Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук

- Вже ж забив він ту дірку, - мирно озвалася Галька. - Таке в нього сталося…

- Ну, що таке в нього сталося? - розсердилася куца Наталка. - Ну, загриз йому той вівчур пару кроликів, а знаєш, скільки їх у нього є?

- Скільки не є, а жалко…

- Мені сьогодні такий чудний сон приснився, - сказала куца Наталка. - Іду я так, значить, повз його хвіртку, дай, думаю, загляну. А звідти щось таке мале як скочить на мене! Повіриш, сів мені на плече, а потім ще й дряпнув, коли скидала. Глянь!

Вона підібрала волосся й показала запечену подряпину. Галька зареготала.

- Це, мабуть, тебе пес поцілував!

Куца Наталка посутеніла й зирнула на Гальку зизом.

- Треба на роботу збиратися, - сказала Галька. - Ввечері посидимо!

- Да, погода сьогодні хороша, - мовила куца Наталка й подивилася туди, де розгулював чорногуз із трьома воронами. Певне, він щось таки балакав із ними, бо весь час помахував головою.

- Ач, який мудрагель, - сказала куца Наталка, примружуючись. Кажуть, він і за людину не дурніший…

І ходив по березі чорногуз, саме там, де не було людей, зате водилося досить жаб та риби, яка запливала на мілке. Три ворони - гарні жони покірно сиділи на березі, посхилявши голови набік і чекали, доки їхній дивний чоловік не кине їм потрави. Чорногуз ловив жаб та й кидав їх жонам, а ті навіть кісточки ковтали. Зате мусили вислуховувати чорногузове буркотання, адже не був він зі своєї долі задоволений.

- І все-таки, - казав чорногуз, - не все у нас із вами добре. Не знесете ви яєць і не висидите пташенят, бо й пізно для того. Не побачу я, відтак, і тих, що мали б народитися од нашого з вами шлюбу.

- Зате ми не покинемо тебе, - сказала перша ворона.

- Авжеж, - притакнула друга. - Окрім того, мусиш радіти, що їмо твою їжу.

- Так, так, - каркнула третя. - З нами ти зовсім забув, що таке самотність. А чи ж цього мало?

Тоді закинув чорногуз дзьоба вгору й зирнув на небо, на якому сьогодні ані хмарини не було, й подумав він, що саме тому таке сіре на ньому пір’я - довго не було дощу. Відтак попросив він у неба дощу, бо коли не станеться того, не обмиє із себе бруду і його біле поступово зрівняється з чорним, отже, сам стане як ті його уявні діти, котрі мали б народитися од шлюбу з воронами…

Про це думала куца Наталка, сидячи на долішній приступці Гальчиних сходів; Галька в цей мент мовчала, бо задивилася раптом на двір, що лежав через дорогу. Там стояв, роздягшись до пояса, Олексій, зігнувся біля умивальника і обмивався. На порозі зупинилася його мати й щось говорила - Олексій вряди-годи повертав до неї мокре обличчя і щось одповідав. І здалося Гальці, що вони балакають там, у тому дворі, про неї, і всміхнулася вона поблажливо, адже не була злостива. Подумала і про сьогоднішній сон, був він чудний-пречудний: приснилося їй, що саме цей Олексій переступив її порога з рябенькою курочкою під пахвою, і рябенька курочка привітно поквоктувала. Галька навіть розуміти почала той квокіт, що линув із-під пахви мовчуна, - оповідала їй курка щось про ніжні почуття, приязнь та дружбу. Галька розсміялася, згадуючи той натхненний квокіт, аж повернулася до неї куца Наталка й зирнула круглими, холодними очима.

- Чого це тобі так весело стало? - спитала вона.

- Та от дивлюсь, як той бастрюк умивається. Мов кіт…

Але куца Наталка сиділа внизу й не бачила, як умивається Олексій. Вона насупила брови і глянула туди, де годував чорногуз ворон - гарних жон.

- Дуже милостива ти, як подивлюсь, - сказала куца Наталка, і собака глянув на неї крізь штахетини хвіртки, писнув тоненько й заматиляв хвостом. - Я йому ні за що такої ганьби не вибачила б…

- А хто тобі сказав, що я вибачила? - спалахнула Галька.

- Бо передумала в суд подавать, - різко сказала, ніби каркнула куца Наталка і розсерджено звелася, та й собака в неї того просив.

- Хто тобі сказав, що я передумала? - вже не так гостро вигукнула Галька. - Я тільки сьогодні туди не піду, бо в них сьогодні нещастя…

- Завтра ти теж нікуди не підеш, - сказала куца Наталка й відчинила хвіртку, де вже застоявся пес, який, побачивши, що господиня таки зважила на його прохання, аж під ноги їй постелився. «От хто в мене справжній друг», - подумала куца Наталка й пішла стежкою вниз, щоб поблукати по березі й назбирати собі на спідницю, а собаці на хвоста чергову партію колючого насіння…

Галька знову подивилась у двір навпроти, Олексій утирався білим, аж лискучим рушником.

- Я оце думаю, - сказала від порогу мати, - що це нещастя послано нам не спроста. Чує моє серце: винуватий ти, от тобі й віддалося…

- Таке скажеш! - без запалу озвався Олексій. - Може, піти їй у ноги поклонитися?

- Кланяться не тра, - мовила мати, - а вибачитися піди. Он ціла вулиця зараз проти тебе.

Але це було перебільшення: ціла вулиця, за винятком куцої Наталки, Гальки і