Українська література » Сучасна проза » Італійські черевики - Хеннінг Манкелль

Італійські черевики - Хеннінг Манкелль

Читаємо онлайн Італійські черевики - Хеннінг Манкелль
два наступні дні. Одного з тих днів Янсон привіз пошту. Він проти свого звичаю запізнився. Вийшовши на пірс, він розповів, що між Рьогольменом і Гьоґа Хешнесет у нього заглухнув мотор.

— Ніколи раніше не було проблем із мотором, — скаржився він. — Звісно ж, у таку погоду мотор починає затинатись. Я мусив кинути якір, та все одно мене прибивало до берега на мілині коло Рьогольмена. Якби мотор не завівся, я б розбився об скелі.

Я ще ніколи не бачив його таким схвильованим. З власної ініціативи я запропонував йому сісти на лавці, щоб зміряти тиск. Він був трохи підвищений, але не настільки, щоб викликати занепокоєння, беручи до уваги те, що трапилось.

Янсон зайшов у човен, що хитався і вдарявся об пірс.

— Я не маю для тебе пошти. Але Ганс Люндман передав тобі газету.

— Навіщо?

— Він не пояснив. Вона вчорашня.

Він простягнув мені газету з великого міста.

— Він нічого не сказав?

— Лише попросив передати тобі. Ганс не надто говіркий, ти ж знаєш.

Я попхав човна, коли Янсон почав відпливати, опираючись сильному вітру. Розвертаючись, він мало не сів на мілині. Та в останню мить йому все ж удалось вибратись із бухти.

Покинувши пірс, я зауважив у воді щось біле неподалік берега, де трейлер. Підійшовши ближче, я побачив, що то мертвий лебідь. Його довга шия звивалась між водоростями, наче змія. Я повернувся до повітки, поклав газету на поличку з інструментами й надів пару робочих рукавиць. Опісля я витягнув лебедя. У його тіло глибоко врізався заплутаний у пір’ї нейлоновий шнур. Лебідь помер із голоду, бо не зміг шукати їжу. Я виніс його на одну зі скель. Невдовзі його з’їдять ворони та чайки. Карра вибралась на скелю і понюхала птаха.

— Це не для тебе, — сказав я. — Це для інших.

Раптом мені стало зовсім нудно складати свій пазл. Я спустився до повітки й витягнув одну з сітей для камбали і взявся лагодити її на кухні. Мій дідусь проявив неабияке терпіння, навчаючи мене, як правильно в’язати мотузки й ремонтувати сітки. Я й досі володів тими навиками і технікою. Я просидів над тими петлями, аж доки не стемніло. Подумки я розмовляв з Аґнес про те, що сталось. У моїй уяві ми помирились.

Я повечеряв залишками курки. Попоївши, ліг на тапчані й слухав завивання вітру. Я саме збирався ввімкнути радіо, щоби послухати новини, коли це згадав про газету, яку привіз Янсон. Я взяв ліхтар і, спустившись до повітки, забрав газету.

Дії Ганса Люндмана завжди були обґрунтовані. Сівши за кухонним столом, я взявся помалу перечитувати газету. Десь мусило бути те, що він хотів мені показати.

Я знайшов це на четвертій сторінці в рубриці новин із закордону. То була фотографія з саміту глав держав та урядів країн Європи. Високопосадовці саме стали до фотографії. На передньому плані стоїть гола жінка з плакатом. Під фотографією невеликий коментар про ганебний інцидент. Одягнена в чорний дощовик жінка пробралась на конференцію за допомогою фальшивого посвідчення. Вже всередині вона скинула плащ і підняла плакат. Охоронці швидко вивели її з зали. Я роздивлявся фотографію, і мені замлоїло в животі. З однієї з кухонних шухляд я витягнув лупу й глянув на фото ще раз. Моє хвилювання наростало в міру того, як я знаходив підтвердження своїх здогадок. На фото була Луїз. Я впізнав її обличчя, хоча воно було трохи відвернуте. У мене не залишалося жодних сумнівів щодо того, що цією жінкою з плакатом над головою і жестами визивного тріумфу була Луїз.

Зміст плаката стосувався печер, де прадавні наскельні малюнки нищила цвіль.

Ганс Люндман мав гостре око. Він упізнав її. Не виключено, що на забаві вона розповіла йому про печери, які будь-що-будь хотіла захистити.

Я дістав кухонного рушника і витер піт під сорочкою. Мої руки тремтіли. Я вийшов у буревій, покликав пса і в темряві сів на бабусину лавку. Я всміхався. Крізь темряву я бачив, як Луїз усміхається мені у відповідь. У мене була дочка, якою й справді можна було пишатись.

3

Одного дня у середині листопада прийшов лист, якого я сподівався. Весь архіпелаг уже знав, що в мене була донька, яка вчинила переполох на зібранні глав європейських держав. Я був дуже вдячний Гансові Люндманові за те, що його пильне око впізнало Луїз і я став першим, хто довідався про цей інцидент. Мабуть, завдяки його звичці розпізнавати нечіткі віддалені об’єкти він проявляв неабияку пильність, навіть гортаючи газету.

Але тепер усі про це знали. Певна річ, Янсон приклався до того, щоб чутка набула розголосу й обросла подробицями. Ганс Люндман переповідав мені цілі історії. Подейкували, що Луїз майстерно станцювала стриптиз перед приголомшеними чоловіками, вона роздягнулась і почала еротично вихилятись на всі боки, аж доки її не вивели. Тоді вона накинулась на охоронців, укусила одного з них, так що кров бризнула на черевики Тоні Блера, крім цього, її засудили до тривалого ув’язнення.

Одного дня я отримав анонімного листа від «чесного християнина», який стверджував, що я і моя донька — «зайві» люди. Якусь мить я почувався вкрай неприємно. А що, як одного дня ватага чесних християн припливе на мій острів, щоби схопити мене і Луїз?

Луїз була в Амстердамі. Вона писала, що мешкала в невеликому готелі неподалік залізничного вокзалу та кварталу червоних ліхтарів. Вона відпочивала і щодня відвідувала виставку, де зіставляли творчість Рембрандта та Караваджіо. У неї було вдосталь грошей. Зовсім незнайомі люди приносили їй подарунки, журналісти платили чималі суми за її розповіді. Їй так і не довелося заплатити штраф. Укінці вона написала, що планує повернутись на початку грудня.

Вона залишила зворотну адресу. Я негайно ж відписав їй і вручив відповідь Янсонові разом зі старим невідправленим листом. Я зауважив його цікавість, коли він побачив її ім’я, проте він так нічого й не сказав.

Лист від Луїз додав мені хоробрості написати Аґнес. Після її від’їзду від неї нічого не було чути. Я соромився. Вперше в житті мені не вдалося знайти виправдання своїй поведінці. Я не міг уникнути відповідальності за те, що сталось того вечора.

Я написав їй листа з перепросинами. Тільки це, більше нічого. Той лист складався з дев’ятнадцяти ретельно дібраних слів. Ні слова з натяком на підлабузництво чи спробу виправдання.

Через два дні вона зателефонувала. Я заснув перед телевізором і, беручи слухавку, подумав, що це Луїз.

Відгуки про книгу Італійські черевики - Хеннінг Манкелль (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: