Тунель - Бернгард Келлерман

Кошлата буйволяча голова С. Вулфа виносила наполеонівську ідею. Він бавився цією ідеєю, закохано упадав коло неї. Він плекав її, доглядав. Для власної втіхи, на дозвіллі. Ідея, привид із диму, виростала, мов джин із пляшки, що її знайшов арабський рибалка. С. Вулф міг наказати тій ідеї заповзти назад до пляшки, міг носити її з собою в кишені жилета. Але одного дня джин сказав: «Годі!» Джин досяг нормального зросту, він стояв, як хмарочос, зблискував очима, гримів і вже не бажав ховатися в пляшку.

С. Вулф мусив зважуватись.

На гроші С. Вулфові було начхати. Давно минули ті злиденні часи, коли гроші самі собою мали для нього значення. Тепер він умів загрібати їх із вуличного бруду, просто з повітря; мільйони доларів лежали купами у нього в голові, йому досить було тільки простягти руку. Не маючи імені, без пфеніга в кишені, колись він дав собі слово збити за рік багатство. Гроші — ніщо! Тільки засіб для досягнення мети. С. Вулф був супутником, що обертається навколо Аллана. А йому хотілося стати центром, навколо якого оберталися б інші! Мета була висока, гідна, і С. Вулф зважився.

Чого б йому не вчинити так, як чинили до нього — оті Ллойди й інші «великі держави»? Це, власне, те саме, що зробив молодий Вольфзон двадцять років тому, коли елегантно вбрався, вгатив тридцять марок на зуби й, поставивши все на карту, вирушив пароплавом до Англії. Це був його закон — закон, що народився разом з ним: він примушував С. Вулфа через певні проміжки часу діяти однаково.

Тепер С. Вулф переріс самого себе, його особисте божество рвалося назовні.

План його визрів, укарбувався в свідомість — чіткий, невидимий для решти людей. Через десять років народиться нова «велика держава» — держава «С. Вулф». Через десять років «велика держава С. Вулф» поглине тунель.

І С. Вулф почав діяти.

Він робив те, що робили до нього тисячі людей, але ніхто ще не робив того в таких грандіозних розмірах! На якесь багатство він ставки не ставив. Він розрахував, що для здійснення плану йому потрібно п'ятдесят мільйонів доларів. І С. Вулф поставив ставку на п'ятдесят мільйонів доларів. Він діяв сміливо, спокійно, не страждаючи від докорів сумління й упереджень.

Він спекулював власним коштом, хоч угода з синдикатом таке йому категорично й забороняла. Але та угода була тільки клаптем паперу, мертвим і нікчемним, і цю умову записали саме оті «великі держави», щоб зв'язати йому руки. С. Вулф на те не зважав. Він скупив у Південній Флоріді весь бавовник, через тиждень продав його й заробив два мільйони доларів. За спиною в синдикату С. Вулф облагоджував свої фінансові справи, не чіпаючи жодного синдикатського долара. За один рік він зібрав п'ять мільйонів доларів. Потім повів ці п'ять мільйонів щільними лавами у наступ на вест-індський тютюн. Але циклон знищив тютюнові плантації, і з тих п'яти мільйонів повернулася тільки жменька калік. Та С. Вулф не склав зброю. Він знов узявся за бавовник, і бавовник — це ж треба! — залишився йому вірний. С. Вулф виграв. У нього почалася щаслива смуга, він давав блискучі битви й раз по раз вигравав. Але потім зненацька попав у засідку. Його побила мідь, яку він оточив. Звідкись з'явилися невідомі її запаси, вони напали на нього ззаду й геть розігнали його військо. С. Вулф утратив багато крові й мусив узяти позику з синдикатських резервів. Нуртовище захопило його. Він набрав повні легені повітря і спробував виплисти на чисту воду — однак нуртовище засмоктувало його. С. Вулф був прекрасний плавець, але тепер не міг зрушити з місця. Озираючись назад, він мусив визнати, що втрачає під ногами грунт. С. Вулф відчайдушно борсався й давав собі слово, що, коли випливе на спокійну воду, неодмінно зробить перепочинок і якийсь час утримається від подальших авантюр.

Ось який клопіт мав С. Вулф, і ніхто не міг йому тут зарадити.

Торік йому якось іще вдалося наворожити сякий-такий баланс. Поки що синдикат цілком довіряв своєму фінансовому директорові.

Часи настали тяжкі; жовтнева катастрофа спустошила ринок, і С. Вулф, думаючи про наступний січень, аж сірів на виду.

Йшлося про життя і смерть. Гроші! Гроші! Гроші!

С. Вулфові бракувало трьох-чотирьох мільйонів доларів. Власне, дрібниця. Три-чотири виграшні оборудки — і він знов відчує під ногами грунт.

Справа була варта заходу, і С. Вулф захищався героїчно.

Спочатку він кинувся в не таку небезпечну війну, в локальну. Та коли настало літо й виявилося, що його війська завойовують території надто повільно, С. Вулф змушений був прийняти серйозний бій. Не вагаючись, він пішов у вогонь. Він іще раз спробував своє щастя з бавовником, а заразом наклав руку й на олово. Якщо ці гігантські спекуляції вдадуться бодай частково, він урятований.

Місяцями С. Вулф жив у спальних вагонах і пароплавних каютах.

Він об'їхав Європу й Росію, вишукуючи позиції, на які варто було спрямувати атаку. Особисті витрати він як міг обмежив. Відмовився і від спеціальних поїздів, і від салон-вагонів. Тепер С. Вулф удовольнявся звичайним купе першого класу. В Лондоні й Парижі він позвільняв своїх «королев», що поглинали великі гроші. Дівчата захищали свої фортеці з піною на зблідлих губах. Але вони не врахували того, що боролися з С. Вулфом, який ще за рік наперед передбачив день, коли йому, можливо, раптом доведеться розпустити свій «двір», і вже кілька місяців тому передав своїх «богинь» під нагляд детективів. С. Вулф із блиском удав обуреного й довів кожній, що десятого травня, п'ятнадцятого травня, шістнадцятого травня — одне слово, такого й такого дня та була з містером Іксом там і там, інша — з містером Ігреком там і там у коротенькій «подорожі для розваг». Фонографи допомогли йому відтворити поперелякуваним «королевам» усі їхні розмови. С. Вулф показав їм, що в підлозі та стелі були просвердлені отвори, і біля кожного день і ніч чатувало чиєсь око або вухо. І коли дівчат починав бити грець, він викидав їх на вулицю.

С. Вулф гасав, ніби бог помсти, по Європі й розігнав цілу ватагу своїх полководців та агентів.

Він продавав рудники у Вестфалії й металургійні заводи в Бельгії. Він забирав, де тільки міг, свої гроші з підприємств важкої промисловості й укладав їх в інші цінності, що тепер обіцяли більші прибутки. Безцеремонно й грубо він застукував на гарячому лондонських,