ґрунті залишала глибокі вм’ятини.

За Авелем ішов Улянин батько. Маючи дві здорові ноги, він відставав і плентався, ніби п’яний. Перечепився через курку — в повітря здійнявся вихор пуху і панічний пташиний крик.

Уляна пошукала поглядом його очі за Авелевою спиною. Але батько ховав очі. Дивився у бік курей, лісу, дахів, які нашаровувались одні на одних, їжачились коминами, грали на світлі своєю вилинялою лускою. Уляна не могла розгадати, що в батька на думці: він злиться на неї? На Авеля? Він засмучений її присутністю? Ховає лють під маскою відсторонености?

Сама Уляна страшенно злилася на себе за те, що ось так по-дурному втрапила їм до рук. Що надто безоглядно підійшла до дому Бірнбаумів: вулицею, не ховаючись, у час своїх шкільних занять, поглинута навіть не думками, а густим, нетерплячим прагненням побачити Пінхаса — відчуття, схоже на мурашки в затерплій кінцівці, яку починаєш випростовувати.

У свідомості прослизнула тінь здивування: чому батько тут — адже сьогодні не Шабат?

Авель дивився на неї мовчки і лише продовжував усміхатися. Твоя баба бачила, що він налаштований миролюбно. Старший Бірнбаум їй дуже подобався.

Батько переступав із ноги на ногу, так і зупинившись за пів кроку від них, напівобернутий в інший бік, ніби він тут випадково.

Бірнбаум торкнувся долонею Уляниного волосся, і вона пригадала, як він вправно проводить цією рукою з ножем по горлянках корів.

Він запитав, чи все в неї добре у школі, чи не складно їй щодня ходити туди так далеко з дому, а коли Уляна не відповіла, взявся нарешті до суті справи.

Лагідно мружачи очі й раз по раз зупиняючись, щоб схилити набік голову і дбайливо придивитися до її реакції, він сказав, що вони з Пінхасом більше не будуть бачитися. Світ впорядкований, і впорядкований він, на щастя, не людьми. Цей порядок мудрий і єдино можливий. Якщо його не порушувати, людина житиме в щасті та спокої, на радість собі й іншим. Є речі, в яких начебто й не закладено нічого злого, але вони просто неможливі, їх не можна допускати. Є стежки, яким не можна перетинатися. Є світи, які можуть існувати лише відокремленими один від одного.

Якщо подумати, — говорив Авель, поки Уляна дивилася на нього пильно й уважно ловила кожне слово, — зовсім нічого не змінюється. Не стається нічого недоброго чи печального. Навпаки. Діти не завжди можуть розрізнити напрям. Ти і Пінхас — ви збилися зі шляху, а ми, дорослі, беремо вас зараз за руки і ведемо туди, куди слід. Кожен із вас житиме собі так само гарно, як жив раніше. (Твоя баба в цьому місці криво посміхнулась і гмикнула.) Ви з Пінхасом більше не побачитеся, але хіба ж не добре, що кожен із вас знатиме, що з іншим усе як належить.

Авель сказав, що Пінхас — особливий. Він водночас розумний і добрий. Його мозок працює так, як працює зоряне небо з усіма його зорями і планетами, далекими неосяжними небесними тілами, незбагненними вирвами й вибухами, безмірністю та злагодженістю. Бар-міцва у нього ще тільки за три роки, а він уже більш ніж готовий. З одного боку готовий — тому що може пояснити будь-яке місце з Книги Пророків. Знає майже напам’ять Тору і Хафтару. А польські професори на Бараках часом забувають зневажливо кривитися, коли Пінхас перераховує назви всіх 227 праць Теофраста давньогрецькою. Але на житті він розуміється іноді менше, ніж п’ятирічна дитина. Він одночасно розумніший від решти й дурніший від решти. І тому про нього доводиться дбати дужче.

Авель сказав Уляні, що вона розсудлива і внутрішньо зріла, а Пінхас — наївний і надто емоційний. Йому ще треба буде багато років, щоби поважчати і протистояти вітрам, які норовлять зірвати його з землі. Вона ж, Уляна, розуміє складність цього світу, розуміє його закони та заборони і зможе як слід про себе подбати. Людям різної крови та різної віри краще триматися одне від одного якнайдалі, бо коли вони зближаються, то часто роздирають одне одного на шматки. Так, у них із Пінхасом це всього лише невинні прогульки, дитячі милі пустощі, але він, Авель, навчився за життя розрізняти речі важливі й дрібні; і навчився виривати бур’ян ще поки той — кволий росточок, а не кількаметрове колюче бадилля, що проникло корінням у фундамент дому.