Престиж - Крістофер Пріст

іноді я матеріалізуюсь у великій сітці, що вільно розхитується під стелею протягом усієї вистави. Ще один популярний трюк: я переміщуюсь до щільно зачиненого ящика чи шафки, що добре проглядається звідусіль; мене оточує група добровольців, які стежать за тим, щоб я не пробрався всередину крізь потаємні двері або люк.

Однак свобода вибору зробила мене необачним. Якось на одному з вечірніх показів я з власної примхи перемістився до скляного акваріума, встановленого на сцені. То була страшна помилка, адже я порушив основ­не правило ілюзіоніста — ризикнув виконати трюк, який не був ретельно відрепетируваний, поклавшись на долю. Хоча моя сенсаційна поява у воді викликала фурор, змусивши глядачів підскочити від несподіванки, ця витівка мало не вбила мене. Легені моментально заповнилися водою, і впродовж кількох секунд я відчайдушно боровся за життя. Мене врятувала швидка реакція Адама Вілсона. Інцидент послужив зловісним нагадуванням про давні напади Бордена.

Здобувши такий неприємний досвід, я стримую себе щоразу, як відчуваю спокусу вразити публіку новим трюком — спершу необхідно старанно підготуватися.

Моя програма здебільшого складається з традиційних номерів. Я опанував величезну кількість різноманітних трюків, тож, починаючи роботу в новому театрі, вношу зміни до репертуару. Зазвичай пропоную глядачам естрадне ревю, що відкривається одним із відомих фокусів, що ґрунтується на престидижитації,— приміром, «Склянки та кулі» або «Таємничі винні пляшки». Потім я переходжу до карткових фокусів, що змінюються яскравим видовищем — маніпуляціями зі стрічками, прапорцями, паперовими квітами й хустками. Поволі наближаюсь до кульмінації — виконую два-три номери, що передбачають використання столів, ящиків і дзеркал, причому часто запрошую добровольців із глядацької зали. Але всі мої виступи завжди вінчає «Блискуча мить».

14 червня 1902

У Дербіширі

Заклопотаний як ніколи. З серпня до жовтня 1901-го здійснив турне Британією, а з листопада 1901-го до лютого нинішнього року вчергове гастролював у США. До травня я виступав в Європі, а наразі ангажований на тривале турне британськими приморськими курортами.

Плани на майбутнє.

Маю намір добре відпочити й приділити більше часу своїй родині! Із цією метою я взяв відпустку, що охоплює більшу частину вересня і першу половину жовтня.

Під час перебування в Америці я намагався розшукати Ніколу Теслу. Маю до нього кілька запитань про особ­ливості використання апаратури, а також хочу висловити свої пропозиції щодо покращення її характеристик. До того ж я був певен, що він зацікавиться результатами тривалої експлуатації виготовленого ним приладу. Але Тесла наче крізь землю провалився. Подейкують, що він став банкрутом і ховається від кредиторів.

3 вересня 1902

У Лондоні

Надзвичайно важливе відкриття!

Учора надвечір, коли я відпочивав між показами в театрі «Делі» (Айлінгтон), у службовому приміщенні з’явився якийсь чоловік, що хотів зустрітися зі мною. Побачивши його візитівку, я попросив негайно провести відвідувача до моєї гримерної. То був містер Артур Кеніґ — молодий журналіст із газети «Івнінг Стар», який свого часу надав мені цінну інформацію про Бордена. Я зовсім не здивувався, дізнавшись, що містер Кеніґ наразі обіймає престижну посаду редактора відділу новин. Роки посріблили сивиною його бакенбарди й змусили послабити пояс на кілька дюймів. Він сердечно привітався, потиснув мені руку, поплескав по плечу

— Я щойно подивився вашу денну виставу, містере Дантон! — скрикнув він.— Прийміть мої найщиріші вітання. Нарешті рецензенти віддали належне неймовірному ілюзіоністському номеру. Зізнаюсь, що ви рівною мірою приголомшили й розважили мене.

— Радий це чути,— мовив я, даючи знак моєму костюмеру налити містеру Кеніґу маленький келих віскі. Коли моє прохання було виконане, я попросив костюмера залишити нас наодинці й повернутися за п’ятна­дцять хвилин.

— Ваше здоров’я, сер! — оголосив Кеніґ, піднявши свій келих.— Чи я мав би звертатися до вас «мілорд»?

Я кинув на нього здивований погляд.

— Звідки, в біса, ви дізналися про це?

— А що мені заважало? Повідомлення про смерть вашого брата були опубліковані в газетах звичним чином.

— Я бачив ці повідомлення,— відповів я.— У жодному з них не згадується моє ім’я.

— На Фліт-стрит вас здебільшого знають під сценічним псевдонімом. Лише справжній прихильник може пов’язати ваше ім’я з іменем Генрі Енджера.

— Від вас нічого не приховаєш, чи не так? — мовив я зі стриманим захопленням.

— Сер, така інформація не могла вислизнути з-під моєї уваги. Але не хвилюйтесь: ваш секрет надійно захищений. Гадаю, це справді є секретом?

— Я завжди намагався розмежувати дві сторони мого життя. У цьому сенсі йдеться про справжній секрет. Буду вдячний, якщо ви не розголошуватимете його.

— Даю вам слово, мілорде. Дякую вам за щирість. Я розумію, що секрети — невід’ємна частина вашої професії, тож не маю бажання розкривати чи оприлюднювати їх.

— Ви не завжди дотримувалися такої думки,— зауважив я.— Коли ми бачилися востаннє…

— Так, звісно, я пам’ятаю історію з містером Борденом. Але той випадок дещо відрізнявся. Мені здалося, що він розпалює мою цікавість своїми секретами, заманює мене.

— Я здогадуюсь, на що ви натякаєте.

— Так, сер, ви мали здогадатися.

— Кеніґе, ви бачили мій сьогоднішній виступ. Скажіть, що ви думаєте про заключний номер моєї програми?

— Ви вдосконалили те, що містер Борден ледь на­мітив.

Ці слова пролунали для мене солодкою музикою, проте я вирішив уточнити:

— Ви сказали, що були приголомшені. Чи не виник­ло у вас відчуття, що я теж «розпалюю вашу цікавість»?

— Ні. Ви заінтригували мене таємничістю, але в цьому не було нічого штучного. Коли спостерігаєш за роботою професійного ілюзіоніста, тобі цікаво, як він досягає такого дивовижного ефекту, але, з іншого боку, ти усвідомлюєш: якщо правда розкриється, це принесе розчарування.

Він посміхнувся і, витримавши паузу, із задоволенням відхлебнув віскі.

— Дозвольте спитати,— порушив мовчанку я,— чим завдячую честі бачити вас тут?

— Я прийшов вибачитися. Маю визнати, що помилився стосовно Бордена, вашого конкурента. Усі мої ретельно розроблені теорії не відповідають дійсності, тоді як ваша версія — очевидна й проста — виявилася правильною.

— Не розумію, що ви маєте на увазі,— сказав я.

— Якщо пам’ятаєте, коли ми з вами познайомилися, я відстоював божевільну думку, що коронний номер містера Бордена є унікальним і неповторним.

— Пам’ятаю,— підтвердив я.— Ви успішно переконали мене в цьому. Я вдячний вам…

— Натомість ви запропонували простіше пояснення. Ви стверджували, що трюк виконували два чоловіка. Брати-близнюки. Схожі як дві краплі води. За необхідності один підміняв іншого.

— Але ж ви довели, що він працює сам.

— Ви мали рацію, сер! Трюк містера Бордена передбачає участь близнюка. Альфред Борден — псевдонім, що поєднав імена двох братів — Альберта й Фредеріка, які виступають як один артист.

— Це неправда! — скрикнув я.

— Ви ж самі сформулювали цю теорію.

— Не міг вигадати нічого кращого,— пояснив я.— Завдяки вам я зрозумів хибність моєї позиції. Ви навели докази…

— Більшість моїх доказів були непрямими, а інші — сфальшованими. Я був зовсім юним і мені бракувало професійного досвіду. Згодом я навчився перевіряти й перепровіряти факти, а потім — перевіряти їх ще раз.

— Послухайте, Кеніґе,— зазначив я,— річ у тім, що я теж провів розслідування. За тих часів я понад усе на світі хотів установити факти. Я перевірив записи в пологовому будинку, класний журнал у школі, де він навчався…

— Усі документи давно підроблені, містере Енджер.— Він допитливо позирнув на мене,