Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

Схоже, багатьом старим людям неабияк бракує сорому! Укупі з химерною думкою, що людям надзвичайно цікаво вислуховувати скарги про їхнє нездужання!

Малим дітям дозволяється здіймати лемент з приводу болю в животі чи подряпаного коліна, і їхні мамусі поквапляться зі склянкою теплого молока чи пластирем, але на схилку літ безперервне скигління абсолютно нестерпне.

Завтра ще одна екскурсія з неперевершеним складом «Старих, але ще не мертвих».

Тур де Франс закінчився. Сьогодні вдень діру, яку залишилася після нього у моєму житті, заповнить Греме. Він — організатор нашої денної поїздки. Називати нас «мандрівниками» — це, може, і занадто, проте якщо взяти до уваги, що середній вік нашої групи вісімдесят два з половиною, така постановка питання видається доволі вдалою.

З іншого боку, мета поїздок, які кожні два роки організовує Спілка пожильців, — лише зміна місця випивання щоденної кави (10:30), споживання обіду (12:30) і чаювання (15:30), причому часу поміж тими дійствами зостається доволі, щоби просто посидіти. Такі поїздки нічим не відрізняються від щоденної домашньої рутини. Увесь час, що залишається, витрачається на завантаження та вивантаження сорока п’яти стариганів на диван і, навпаки, з нього, а також на принаймні триразові відвідини службової зони туалетів для інвалідів.

Під час останніх двох екскурсій я викрутився, вигадавши уявну хворобу. Коли я скористався цією відмовкою вдруге, її сприйняли з певною підозрою. «Знову? Справді, з-поміж усіх днів саме сьогодні?»

Один раз — нещастя, вдруге — зумисна грубість. На третій раз від вас усі відцураються. Доведеться змусити себе піти на ще хоча би дві спроби.

Як же відрізнялися наші веселі прогулянки «Старих, але ще не мертвих»! Ми стільки всього всотували в себе, аж доки з нас не вихлюпувалося, а відволікалися лише (адже ми також люди) на каву, страви та вино.

На щастя, нам було аж завесело, якщо вибачите мені цю гіперболу. Я непокоївся, що відсутність Еферта накладе похмурий відбиток на весь день, але все пройшло краще, ніж можна було сподіватися.

Це був «зоопарковий» день — з дитинчам горили, яке, намагаючись стати на руки, приземлилось у мамин фруктовий салат, і це в плані емоцій справило на нас незабутнє враження.

Греме заздалегідь розпитав і організував полювання за скарбами з дотепними ключами для розгадки. Призи вручали під час коктейльної години. Ріа отримала жартівливий приз за те, що, вгадуючи вагу слона, промахнулася на 2,700 кіло. Задля справедливості слід сказати, що це були потримані ваги для ванної, не надто точні, бо хибили десь на кілограм чи два.

Ми зателефонували Еферту, щоби сказати, що сумуємо за ним. Він телефоном купив нам випивки.

Греме приніс три зручні у користуванні цифрові камери для фотополювання. Ми з Едвардом мали знімати серію «Великі зади», інша пара — фотографувати тварин, які скидалися на членів нашого клубу.

Греме пообіцяв зробити презентацію в «PowerPoint» до наступної зустрічі клубу. Хто сказав, що ми загубились у минулому столітті?

Від’їзд об одинадцятій і повернення додому о п’ятій. Я був виснажений. Ми домовилися про два інвалідних візка, тож я міг трохи посидіти, проте ходіння, як на мене, все одно було забагато. Наприкінці все звелося до човгання від однієї лавки до іншої. Серед нас було лише двоє достатньо міцних, щоби штовхати інвалідного візка — Антуан та Греме. Для всіх інших краще було би, щоби штовхали їх.

Спека збирає свою данину: три смерті за два дні. «СПЕКА ВЛАШТУВАЛА БІЙНЮ ПОМІЖ СТАРИКАМИ». Чудовий заголовок. Сам придумав.

Схоже, що старі шкапи, як ото ми, використовують немилосердну спеку для тихенького відходу у засвіти. Спокійно віддати кінці уві сні — пророцтво, яке вони самі ж накликають на себе.

Сьогодні вранці ми з Еф’є зустрілися з нашим юристом. На думку Віктора, відповідь Правління мала метою виграти якийсь час і збільшити наші витрати. Аби налякати.

Він сказав, що це його все більше і більше розважає, тому замість плати попросив щотижня надсилати йому пляшку якогось заморського вина. Що довше цей процес затягнеться, тим важче буде нам шукати нові країни, де виготовляють вино. Коли мине рік, ми зможемо повернутися на круги свої.

«Тому що для нас не повинно стати несподіванкою, — пояснив Віктор, — якщо все це затягнеться щонайменше на два роки».

Такий розвиток подій приголомшив нас з Еф’є.

«Одначе, зважаючи на поважний вік моїх клієнтів, я спробую пришвидшити процес, наскільки це буде можливо. Візьміть також до уваги й вік самого юриста».

Віктор також повідомив, що відразу ж написав юристу Правління і розпочав судову процедуру.

І все це було сказано таким спокійним, помпезним, байдужим тоном, що здалося, наче ми дивимося якусь жалюгідну виставу.

Він починав усе більше і більше нам подобатися.