Фатальна помилка - Тимур Іванович Литовченко
— Мрійник.
— Що ти сказав, гетьмане? — перепитав відвідувач і додав про всяк випадок: — Вибач, ясновельможний, я не дочув…
— Ти мрійник, — повторив Хмельницький вже голосніше. — Рідкісна людина. Не надто багато… небагато у світі таких… таких, як ти. Але ще менше мрійників… ще менше тих… яким судилося побачити… побачити втілення своїх… втілення мрій у життя. Я таки дожив… я побачив… як народилася омріяна… моя омріяна Гетьманщина… Зовсім трішечки… та навіть за це… за це вдячний Богові… Шкода, не дано мені… не дано бачити… що з нею… що надалі… з Гетьманщиною станеться…
— Чому?!
Немирич був здивований настільки щиро, що навіть не думав приховувати свого здивування.
— Ну, ти ж бачиш… Бачиш, в якому… в якому стані…
— Ти захворів, ясновельможний гетьмане, тільки й усього. Одужаєш і забудеш про дні, коли неміч…
— Я не захворів. Мене отруїли… Причому отруїли… двічі.
— Тобто?..
Від здивування Юрій аж очі вирячив. Як це — «отруїли двічі»?! Що воно означає?! І чи може говорити таке людина при…
— Я при здоровому глузді… Якщо ти щось подумав… Мені просто важко… важко дихати… Отрута. А так я… при здоровому… Я все тямлю.
— Але ж хто насмілився зробити таке?!
Немирича аж пересмикнуло. Якщо ці слова не є наслідком марень розуму, затьмареного хворобою… Якщо це таки правда?..
Господи!!! Боже всемогутній!!! І щоб таке коїлося у верхівці Гетьманщини, у середовищі старшини?! Невже Хмельницький натякає, що хтось із його наближених підніс йому отрути… Хіба ж у такому разі можна вважати цю державу ідеальною землею, на якій варто розбудовувати царство справедливості?!
З іншого боку, якщо не тут, то де ж іще шукати здорову й чисту територію, що не заплямована гріхом?.. Знов десь за океаном, у Голландській Бразилії…
— Ти мене… ти не слухаєш.
— Ні-ні, гетьмане, я — сама увага!
Немирич і справді замислився ненадовго, а тому поквапився прогнати найменшу тінь смутку, що затьмарила його мрію про царство справедливості на землі. Так, якщо він все ж допущений на особистий прийом до гетьмана, який скасував усі відвідиня через хворобу — треба насамперед послухати, що скаже гетьман. Все інше — потім.
— Я кажу, що вперше… вперше мене отруїли… ляхи з московитами… вони разом. А вдруге — це хтось… хтось із них… але нарізно. Окремо.
— Тобто?.. — Немирич намагався не демонструвати щирого здивування, хоча у нього це не надто добре виходило. — Я тебе знов не розумію, ясновельможний гетьмане.
— Тобто… першу порцію отрути… мені в горлянку… спершу влили спільно… ляхи з московитами… разом влили… коли уклали… Віленське перемир’я[44]. Не знаю… відомо це тобі… відомо чи ні… але нашу депутацію… наших послів козацьких…
Голос хворого затремтів від напруги, тому Немирич поспішив запевнити його:
— Так, ясновельможний, я чув про це.
Юрій і справді знав, що на вимогу польської сторони до торішніх переговорів у Вільно козацьку депутацію не допустили загалом. А отже, переговори ці пройшли практично за спиною Гетьманщини, без жодної участі з її боку. Відповідно, інтереси молодої козацької держави в домовленостях між Польською Короною і Московським царством були повністю проігноровані.
Чув Немирич також, що Віленське перемир’я настільки обурило Богдана Хмельницького, що він наказав скликати козацьку раду тут, у Чигирині. На самому початку у палкому слові, зверненому до полковників, осавулів і сотників, гетьман звинуватив підлих московитів у зраді їхнього військового союзу та заявив, що підписані внаслідок «безумства» Березневі статті втратили будь-яку чинність. Після чого усі присутні полковники, осавули й сотники наново заприсяглися гетьманові Хмельницькому, що спільно боротимуться за Україну-неньку і тільки за неї!..
Як же про настільки бурхливі події можна було не чути?! Хоча він і перебував тоді у зовсім іншому місці, поруч зі шведським королем Карлом Густавом… проте значення всіх цих подій не можна недооцінювати. Їхня значущість вимагала досконального вивчення.
— Так, це добре… добре, що чув… — гетьман сумно зітхнув. — Це презирство… це гребування нашими… нами… Оце й була перша… перша порція отрути… у серце. У самісіньке серце. Бо я побачив… побачив, що… нікого навколо… нікого немає. Тиміш загинув. Тиміш, синок мій улюблений… Ганнусенька померла… Мотрону[45] повісив… Тиміш повісив, ще коли… коли живим був… Зрадницю Мотрону… мою кохану зрадницю… А теперішня Ганна
