Я віддав би життя за тебе (збірка) - Френсіс Скотт Фіцджеральд
Тремтячи з нетерплячки, Кікі зустріла Ріпа після гри.
— Дивлюсь ото, як ти граєш, і почуваюся зачарованою школяркою, — сказала вона.
— Я б хотів, щоб так воно й було.
— Так воно і є. Принаймні я могла б вести перед у заохоченні гравців. Поки що від мене взагалі не може бути допомоги. Я б хотіла, щоб у тебе були хоч якісь серйозні клопоти.
— Є такі, — сказав він, насупившись. — Я потрапив у жахливу халепу. Тому й надіслав тобі телеграму.
— У чому річ, Ріпе?
Вони розмовляли в чайній «Сейчем ті гаус»[207], де сиділо багато молодиків і дівчат, напрочуд тихих після матчу. Спершу кинувши оком навколо, Ріп вийняв газетний витинок і дав його Кікі.
— Прочитай, і я поясню, — сказав він. — Це не про мене.
ГУРТОЖИТКІВСЬКИЙ ВИКРАДАЧ
КОШТОВНОСТЕЙ ПОВЕРНУВ ЗДОБИЧ
ДЕКАН ЄЛЬСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ОДЕРЖАВ ПАКЕТ ВІД АНОНІМА
Наляканий тим, що в університетському містечку стало повно Файло Вансів[208] та Еркюлів Пуаро[209], злодій, який орудував у єльських гуртожитках, учора надіслав поштою деканові Маршу вкрадене ціною близько трьохсот доларів. Ця здобич складалася з годинників, шпильок, гаманців та різноманітних ювелірних виробів.
Судячи з того, що злодій орієнтується в розкладі лекцій, вважають, що він студент.
— І що з того? — спитала Кікі.
— Я казав тобі, що мій брат Гаррі вчиться на другому курсі. Йому дуже не пощастило — розбив коліно, граючи у футбол із новаками, й ніколи вже не зможе грати. Отож він став злодієм. Не можу цього зрозуміти. Його однокурсник помітив, що він краде, прийшов до мене, і я витратив усі свої гроші до останнього цента, щоб відкупити вкрадені речі. Тепер я потребую ще більше.
— З п’яти тисяч? Ой, Ріпе, я гадала, що мені належить про них подбати, а тобі не можна й торкатися цих грошей, аж поки не закінчиш коледжу.
— Я не маю іншої ради. Гаррі мій брат. Він не піде до в’язниці.
— Але ж ти надіслав ці речі.
— Я ще не сказав усього. Той, що дізнався про крадіжки, — це паскудний негідник, і з ним треба залагодити справу.
Здавалося, вони раптом опустилися в потойбічний світ. Раніше Кікі вбачала в Ріпові щось відокремлене від усього минулого, шедевр невідомого скульптора. Тепер на його плечі впала тінь брата.
— А чи не владнається ця справа, якщо твій брат покине коледж? Як не крути, а йому тут не місце, якщо він… — Кікі проковтнула останнє слово.
— Таке не задовольнило б цього типа. Звичайно, я міг би скрутити йому в’язи…
— Тобі не можна в це вплутуватися, Ріпе, — тяжко зітхнула дівчина. — Скільки він хоче?
— Назвав тисячу доларів.
— Ой, Ріпе! Я схиляюся до думки, що краще вже йому скрутити в’язи.
— Скручу, якщо ти вважаєш, що це найкращий вихід.
— Та ні… Нам доведеться заплатити йому. Але ти мусиш відіслати геть свого брата, поки він не потрапив у ще більшу халепу.
— Якщо Гаррі залишить коледж, то це видаватиметься дивним, — нахмурився Ріп. — Не зможу ось так відіслати його. Я ніколи не казав тобі, але ми удвох виховувалися в сиротинці, і я завжди наглядав за ним.
Тепер Кікі знала про Ріпа все, й ніколи він не подобався їй більше, ніж цієї миті.
— Але рано чи пізно наберешся через Гаррі ще гіршої біди, і то після того, коли тобі так гарно пішло, а я ще й задумала запопасти більше грошей для тебе… Ріпе, ти повинен відіслати його.
— Так чи сяк, а ти бачиш, що в мене клопіт, — сказав він.
— Дамо раду з ним, — відповіла вона, прояснівши.
Йдучи з ним після вечері в темних тінях Гіллгаус-авеню, Кікі раптом мовила:
— Ріпе, ти так мені подобаєшся…
— Подобаюся тобі? Що це означає? Я подобаюся вболівальникам на стадіоні.
Кікі сама відчула брехню у своїх словах.
— Я думала про тебе все літо… весь час.
Ріп одноруч пригорнув її. Сходив рожево-золотистий місяць із туманним ореолом, у темряві бабиного літа бемкали дзвони. Так само вона стояла торік зі своїм першим коханням — з Алексом Консідайном, з іншим чоловіком на зоряній терасі минулого літа. Нині вона була щаслива й замішана: коли ти не закохалася, то принагідний вродливець видається таким самим, як хтось інший. Однак вона почувалася дуже близькою до Ріпа. Його слова про брата нагадали про все, чого бракувало в його житті, і якусь мить Кікі була певна, що можна відшкодувати той брак: це ж не важко закохатися в нього. Вона потерпала від своєї яскравої невживаної краси.
— Ти не могла б любити мене, — несподівано сказав він. — Це мав би бути хтось із головою на плечах.
Але Кікі вже думала про Ріпа зовсім по-новому, коли, попрощавшись на вокзалі, зайняла своє місце у вагоні першого класу. Поїзд рушив, сидіння перед нею крутнулося, й вона опинилася віч-на-віч із Алексом Консідайном.
Перше враження Кікі — це не той самий молодик, з яким випало розпрощатися десять місяців тому, а зовсім інший: незнайомець із давньої зустрічі, з лагідними зіркими очима, з обличчям, пожвавленим проникливістю та розумінням, — рисами, що передусім привабили її. І ось Кікі, упізнавши Алекса, вділила йому усмішку, з першої миті чарівливу, що мала б холодіти, якби не щезла.
— Гарно виглядаєш, Кікі, — спокійно сказав він.
— А ти сподівався, що я зів’яну?
— Я часто думав про тебе цього літа.
Ті самі слова, що вона сказала Ріпові. І, мабуть, таке саме перебільшення.
— Я хотів був зателефонувати тобі завтра, — додав Алекс, — та ось побачив тебе після гри.
— Он там у вагоні є вільне місце, — порадила Кікі. — Ти б не пересів туди, коли ласка?
— Волію залишитися тут. У грудні експедиція повернеться на Крит, і, гадаю, було б добре, якби ти до неї долучилася. Тільки для того, щоб запобігти всяким розмовам про наше з тобою одруження.
— Тоді, мабуть, я пересяду, — сказала вона. — Моє місце якраз над колесами.
— Ти не захотіла, щоб я попросив пробачення. Тобі від цього тільки прикро було б.
— Одне тебе спитаю. Чому ти мене покинув? Тепер мені до тебе байдуже, але цікаво знати.
— Я хотів трохи побути зовсім сам. Колись це поясню, але тепер мені в голові одне —
