Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук

Куца Наталка відпустила пса і пішла через дорогу додому, а той малий сів на її плече й весело замотав ноженятами, взутими у крихітні луб’яні постолики.

- Чогось сумно мені стало, капоснику, - сказала куца Наталка псові. - Знаю, вчинили ми з тобою правильно, але чомусь мені по серці дере…

Ранок прийшов після того сонячний. Олексій прокинувся, бо вся кімната була повна теплого проміння, яке гуляло на стінах, скатірці й навіть на постільній білизні. Скочив на рівні й побачив, що й тіло його облите сонцем. Почав робити зарядку, недоладно махаючи руками: вікно, яке стояло перед ним, вирізало з неба золотий клапоть.

- Що будеш снідати! - спитала з сусідньої кімнати мати.

- Яєчню! - гукнув він, присідаючи й видихуючи із себе повітря. Його короткі, потемнілі од роботи, руки стали при тому паралельно до підлоги - сонячні промені заблищали на нігтях.

Він вийшов до другої кімнати, тут уже сонця не було.

- Чого тебе так рано підняло? - спитала мати. - У відпустці міг би й поспати… Смажити?

- Ні! - бадьоро сказав. - Умиюся!

Двері виходили з кухні просто надвір, і він, вийшовши, завмер на хвилину: половина неба палала. Скочив до умивальника й кинув на обличчя кілька пригорщ зовсім неохололої за ніч води, потому пішов до кліток.

Двоє дверцят було розчинено навстіж. На порожевілій од світанку землі валялися шматки м’яса і шкурок.

Він стояв оторопіло й безглуздо покліпував повіками. Тоді скинувся й помчав до матері…

На ґанку навпроти засвітилося заспане Гальчине обличчя. Галька була ще зизоока зі сну, а щоб прийти до тями, хотіла трохи на ґанку посидіти.

Прийшов по воду Степан Карташевський - був він у синій майці. Біля річки, обв’язавшись ланцюгом, ходив по зарошеній траві швець, і його тягнув, наче в упряжі, здоровенний сірий собацюра. На ґанок вийшов Ціпун, почухав немалого живота і широко позіхнув. Ішла з міцно засунутою під пахвою пляшкою Капіля й озиралася, ніби боялася, що хтось у неї ту пляшку відбере.

- Доброго ранку, - гукнула до неї Галька. - Даремно туди йдеш. Балабаниха вчора до сина в гості поїхала…

- А ти звідки знаєш, що я йду до неї? - хитро заскалила око Капіля.

- Та ж пляшку під пахвою несеш!

Капіля сильніше притисла пляшку.

- А може, я йду по олію! - так само хитро сказала вона.

- Ще ж магазин зачинений! - усміхнулася добродушно Галька.

- А може, я хочу бути перша в черзі? - схилила голову на плече Капіля.

- То йди, а то не поспієш! - засміялася Галька.

- Коли ще рано, то поспію, - сказала, підступаючи до хвіртки Капіля. - Може, ти мені, коли така добра, троячку позичиш?

- Немає в мене троячки.

- Ну, то два!

- І двох нема!

- То рубля…

- І рубля, - захитала головою Галька. Її обличчя так само промінилось од усмішки.

- Ну, то п’ятдесят копійок є? - вже сердито спитала Капіля.

- П’ятдесят копійок є! - хитнула Галька і встала.

- Не думай, що не віддам! - крикнула їй у спину Капіля. - Щоб я з цього місця не зійшла!..

Над головою зашамотіли крила: летів у супроводі трьох ворон чорногуз.

- Ці ворони літають з ним весь час, - сказала куца Наталка, припинаючи собаку до скобля. - Я за ними щодня стежу. Чого в тебе та п’яниця хотіла?

- Гроші позичала, - засміялася Галька. - Знаєш, що сталося цієї ночі в того куркуля? Щось йому десять кроликів порвало.

- То вівчур, - сказала куца Наталка, - таке і в Смерда случилось.

- Який це вівчур?

- Напіввовк, напівсобака. Мабуть, з-за річки приходить.

- Стара так кричала, так приказувала - як над покійником!

У цей мент ударив молоток, і вони побачили, що отвір біля колонки вже закладено. Галька всміхнулася, зовсім так само всміхнулася й куца Наталка, а може, й пес біля хвіртки. Паркан навпроти здригавсь од ударів - до колонки в цей час повільно підходила Магаданша. Вона розтулила рота й простояла так, аж доки не забив зовсім дірки Олексій і не з’явив над парканом почервонілого лиця.

- Тут він і пролазив, - сказав понуро. - Я навіть три волосини знайшов.

- Це від води вам і паркан гнистиме, - співчутливо сказала Магаданша. - В нас у Магадані…

- І чорт його бери, - сказав Олексій, його червоне обличчя аж малинове зробилось.

- Лучче б пастку біля дірки поставили, - сказала Магаданша, й Олексієву відповідь заглушила вода, що полилась у відро…

- От і забили дірочку, - сказала куца Наталка, сідаючи на приступку. - Коли ти підеш на нього в