Фатальна помилка - Тимур Іванович Литовченко

— Ну гаразд, — ледь помітно посміхнувся Карл Густав, — але все ж таки скажи, якщо я раптом затію війну з Московією, на чиєму боці в такому разі воюватимуть козаки?

— Можу знов запевнити вашу величність: від союзу непереможного королівства Шведського із царством Московським з’являється чимала вигода для обох боків, — наполягав на своєму посол.

— Але якщо все ж таки припустити?..

— Поки що союз з Московією є дуже вигідним для Гетьманщини, — обережно мовив Даниїл Грек.

— Отже?..

— Отже, ми утретє закликаємо доблесну Швецію дослухатися до козацького послання. Ми би дуже не хотіли втратити такого потужного союзника, як царство Московське, хоча…

— Хоча?..

— Хоча союз зі славетною Швецією може виявитися для нашої звитяжної Гетьманщини ціннішим навіть за обумовлену Переяславськими статтями військову допомогу московитів.

Юрій мимоволі здригнувся, почувши сказане послом. Невже це так?! Якщо цей Даниїл Грек (чи все ж таки де Грекані?..) не бреше, то це дуже навіть добре! Адже шведський кавалерійський генерал Немирич аж ніяк не відмовлявся від «Роздумів про війну з московитами» — свого трактату, написаного ще в юні роки. Юрій інстинктивно вважав усіх московитів прихованими ворогами — темними, безжальними, нахабними й жорстокими. Усі союзники цих людей одразу ставали для нього підозрілими, тому після Переяславської ради ставлення Немирича до Гетьманщини погіршилося ще більше, ніж після поразки під Зборовом.

Але якщо Переяславські статті не настільки важливі для Богдана Хмельницького, як здається на перший погляд… Цікава комбінація виходить, дуже цікава! Виявляється, от який вибір зробила Гетьманщина насправді, позбувшись загрози з боку Речі Посполитої й заразом розчарувавшись у московитах?

Треба подумати над словами гетьманського посланця… Треба дуже добре подумати над такими… над саме такими словами!..

— Таким чином, союз між нашими державами є дуже бажаним для найсвітлішого гетьмана Хмельницького? — спробував уточнити король.

— Якби вдалося досягти потрійного союзу між королівством Шведським, царством Московським і Гетьманщиною, перед ним би не встояв ніхто в усьому світі! Навіть велична імперія Османів…

– І про це тут також написано?

Карл Густав утретє потрусив запечатаною грамотою. Цього разу Даниїл Грек кланятися не став, а повівся більш ніж дивно. Будь-який натяк на хитрість раптом зник з обличчя посла, він весь підібрався, витягнувся майже струнко. Так само вчинили й інші козаки, що супроводжували Даниїла Грека. Тільки після того козацький посол прорік майже урочисто:

— Ваша величність весь час запитує, що ж саме написано в листі нашого найсвітлішого гетьмана Богдана Хмельницького, немовби не розуміє, що там не може бути нічого іншого, окрім правди.

— Але ж…

Карла Густава трохи спантеличили ці дивні слова й поведінка посольства. Та хоча король заговорив, де Грекані (все ж таки де Грекані?..) наважився перервати його:

— Все наше козацтво б’ється за правду Божу і тільки за неї. Й не битиметься ні за що інше, якщо лишатиметься справжнім козацтвом. За правду Божу б’ємося, живемо й помираємо. І хто з нами, ваша величносте, той за правду, а хто з нами не хоче… Тоді що ж — це його вибір. На тому стоїмо і стоятимемо довіку, бо тільки правду Божу варто обстоювати.

Вимовивши урочистим тоном це, пан посол ревно перехрестився. Депутація повторила цей жест слідом за ватажком з такою самою ревністю. Його королівська величність явно не знав, як можна гідно відповісти на такі прості слова Даниїла де Грекані. Тому король зміг тільки пробурмотіти розгублено:

— Он воно що… Цікаві речі кажеш! Цікаві й незвичайні.

Але слідом за тим вираз обличчя Даниїла Грека знов зробився непередавано хитрим, і він додав тихо, розтягуючи слова:

— В усякому разі, ваша величносте, козаки дуже сподіваються на укладання союзу з королівством Шведським. Якщо так станеться, усі від союзу цього тільки виграють. А на все інше… Нехай на все інше, ваша королівська величносте, буде воля Божа, а не людська!

На тому прийом і закінчився:

Його королівська величність Карл Х Густав пообіцяв уважно вивчити гетьманську грамоту, а вивчивши — скласти відповідь і вручити її Даниїлу де Грекані для передачі найсвітлішому гетьману Богдану Хмельницькому. Після чого козацьке посольство було відпущене з палацу.

Немирич же вирішив, що варто приділяти значно більше уваги всьому, пов’язаному з Гетьманщиною. У момент зародження цього державного новоутворення, коли ще не висохло чорнило на щойно укладеному Зборівському договорі, тодішній полковник посполитого рушіння щиро вважав його болісною виразкою на колись цілісному тілі Речі Посполитої. Звісно, один самозваний священик, до того ж з непередавано хитрющим обличчям, не зміг би нікого переконати ні в чому серйозному. Тим паче, не переконав би таку досвідчену людину, як Юрій Немирич. І все ж таки саме знайомство з Даниїлом де Грекані (особливо почуті від нього слова про правду Божу, яку довіку обстоюватимуть козаки)