Українська література » Сучасна проза » Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн

Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн

Читаємо онлайн Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн
речі, про які він почув. Він хотів стати вірогідним свідком, а став небезпечним. І враз здоровило шарпнувся до нього рукою; ще трохи — й вихопив би в нього ніж. Шіко відскочив задки до дверей темної комірчини, простяг руку й відчинив їх.

— Зайди! — наказав він. Тa здоровило знову почав скиглити. Тільки не в темряву, не в бочку з солониною! Він має ще багато чого відкрити.

Побачивши, що його суддя вагається, ла Бар почав розповідати про якогось ліонського патера, що намовляв його вбити короля. Той патер і пообіцяв йому, що після вбивства він стане невидимим. Той-таки патер завів його до одного з вікаріїв архієпископа; там він виклав усе, що в нього на серці, але відповіді не дістав. Та мовчанка — це теж відповідь. Тим більше що й один капуцин теж заохочував його в цьому намірі, а також один дуже шанований чернець-італієць. Одне слово, вбивця короля звірявся стільком особам духовного сану, що половина ліонського духівництва, мабуть, тільки й чекає його замаху. Королівський блазень аж рота роззявив з подиву: невже його владар саме у своєму славному місті Ліоні має так багато смертельних ворогів? Тим часом ла Бар розійшовся і, скоса поглядаючи на страшну комірчину, почав розповідати, як він їздив до Парижа; тоді Шіко стулив рота. Бо він добре знав, як щиро прихильні до короля паризькі проповідники.

Моторошно прозвучало пояснення, чому один відомий священик схвалював убивство: бо король, чи піде він до меси, чи ні, католиком однаково не стане, в це той священик не повірить ніколи. «Що ж далі? — думав Шіко. — Ось ми зреклись — і все намарне. Вони однаково вб'ють його».

— А чого ж ти не вбив короля, перше ніж я тебе схопив? — іще спитав він.

Ла Бар відповів, що йому перешкодив якийсь таємний жах. Йому здалося, ніби хтось тягне його назад за мотузку, обв'язану йому круг поперека. Тоді Шіко так замислився, що аж забув, де він. У світлиці стало тихо-тпхо. Та ось почувся якийсь шепіт. Шіко спочатку не розчув його, та шепіт усе гучнішав, і долинав він неначе знадвору, крізь завішене вікно.

— Ла Бар, ти вже впорався з ним?

— Ні, не впорався, — промовив ла Бар до вікна.

— Тоді ми його впораємо.

— А скільки вас?

— П'ятеро.

— Дорогенькі мої, а як ви тут опинилися? — знову спитав ла Бар.

— Шинкар замість солдатів покликав нас.

Ла Бар сказав:

— Почекайте! Я поговорю з цим офіцером, може, він здасться й сам віддасть ножа. Що ви на це скажете? — спитав він ошелешеного Шіко і вже погрозливо ступив до нього. Тільки втримати ножа, — з цією думкою Шіко задки вскакує в комірчину. Ще стрибок назад — а за третім нога його не натрапляє підлоги, і він падає в якусь діру.

Він уже був певен, що зараз із нього й дух виб'є; але яма виявилась не бозна-яка глибока. Впавши на дно, Шіко зразу й схопився, правда, з купи якихось покидьків, але ножа тримав міцно. Тоді прислухався. Озвався тільки голос отого Бар'єра, на прізвисько ла Бар, і спитав його, чи все з ним гаразд.

— Спустись подивися, — відказав Шіко. — Ти й п'ятеро твоїх приятелів — один за одним, щоб я міг кожному відрізати голову.

— Тут є тільки одна голова — моя, — сказав убивця короля, — і я не гаючись віднесу її в безпечніше місце. І голову, й черево, що ним я вмію говорити: ото мої п'ять приятелів і говорили з мого черева. Ти, шарлатане, залякував мене, що мої кишки скажуть тобі правду, і я таки був злякався. А тепер мова моїх кишок скинула тебе у яму. Сиди там і не нудьгуй, а я тікаю. Шинкар уже забіг далеченько, але я його наздожену й скажу йому тепле слівце щодо тієї солонини.

Голос ла Барів змовк, потім стихла і його хода. В глибокій темряві Шіко назносив усе, що зміг розшукати, і по хистких підпорках вибрався нагору. А в світлиці впав на лаву й звісив голову. Куди поспішати — вже ніч.

Купіль

Король Анрі сидів у воді, якої, бігаючи на кухню й з кухпі, наносили служники й служниці. Її гріли на вогні, а потім виливали в заглибину посеред кімнати-лазні. Кімната була вузенька й низька, заглибина-купіль обмурована цеглою, вниз вели сходинки; на першій знизу голяка сидів король. Перший камердинер, пан д'Арманьяк, жмутом листатих гілок колотив воду, обхлюпуючи нею свого пана, а тоді виймав гілки з води і струшував з них на короля дощ крапель. Для такої мокрої роботи д'Арманьяк теж роздягся майже зовсім — на ньому був самий фартух. Анрі, як було в них двох заведено, цитував йому рядки латинянина Марціала в перекладі.

«Раб, із чорної шкури фартух пов'язавши, слугує тобі, як у теплій сидиш ти купелі».

Перший камердинер відповідав тими самими рядками, тільки мовою першотвору; його, як і короля, щоразу бавило те, що поет мав на увазі не чоловіка, а римську даму, яку розтирає у купелі раб. Дворяпин-слуга й цього разу, мабуть, чекав від короля якогось легковажного жарту, але не дуже здивувався, не почувши його: сьогодні король був якийсь на диво замріяний. Та ще хтозна, чи тільки замріяний, а не заглиблений у похмурі думки чи в якісь нові лихі передчуття. Д'Арманьяк замовк, скропляючи легким дощем з гілок голову й груди свого владаря, та врешті, коли Анрі потягся й звів очі до побілених сволоків, перший камердинер поклав жмут на край купелі й відступив, скільки міг. Простір круг заглибленої в підлогу купелі був зовсім вузький, у кутку стояв залізний триніжок із запаленими свічками, а навпроти, позаду короля, лежало на стільці його вбрання. Чи не лежало, а сиділо: цупкі від золотого гаптування, штани й колет сиділи на стільці, ніби людина без голови та шиї.

«Навіть святкове багаття може обпекти, — про це думав Анрі в купелі.— То сумне й недобре святкове багаття, вони штовхають туди кого лишень зможуть, і мене б залюбки штовхнули. Вони вагаються, і наше єднання лишається ненадійним. Однією месою ще нічого не зарадиш. Мені доведеться весь час завойовувати людей наново, так само, як уже було призначено мені досі. Під колоною в церкві я почув оті слова й злякався, бо вони були жахливі й недобрі. Що ж робить Шіко? Слова ті стали правдою ще раніше, ніж були вимовлені. Примружений здоровило залюбки справдив би їх. Ніж! Правник сказав: «Тепер він готовий». Де ж це Шіко? Та й

Відгуки про книгу Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: