Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

class="book">Контррозвідник мав чимало причин для цього обшуку. По-перше, його дуже насторожила та наполегливість, з якою капітан обвинувачував Барбу, добиваючись його арешту. Це нагадувало інсценування. Ось хоч би взяти записку, яку він підсунув генералові саме тоді, коли той висловлював невдоволення роботою контррозвідки частин дивізії. В ній писалося, що йому, Смеу, відомо, хто сповістив абвер. Але замість того, щоб зразу назвати прізвище зрадника, попросив генерала скликати нараду. Саме цю нараду Уля і вважав зараз інсценуванням. Коли всі зібралися в кабінеті командуючого, Смеу вибухнув, наче бомба: «Барбу винен!». Докази? А хіба не Барбу, наперед знаючи про сюрприз, приготований генералу та його офіцерам, удав хворого і не поїхав з ними? Приголомшені несподіванкою, ні генерал, ні капітан Георгіу не збагнули тоді, що шпигунові, який працює у штабі дивізії, було просто неможливо довідатися і негайно передати за такий короткий час інформацію про місце тимчасового спостережного пункту для командуючого. Адже й сам Попинкаріу цього не знав, поки не приїхав у село, бо, як Улі стало відомо пізніше, цю хатину вибрали лише вночі.

До того ж і решта обвинувачень проти Барбу не витримувала критики. Якби не отой випадок, то певна річ, капітан Смеу не зміг би так легко переконати генерала й капітана Георгіу. Коли ж до цього додати й те повідомлення з генерального штабу, то стане зрозуміло, чому всі повірили у злочинність сержанта. Саме ця відповідь про Барбу, до речі, дуже несприятлива для нього, розвіяла й останні вагання начальника другого відділу.

Однак капітан Смеу не міг знати, що давно очікувані відомості нарешті надійшли. Тому Уля подумав, чи не розраховував начальник шифрувального відділу на щось інше, так активно звинувачуючи Барбу. Іншими словами, чи не мав він на увазі, що сержант-зрадник скоро втече. Якщо Уля не помиляється в своїх здогадках, то розрахунок капітана Смеу виявився правильним. Звістка про зникнення Барбу була останньою несподіванкою, яка розвіяла всі сумніви генерала та капітана Георгіу.

Але, припускаючи це, треба підозрівати начальника шифрувального відділу. Однак особливих причин в Улі для цього не було. Єдине, що його дивувало, — це та настирливість, з якою Смеу обвинувачував Барбу, наче знаючи напевне, що він зрадник.

Але це тільки припущення, і воно не могло бути достатньою причиною для підозри. Однак до нього згодом прилучились ще й інші питання, які, хоч і поставали раніше в думках, але в зв'язку з швидким розвитком подій не знаходили якоїсь відповіді. Ось, приміром, розповідь капітана Смеу про відвідини нічного гостя. Чи не вигадка все це?

Потім виникли сумніви, що стосувалися Некулая, капітанового ординарця. Хіба не він першим побачив труп шофера Пантелімона? Усі вважали Некулая дурником, а капітан завжди брав його під захист. Однак тепер, коли на Смеу падала невиразна тінь підозри, то й його запевнення щодо ординарця викликали різні думки.

Певна річ, якщо навіть ці сумніви кінець кінцем звести до підозри, вони все одно не дають підстав вбачати з особі капітана Смеу агента абверу. І оскільки ці сумніви існували, він мусив їх перевірити, особливо після прочитання листа сержанта-зрадника. Маючи на увазі гітлерівського шпигуна, Барбу пише, що його й сам чорт не зможе запідозрити. Хіба подумав би хтось на капітана Смеу і тим більш на його ординарця, який викликав тільки загальне співчуття?

Отже, цей лист Барбу і наштовхнув Улю на думку зробити обшук у квартирі начальника шифрувального відділу.

Багато офіцерів штабу могли б позаздрити капітанові Смеу, — така у нього чудова квартира. Простора кімната з двома великими вікнами на вулицю, з смаком умебльована і застелена гарним персидським килимом. Скрізь прибрано. На умивальнику акуратно розставлені мильниця, зубна щіточка, помазок та все начиння для гоління. Між вікном і столом невеличкий письмовий столик, а на ньому — чорнильниця з алебастру, папка для паперів та ножик з незграбним надписом на черепку: «Карлсбад»[35]. Трохи далі — три романи, якими в тон час дуже зачитувались.

Уля переглянув вміст папки, обдивився всі три книги від першої до останньої сторінки. Потяг єдину шухляду в столі, — замкнена. Повернувши ключ у замку, відкрив її і побачив купу паперів угорською мовою, що, безперечно, належали хазяїнові.

Під стіною біля ліжка — похідний сундучок капітана Смеу, — що дуже цікавив Улю. Відмичка, якою він запасся, виявилась непотрібною, бо ключ стирчав тут же.

«Може, я щось знайду!» — подумав Михай, підіймаючи кришку.

В сундучку такий же порядок, як і в кімнаті. Білизна, шкарпетки, хусточки та майки — все випрасуване і дбайливо складене. В одному кутку — фотографія вродливої жінки, безперечно, капітанової дружини, пачка листів, написаних одним почерком. Похапцем перебіг очима кілька з них: банальні повідомлення про здоров'я родичів, короткі вісті про народження, весілля чи смерть, нарікання на нестачу продуктів і під кінець — незмінні слова: «Обіймаю і з нетерпінням чекаю тебе».

Хоч вона й закінчувала цим щоразу, однак з байдужого тону листів видно, що насправді ця вродлива жінка з милими вустами та пристрасним поглядом аж ніяк не скучала за своїм чоловіком.

«Напевне, Смеу не дуже пощастило у сімейному житті», — подумав Уля.

Тут же Михай побачив ножиці, два коточки ниток, подушечку з голками, кілька цигарок, коробочку з ґудзиками і темнувату пляшечку з якоюсь рідиною. Прочитав надпис, — валер'янка.

«Ти диви, у капітана хворе серце, а він ніколи й не поскаржиться!»

Уля поклав на місце всі речі й замкнув сундучок. А тоді озирнувся навколо. Підійшов до великої шафи і відчинив її. Полиці були порожні: мабуть, хазяйка, звільняючи кімнату, вибрала звідти всю білизну. У відсіку для одягу висіла парадна форма капітана. Обшукав кишені, обмацав підкладку, — нічого підозрілого.

Ліворуч помітив ще одні двері. На якусь мить прислухався і, злегенька натиснувши на клямку, увійшов до невеличкої кімнатки. У кутку побачив сінник, а на місці подушки — речовий мішок. Безумовно, тут спав ординарець. Винишпоривши скрізь, Уля зачинив двері, ще раз озирнув капітанову квартиру і непомітно вислизнув на вулицю.

Хоч він і не мав великих надій, все таки цей