Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
* * *
Про Ґюстена Сабайо я можу сказати, не обмовивши його ні на йоту, що неправильними діагнозами він не дуже переймався. Він орієнтувався за хмарами.
Коли виходив з дому, то спершу дивився на небо. «Фердінане, б'юсь об заклад. Сьогодні точно розгуляється ревматизм! Ставлю сто су!..» Він усе це читав з неба і ніколи особливо не помилявся, оскільки був добре обізнаний з температурою й темпераментами.
«Ага! Ось маємо страшну спеку після прохолоди! Дивись! Знадобиться каломель, це вже ясно! У повітрі чути жовтяницю! Вітер міняється… З північного на західний! Холод і злива!.. Бронхіт у наступні два тижні! Їм навіть не треба буде роздягатись для огляду! Якби моя воля, то я виписував би рецепти, лежачи в ліжку!.. Врешті, Фердінане, то лише пусті балачки, коли вони приходять!.. Для тих, хто на цьому заробляє, тут ще є певний зиск… але для нас?.. для тих, кому платять помісячно?.. Який сенс?.. Я лікував би голодранців, не дивлячись на них! Прямо звідси! Від цього вони не стануть більше задихатися! І блювати не будуть більше, не стануть ні жовтішими, ні червонішими, ні блідішими, ні дурнішими… Таке життя!..»
Щиро кажучи, то Ґюстен мав цілковиту слушність.
— Ти гадаєш, вони хворі?.. Стогнуть, блюють, шкутильгають, укриваються гнійними прищами… Хочеш звільнити свою приймальню? За одну мить? Навіть від тих, які хриплять від задухи?.. Запропонуй їм безкоштовне кіно!.. аперитивчик у забігайлівці навпроти!.. Побачиш, скільки їх тоді залишиться. Вони приходять і набридають тобі просто від нудьги. Адже на свято ти тут нікого не застанеш… Затям мої слова, бідолахам бракує занять, а не здоров’я… Вони хочуть у тебе трохи розвіятись, аби ти їх розважив, зацікавився їхніми відрижками, газами… хрустом у кістах, аби знайшов у них лихоманку, печію… бурчання й булькання… щось нечуване!.. Щоб ти прогинався перед ними, прагнув допомогти!.. Саме для цього ти одержав диплом… Бавитися власною смертю й самому її наближати — ось що таке людина, Фердінане! Вони бережуть свій трипер, свої сифілітичні виразки, всі свої пухлини. Вони їм потрібні! А те, що в них протікає сечовий міхур і пече в товстій кишці, то байдуже! Але якщо ти опікуєшся ними, якщо зможеш їх заінтригувати, вони чекатимуть тебе і перед самою смертю — ось заслужена вдячність! Вони не відчепляться від тебе до кінця. Коли дощ знову лив на димарі електростанції, він заявляв мені: «Фердінане, а ось і радикуліт!.. Якщо сьогодні їх прийде менше десятка, я готовий повернути деканові свій диплом!» А коли на нас із сходу налітала сажа, з найсухішого пагорба за печами Бітрунель, він розтирав дрібку сажі на носі: «А хай йому в задницю! Ти чуєш! Сьогодні точно всі плевротики харкатимуть кров'ю!.. А шляґ би його… Мене сьогодні ще разів із двадцять за ніч будитимуть!..»
Часом увечері він спрощував процедуру. Вилазив на драбинку перед величезною шафою зі зразками препаратів. А далі йшла швидка, безкоштовна й не надто врочиста роздача медикаментів…
— Гей, ви, у вас серце чи що? — питав він у жалюгідної постаті. — Та наче ні!.. — У вас нема печії?.. Чи може з травленням негаразд? — Так, трохи? — Тоді поприймайте оце, я гадаю… На два літри води… У вас буде велике полегшення!.. А зв'язки? Не болять?.. У вас нема часом геморою? А як з випорожненням?.. Усе гаразд?.. Ось, поставите свічки… Глисти також?.. Ви помітили?.. Тримайте, двадцять п'ять чудодійних крапель… Перед сном…»
Він пропонував на вибір усі свої полиці… Там були засоби від усіх розладів, усіх діатезів і маній… Хворий зазвичай дуже скупий. Як тільки йому дають прийняти якусь гидоту, він уже більше нічого не вимагає, радий, що вже може змитися, й боїться, що про нього згадають.
Завдяки цьому виверту з дарованими ліками Ґюстен — я сам бачив — скорочував час прийому пацієнта до десяти хвилин, тоді як це тривало б добрі дві години, якби робилося за всіма правилами. Та мені не треба було вчитися скорочувати час прийому. У мене була своя метода.
Зараз я хотів би поговорити з ним про мою Леґенду. Ми знайшли її початок у Мірей під ліжком. Я був геть розчарований, коли перечитав написане. Мій твір зовсім не виграв від того, що збіг певний час. Після років забуття витвір фантазії стає лише старомодним святом… Тільки від Ґюстена я міг почути вільну й відверту думку. Я зразу ввів його у відповідний настрій.
— Ґюстене, — сказав я, — оскільки ти не завжди був таким йолопом, як зараз, коли тебе задовбали власне становище, фах, нереалізовані бажання, найогидніші приниження… Чи не міг би ти на коротку мить налаштуватися на поезію?.. Злегка напружити якщо не серце, то хоча б свій прутень, аби послухати феєричну, дещо трагічну, але шляхетну й чарівну епопею!.. Ти здатен на таке?..
Ґюстен і далі дрімав на табуретці перед ліками в розчахнутій навстіж шафі… Він не зронив і слова… не хотів мене перебивати…
— Мова йде про Ґвендора Пречудового, принца Християнії… — зауважив я, — Почнімо… Він помирає… Якраз тепер, цієї миті, коли я з тобою розмовляю… Його кров струмує з двадцяти ран… Армія Ґвендора щойно зазнала нищівної поразки… Сам король Кроґольд знайшов Ґвендора під час битви… Він розрубав його ледь не навпіл… Кроґольд не чистоплюй. Він сам вершить правосуддя. Ґвендор зрадив його. Смерть насувається на Ґвендора й зараз довершить свою справу… Послухай трішки!
«Відгомін битви затих з останніми відблисками дня… В далечині зникли останні гвардійці короля Кроґольда… Темряву пронизують стогони велетенської агонізуючої армії… Переможці й переможені, хто як уміє, віддають Богові душу… Поступово тиша огортає все слабші, все рідкісніші крики й стогони…
Похований під горою соратників, Ґвендор Пречудовий стікає кров'ю… На світанку перед нами постане Смерть.
— Ти збагнув, Ґвендоре?
— Я збагнув, о Смерте! Збагнув ще з початком цього дня!.. Я відчув у моєму серці, у моїх руках та в очах моїх друзів, навіть у ході мого коня сумовите й повільне зачарування сну… Моя зоря згасла у твоїх крижаних руках… Усе зникає! О Смерте! Стільки докорів сумління! Я відчуваю величезний сором!.. Поглянь на цих нещасних!.. Тиша вічности не може пом'якшити його!..
— У цьому світі нема милосердя, Ґвендоре! Ніде, лише в казках. Усі королівства закінчуються сном!..
— О Смерте! Дай мені трохи часу… день чи два! Я хочу знати, хто мене зрадив…
— Усі зраджують, Ґвендоре… Пристрасті
