Рілла з Інглсайду - Люсі Мод Монтгомері
— І тато сказав те саме, коли я розповів йому. А я теж сказав так тоді, коли пес пана Міда не вбив мого Тигрика, бо він страшенно трусив його — а тато глянув суворо й відповів, що не можна казати так про кота. Але я не розумію, чому. Пані Блайт, я був дуже радий, і я знаю, що це саме Бог урятував мені Тигрика, бо пес пана Міда має такі велетенські щелепи; я думав, що він розшматує його. То чого ж не можна дякувати Богові? Мабуть, — замислено припустив Брюс, — я сказав це аж надто голосно, бо я був дуже щасливий, коли побачив, що Тигрик живий. Я майже викрикнув ці слова, пані Блайт. А якби я сказав їх тихцем, як ви й тато, це було б можна. А знаєте, пані Блайт, — «тихцем» мовив Брюс, посуваючись ближче до Енн, — що я зробив би з кайзером, якби міг?
— Що, синку?
— Норман Різ казав сьогодні в школі, що припнув би кайзера до дерева й спустив на нього собак, — серйозно промовив Брюс. — А Емілі Флегг казала, що посадовила б його в клітку й штрикала чимось гострим. І всі казали таке. Але я, пані Блайт, — Брюс витяг квадратну долоньку з кишені й поклав на коліно Енн, — я обернув би кайзера на доброго чоловіка… на дуже доброго… якби міг. От як я вчинив би. Ви не думаєте, пані Блайт, що це буде для нього найпоганіша кара з усіх?
— Бігме, дитино, — мовила Сьюзен, — чому ти вважаєш, наче то буде кара для цього нелюда?
— Невже ви не розумієте? — відказав Брюс, глядячи просто на Сьюзен чорними очима із синім вилиском. — Якби його зробити добрим чоловіком, він зрозумів би, скільки лиха накоїв, і дуже картався би, і від цього почувався б найнещасливішим у житті. Йому було б дуже погано — і так було би довіку. Так, — Брюс непохитно стиснув кулачки й упевнено кивнув головою, — я обернув би кайзера на доброго чоловіка. І він сам таке заслужив.
Розділ 26
Сьюзен вислуховує освідчення
Над Гленом Святої Марії линув аероплан — линув, мов велетенський птах у сріблясто-жовтавім небі, такім яснім і чистім після вітру, що воно здавалося безмежним простором свободи. Невеличкий гурт людей, стоячи на інглсайдськім моріжку, провів його зачудованими поглядами, хоча того літа аероплани перетворилися на звичне явище. Досі Сьюзен трепетно хвилювалася, споглядаючи їх — ану ж як це Ширлі вилетів зі свого тренувального табору в Кінгспорті й тепер ширяє хмарами над островом? Але нині Ширлі вже відрядили в Європу, тож Сьюзен не вельми цікавилася цим аеропланом та його пілотом — а проте глянула на нього із благоговінням.
— Цікаво, пані Блайт, дорогенька, — замислилася вона, — що сказали б наші старі, які лежать там, на цвинтарі, якби могли підвестися з могил і застати таке? Я певна, що мій батько не схвалив би аеропланів: він-бо взагалі не любив модних нововведень. Навіть косарки не захтів купити й до самої смерті жав жито звичайним серпом. Він завжди казав: що було добре для діда, те добре й для мене. Надіюся, то не буде непоштиво з мого боку — сказати, що він помилявся щодо косарки; та аеропланів я й сама не схвалюю, хоч і розумію, що їхню появу спричинила воєнна потреба. Якби Всевишній хотів, щоб ми вміли літати, то дав би нам крила, а як не дав — отже, ми мусимо стояти ногами на твердій землі. Принаймні вам, пані Блайт, дорогенька, не доведеться вздріти, як я швендяю світом в аероплані.
— Та ви ж не відмовитеся пошвендяти в татовому автомобілі, коли його привезуть, правда, Сьюзен? — лукаво озвалася Рілла.
— І жодному автомобілю я не довірю свої старі кості, — урвала Сьюзен. — Та я дивлюся на них інакше, ніж деякі вузьколобі люди. Місяць із Баками закликає до відставки уряду, бо той узагалі допустив їх на наш острів. Подейкують, щойно він бачить автомобіль, то весь аж мовби скипає. Днями один з них їхав бічною дорогою попри його пшеничне поле, то Місяць вихопився з-за паркана й став з вилами просто посеред шляху. Чоловік у машині виявився якимось торговим агентом, а Місяць не зносить торгових агентів ще гірше, ніж автомобілі. Отож машина мусила зупинитися, бо його ніяк було оминути — не міг же водій проїхати просто по ньому. Тоді Місяць із Баками потрусив вилами й закричав: «Киш звідси зі своєю чортовою машиною, бо я заколю тебе!» Вірте чи ні, пані Блайт, дорогенька, а бідолашний агент мусив їхати задом до лобридзької дороги, а то ледь не ціла миля. Місяць гнав його невідступно, трусячи вилами. Пані Блайт, дорогенька, я вважаю, що це — нерозважлива поведінка, та все ж, — зітхнула Сьюзен, — із цими автомобілями й аеропланами наш острів уже не той, який був колись.
Аероплан ширяв, пірнав, кружляв і знову ширяв, аж поки далекою цяткою зник за темними призахідними пагорбами.
— «З могутніми крильми, неначе ті,
Які орла фіванського підносять,
Велично й непохитно він летітиме
Небесним полем в кришталеву просинь», —
замріяно процитувала пані Блайт.
— Я думаю, — мовила панна Олівер, — чи стане людство щасливішим з появою аеропланів? Мені здається, що загальна сума людського щастя лишається незмінна впродовж століть, хай як різниться його розподіл, і що всі численні винаходи ані збільшують, ані применшують його.
— Так чи так, «Царство Боже всередині вас»[86], — мовив пан Мередіт, проводжаючи поглядом цятку, що символізувала найновішу з перемог людства в споконвічній боротьбі за прогрес. — Воно не залежить від матеріальних досягнень та здобутків.
— І все ж аероплан — то дивовижна річ, — сказав лікар Блайт. — Людство завжди плекало цю мрію — уміти літати. Мрії здійснюються одна по одній… чи радше люди втілюють їх у життя ненастанною працею. Я й сам хотів би політати в аероплані.
— Ширлі написав мені, що перший політ розчарував його, — мовила Рілла. — Він гадав, що відчує себе птахом, який ширяє в повітрі; натомість у нього було відчуття, немов він зовсім не рухається, а просто під ним падає земля. А вперше, коли він полетів сам, без інструктора, він раптом страшенно затужив за домом. Доти він ніколи не почувався так — аж тут йому здалося, що він лине в безмежному просторі, і йому раптом так захотілося вернутися на стару добру землю, до своїх побратимів-людей. Невдовзі він оговтався, та через це відчуття страшної самотності перший політ назавжди