Рілла з Інглсайду - Люсі Мод Монтгомері

Мешканці Інглсайду на мить оніміли. Тиша ця означала, що вони захоплені мужнім рішенням Сьюзен «податися в поле». Проте сама Сьюзен хибно витлумачила мовчанку, і засмагле обличчя її спалахнуло присоромленим рум’янцем.

— Пані Блайт, дорогенька, здається, я набула прикрої звички лаятися, — вибачливо проказала вона. — Подумати лиш, до чого я дожилася — у моєму віці! Жахливий взірець для маленьких дівчаток! Певно, це тому, що я забагато читаю газет. Нині вони так лихословлять і не замінюють лайки зірочками, як то було за моєї молодості. Ця війна розбещує кожного.

Сьюзен стояла на возі, повнім вівсяних снопів, із розкошланим сивим волоссям і підіткнутим задля зручності та безпеки подолом — даруйте, комбінезони — то не для Сьюзен! У поставі її не було нічогісінько ані гарного, ні романтичного, проте дух, який додавав наснаги її кощавим рукам, був той самий, що допоміг канадським солдатам узяти Вімі Ріж та відкинути німецькі легіони від Вердена.

Утім, навряд чи пан Прайор, минаючи Сьюзен у бричці й поглядаючи, як вона вправно бере на вила сніп за снопом, думав саме про це.

«Моторна жіночка, — міркував він. — Одна варта двох молодих. Незле… незле… Якщо Мілгрейв повернеться живий — лишуся я без Міранди, а годувати жінку дешевше буде, аніж наймати служницю, яка ще може піти й покинути чоловіка напризволяще, коли заманеться. Треба обміркувати це».

А через тиждень пані Блайт, вертаючись по обіді додому із Глена, заклякла біля інглсайдської хвіртки, паралізована геть незвичним і дивним видовищем. Із кухонних дверей вихопився пан Прайор і побіг так, як цей натоптаний, пихатий чоловік не бігав уже багато років. У кожній рисі обличчя його знати було жах, і то цілком виправданий, бо за ним, наче мстива фурія, летіла Сьюзен із великим чавунним казанком у руках. Казанок парував, а погляд Сьюзен не віщував нічого доброго предмету її ненависті, якби вона лише спромоглася наздогнати його. Жертва й гонителька промчали моріжком. Пан Прайор на кілька секунд раніше за Сьюзен дістався хвіртки, розчахнув її й вибіг на вулицю, навіть не глянувши на отетерілу господиню Інглсайду.

— Сьюзен! — видихнула Енн.

Сьюзен спинилася на бігу, поставила казанок і пригрозила кулаком панові Прайору, який і далі тікав, очевидно вважаючи, що та мчить за ним слідом.

— Сьюзен, що це означає? — дещо суворо запитала Енн.

— Ви цілком справедливо цікавитеся, пані Блайт, дорогенька, — відказала розгнівана Сьюзен. — Я давно не була така люта. Цей… цей… цей пацифіст мав зухвалість прийти сюди, просто на мою кухню, і запропонувати мені вийти за нього заміж! За нього!

Енн притлумила сміх.

— Але, Сьюзен… невже ви не могли знайти… ну, менш театральний спосіб відмови? Подумайте, що сказали б сусіди, якби хтось із них проходив мимо й побачив таку виставу?

— Так, пані Блайт, дорогенька, ви правду кажете. Я не подумала про це, бо в ту мить не могла міркувати розважливо. Я просто знавісніла. Ходімо в дім, і я вам усе розкажу.

Сьюзен підхопила казанок і почимчикувала на кухню, досі тремтячи від обурення. Зловісно грюкнувши, вона поставила казанок на плиту.

— Заждіть-но, пані Блайт, дорогенька, я відчиню всі вікна, щоби провітрити тут, як годиться. Ось, так уже краще. І мушу помити руки, бо я потисла руку Місяцеві з Баками, як він зайшов… тобто я не хотіла цього, але він простягнув мені свою тлусту лапу, і я геть розгубилася. Я саме закінчила денне прибирання, тож, на щастя, усе сяяло чистотою, і я ще подумала: «От і фарба в мене кипить — устигну виварити клапті для килимків і просушити ще до вечері».

І в цю самісіньку мить на підлозі я вздріла тінь і підвела очі. То був Місяць із Баками — він стояв на порозі весь виряджений і лискучий, немовби його накрохмалили й відпрасували. Як я вже зазначила, пані Блайт, дорогенька, я потисла йому руку й сказала, що вас і пана лікаря немає вдома. А він відповів: «Я прийшов поговорити з вами, панно Бейкер».

Я запросила його сісти, бо я чемна жінка, а сама стала посеред кухні й зиркала на нього якомога зневажливіше. Здається, його це спантеличило, попри всю його нахабну самовпевненість; проте він, глядячи на мене, спробував удати ніжність у тих своїх поросячих очицях, і мені, пані Блайт, дорогенька, зненацька сяйнула жахлива підозра. Я відчула, що зараз мене, уперше в житті, покличуть до шлюбу. Я завжди гадала собі, що добре було би відмовити бодай одному залицяльникові, щоб гідно дивитися в очі іншим жінкам, та хизуватися цим — того ви від мене не діждетеся. Цю пропозицію я вважаю образливою, і, якби зметикувала, як уникнути її, то уникла би. Але тоді, пані Блайт, дорогенька, я перебувала в невигідному становищі, оскільки мене заскочили зненацька. Я чула, що деякі чоловіки воліють позалицятися, перш ніж освідчуватись — бодай для того, щоб чесно заявити про свої наміри — але Місяць із Баками, певно, вирішив, що я схоплюся й за соломинку, а тому так і кинуся на нього. Тепер йому відкриються очі, пані Блайт, дорогенька; так-так, йому відкриються очі! Цікаво, він уже спинився чи досі біжить?

— Сьюзен, я розумію, що його пропозиція вам не лестила. Та хіба ви не могли відмовити делікатніше, аніж отак гнатися за ним до самої хвіртки?

— Можливо, пані Блайт, дорогенька… та я й сама хотіла, але одна його фраза обурила мене так, аж я не стерпіла. Аби не це — я не погналася б за ним із казанком. Я перекажу вам усю розмову. Місяць усівся, як я вже сказала, а Док лежав коло нього на іншім стільці. Той котисько вдавав, що спить, але я добре знала, що він не спить, бо ж увесь день був Гайдом, а Гайд ніколи не спить. До речі, пані Блайт, дорогенька, чи помітили ви, що тепер він частіше буває Гайдом, ніж Джекіллом? Що більше німці перемагають, то гайдіший він стає. Подумайте, пані Блайт, дорогенька, що це означає? Словом, Місяць із Баками надумав підлеститися до мене, похваливши котиська, не знаючи про моє справжнє ставлення до нього, тож простягнув пухку руку й погладив Пана Гайда по спині. «Гарнюній котик», — проказав він. Гарнюній котик підхопився й укусив його, а тоді страхітливо нявкнув і вилетів геть за двері. Місяць отетеріло поглянув услід йому. «Ото химерна тварюка», — проказав він. Щодо цього я згодна з ним, але нізащо не хотіла показувати йому це. Та й яке право він мав називати нашого Гайда