Вибрана проза - Який Церетелі
Ти віддав свій земний борг і спочив навіки. Віднині ти належиш історії. Справи твої і діяння самі говорять за себе. Перед ними безсилі обмови й плітки. Тут нічого не зміниш. Коли Грузії не судилося вмерти — і ти будеш разом з нею безсмертний, а коли вона приречена все-таки на загибель, як міркує і сподівається дехто, то можна лише позаздрити тобі, бо ти випередив її кінець і вже його не побачиш! Як і все твоє життя, так і сама смерть викликала всенародний рух, і ось — уся Грузія, представники кожного її куточка, оточують тебе!.. І хто знає, може, своєю смертю ствердив ти те, чому приніс у жертву все своє життя — єдність, рівність, братерство, любов! Прощай же, брате! Вічна тобі пам’ять!
1907
Із звернення до грузинської молоді в паризькій кав’ярні «Вольтер»
Перші кроки грузинського студентства пов’язані з Петербургом. Серед тієї молоді був і я — юний, сповнений сил і енергії, натхнений мріями і сподіваннями. Півсторіччя минуло відтоді, але, о диво! Як тоді, в юнацькі роки, так і сьогодні, за порогом старості, серце моє б’ється так само сильно. Тому що я бачу вас! І я радію ще більше тому, що бачу тут, серед вас, одного з тодішніх моїх товаришів пана Гогоберідзе. Перший крок завжди не досить впевнений, і нам не вдалося досягти того, на що розраховували, до чого прагнули. Різні, часом несподівані обставини перекривали нам шлях. Відтоді спливло чимало води! Освіта, знання, наука пішли далеко вперед, і ви опинилися в набагато кращих умовах, ніж були ми тоді. Ви знаходитеся тут, у вільній країні, де — не кажучи вже про інше — ніщо не може зашкодити розвиткові вашого розуму й вихованню вашого почуття. Ось чому вітчизна спитає з вас більше, ніж із нас, ось чому ви повинні виконати те, чого не випало нам завершити!..
Нехай ніхто не скаже, що, мовляв, є тільки людство, а не окремі нації, народи і що він бажає слугувати безпосередньо людству! Людство багатолике й багатобарвне, воно складається з різних націй, народів, і кожен складник має внести свій, неповторний відтінок у свою власну сутність, свою творчу частку, щоб відтворити океан людства. Кожна людина, котра зріднилася зі своєю нацією, буде працювати набагато плідніше, ніж відступник. І справді, той, хто не любить рідної матері, хіба може виявити синівські почуття до будь-кого? І хто не служить перш за все рідному народові, як заповідав вам Руставелі — «Твердим будь у біді і в горі», нині ви виховуєтеся у великій країні, де геніальний Рішельє виголосив: «У словнику молодого чоловіка не повинно бути слів «не можу», «неможливо»». Ви повинні подолати будь-яку перешкоду, витримати будь-яке випробування, щоб обов’язково досягти заповітної мрії й повернутися на батьківщину підготовленими до праці й боротьби. Я переконаний, що ви згодні зі мною, — свідчення того наші сьогоднішні збори. Більше мені нічого сказати, але бажаю вам збагатити розум і почуття свої тут, у країні свободи.
1909
Із статті «Лев Толстой»
... Не випадає дивуватися, що справжній геній, якого породила Росія, завоював небувалу славу, і його ім’я підносять до неба. Я говорю про графа Толстого, смерть котрого вразила всіх, хоч вона й прийшла до нього у вельми похилому віці. Недарма так вражав він завжди уяву Тургенєва; наймайстерніші витвори Толстого, його маленькі розповіді про оборону Севастополя, кавказькі повісті «Козаки» та інші справді захоплюють і чарують читача. Великі романи «Війна і мир», «Анна Кареніна» та інші принесли йому славу всесвітнього генія. На схилі літ він звернув на шлях філософських пошуків, і, може, не все в його сповіді знайде відгук і схвалення читача, наприклад, воістину скопецька, суперечлива людській природі мораль «Крейцерової сонати», неприйняття Шекспіра, заперечення науки, відмова від мистецтва і т. ін. Але, незважаючи на це, його світогляд в цілому — живильне джерело для всіх, і воно позначене справжньою мудрістю.
Минуле віджило свій вік, і чимало давніх звичок, сьогодні неприйнятних, заслуговують на таврування. Потрібні нові шляхи, нові обрії, інший напрямок розвитку. Чим раніше розвалиться старе, тим краще. Це, звісно, розуміє багато хто. Та важко знайти такого свідомого й безстрашного борця, яким був Толстой упродовж усього свого життя... Він проповідував «єдність, рівність і любов», він боровся проти гноблення слабого сильним, проти поглинання малого великим. А скільки дрібних, смішних забобонів і звичок висміяв і розвінчав він! Ось чим привернув він серця гноблених і завоював прихильників та послідовників не лише в Росії, а й в Європі та Америці. Він став для світу справжнім провісником і апостолом майбутнього. То хіба треба дивуватися тому, що й грузини сьогодні щиро оплакують його?..
1910
Мої спогади про Шевченка[27]
Тараса Григоровича Шевченка я бачив лише раз у своєму житті — в Миколи Івановича Костомарова, професора російської історії. Сказати правду, перше враження моє було не на його користь: у моїй юнацькій уяві він поставав завжди якимось велетнем, оточеним ореолом слави, а тим часом переді мною стояв звичайний собі добродушний дідусь, швидше загнаний, ніж ідейний борець.
Господар, помітивши моє зніяковіння й поправивши окуляри, почав ставити мені запитання, на які мені не раз уже доводилося відповідати.
— Ви, грузини, православні християни? — спитав він мене несподівано.
— Звичайно ж! — відповів я.
— З якого часу?
— Уже з першого сторіччя.
— А не з четвертого?
— Коли в першому сторіччі Андрій Первозванний прибув до понтійських берегів разом з супутником своїм Сімеоном Кананітом (який і похований у нас в Абхазії), тоді апостол багатьох із грузинів навернув до християнства в Західній Грузії. А в четвертому сторіччі вся Грузія визнала християнство і з того, і з цього боку, і Західна, й Східна частини прийняли християнство з рук св[ятої] рівноапостольної Ніни.
— Ви все це знаєте з усних переказів чи є письмові дані?
— Звичайно, письмові!..
— Виходить, є у вас писемність? — втрутився раптом Шевченко. — І
