Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін

«Король Кроґольд, його лицарі, пажі, брат Архієпископ, духівництво, весь двір після битви рушили до шатра, аби сховатися посеред бівуака в його затінку. Важкий золотий півмісяць, дар Халіфа, пропав, і під час перепочинку його не знайшли… Він вінчав королівський балдахін. Капітан конвою, що відповідав за майно, був жорстоко побитий. Король приліг, хоче заснути… Він ще страждає від своїх ран. Не спить. Сон не йде… Він сварить хропунів. Підводиться. Переступає сплячих, наступає на руки… На вулиці так холодно, що він аж зіщулився. Накульгує, але йде. Довга вервечка возів оточує табір. Варта поснула. Кроґольд крокує вздовж захисних ровів… Розмовляє сам із собою, перечіпається, відновлює рівновагу. У глибині рову щось зблиснуло, величезне ряхтливе лезо… Там чоловік, що тримає в руках мерехтливий предмет. Кроґольд кидається на нього, навалюється, скручує (це солдат), перерізає горло, як свині, своїм коротким ножем… «Хок! Хок!» — востаннє булькнув злодій через діру. Весь обм'як. Кінець. Король нахиляється, підбирає півмісяць Халіфа. Піднімається на край рову. Засинає прямо там, серед туману… Злодія покарано!»

* * *

У той час моя ситуація була критичною, мене ледь не вигнали з лікарні. Звичайно, через плітки.

Люсі Керібен, модистка з бульвару Монконтур, попередила мене. Вона знала безліч людей. У неї багато пліткували. Вона приносила мені дуже мерзенні плітки. Настільки мерзенні, що могли йти лише від Мірей… Я не помилився… Певна річ, відверті наклепи… Подейкували, що я влаштовую п'яні оргії з клієнтами з кварталу. Загалом — суцільний жах… Люсі Керібен про себе тішилася, що я маю клопіт… Вона ревнувала.

Отже, я чекаю на Мірей дорогою додому, зачаївшись у завулку Вівіан, вона там обов'язково пройде. Я ще не зібрав достатньо грошей, аби дозволити собі бути просто письменником… Я почувався зле. Бачу, як вона йде… підходить. Я даю їй такого могутнього копняка в дупу, що вона злітає з тротуару. Вона зразу мене зрозуміла, але це не змусило її говорити. Вона хотіла спершу побачити свою тітку. Не бажала признаватися, падло. Ні в чому.

Найбільше я переймався питанням, навіщо поширюють вигадки. І наступного дня вирішив у всьому розібратися. Грубість нічого не давала. Особливо з Мірей, яка ставала від цього ще свинякуватішою. Вона хотіла вийти заміж. За мене чи за когось іншого. Їй уже обридли фабрики. До шістнадцяти років вона вже встигла побувати на семи у західних передмістях.

«Цьому кінець!» — казала вона. На «Хеппі С'юс», англійській кондитерській фабриці, вона застукала директора, коли того жигав підмайстер. Ох! Чудова фабрика! Протягом шести місяців вона кидала всіх здохлих щурів у великий дзбан з цукерками праліне. В Сент-Уані до неї вчепилася старша майстриня, у туалетах вона давала їй доброго жару. Вони так на пару звідти й вилетіли.

Капіталізм та його закони — Мірей збагнула їх ще тоді, коли не мала місячних. У сиротинці в Марті-сюр-Уаз були нагоди для онанізму, свіже повітря й гарні розмови. Вона добре розвинулась. На щорічному святкуванні Дня федератів вона робила честь своєму притулкові й потрясала портретом Леніна на довгій жердині від Куртін до Пер-Лашез. Поліцаї просто мліли, така вона була кльова! А коли співали «Інтернаціонал», її розкішні ніжки підіймали за собою весь бульвар!

«Коти» навіть не усвідомлювали, що за скарб перед ними, коли бачили її на танцюльках, куди вона вчащала. Як неповнолітня, вона остерігалася «поліції моралі». Наразі вона була під захистом Робера, Жежена й Ґастона. Але над ними вже збиралися хмари. Вона б їх із задоволенням покинула.

Від Вітрув та її небоги можна було сподіватися чого завгодно, особливо стара знала надто багато, аби цим не скористатися. Я давав їй бабки, але краля хтіла мати все. Коли я починав говорити з нею ніжно, це її насторожувало. Повезу її в Булонський ліс, казав я сам до себе. Вона тримала на мене зло. Треба її заінтриґувати. У Лісі в мене були свої плани, розкажу їй гарну історію, потішу її самолюбство.

«Спитай у своєї тітки, — кажу їй. — Ти повернешся до півночі… Чекай на мене в кав'ярні Бізанс!»

Звідтіля ми вирушили вдвох. Коли проминули Порт-Дофін, її настрій вже поліпшився. Вона любила багаті квартали. Блощиці в «Готелі Меридьєн» наводили на неї жах. Коли вона знімала сорочку, зупинившись десь на ніч, то соромилася за сліди від укусів. Усі такі, як вона, знали, що то укуси блощиць. Вони добре розбиралися в різних дезинфікуючих засобах для припалювань… Мрією Мірей була кімната без комашні. Якби вона зараз здиміла, тітка вернула б її назад. Тітка розраховувала, що та її годуватиме, але я знав, що в неї вже є свій «кіт», який також на це претендує, Вебер з Валь-де-Ґрас[4]. Він кінчив на кокаїні. Читав «Подорож на край ночі»…

Коли ми підійшли до Каскаду, я перейшов на інтимні теми…

«Я знаю, що в тебе є поштовий службовець, який так махає батогом, що…»

Спершу вона була задоволена, кокетувала зі мною й говорила відверто. Розповіла мені геть усе. Та коли ми дійшли до ресторану Катлан, вона не наважувалася йти вперед, темрява її лякала. Вона гадала, що я її покликав, аби помститися у Лісі. Вона обмацала мої кишені, щоб довідатися, чи не взяв я із собою револьвера. У мене нічого не було. Вона обмацала мій кінець. Пославшись на машини, що проїздили попри нас, я запропонував їй перейти на острів, де можна було спокійно погомоніти. Вона була справжньою шльондрою, їй важко було одержати насолоду, але небезпека її зачаровувала. Веслярі з набережної гребли абияк, заплутувалися в гіллі, лаялись, падали, збивали свої ліхтарики.

— Послухай, як качки задихаються в сечі!

— Мірей, — мовив я до неї, тільки-но ми вмостилися, — я знаю, ти любиш брехати на всі заставки… правдою ти не переймаєшся…

— Та де, — відповіла вона, — якби я повторювала хоча б чверть того, що чую!..

— Гаразд, — зупинив я її, — я відчуваю до тебе співчуття і навіть симпатію… Не через твоє тіло… не через твій ніс… Мене приваблює лише твоя сила уяви… Я споглядач! Ти розповідатимеш мені різну бридоту… Я присвячу тобі частину чудової Леґенди… Якщо хочеш, підпишемо її обома іменами? Фіфті-фіфті? Ти заробиш грошей!..

Їй подобалися розмови про гроші… Я розповів їй, у чому річ… Запевнив, що скрізь будуть принцеси й справжні оксамитові шлейфи… мережива на чохлах… хутра й коштовності… Стільки, що годі уявити… Ми чудово домовилися про всі дрібниці