Українська література » Сучасна проза » Тунель - Бернгард Келлерман

Тунель - Бернгард Келлерман

Читаємо онлайн Тунель - Бернгард Келлерман
кидав їх у натовп. Потім чоловік з піною на губах посварився кулаками на будівлю синдикату й на цьому завершив свою промову, і всі її зрозуміли. Знявся ураган голосів, і його почули аж на Баттері.

Збудження юрби переросло в дикий фанатизм, і все це могло скінчитися тим, що зрештою довелося б скористатися пожежними насосами. Але ця демонстрація, з огляду на свою суть, не могла призвести до вибуху, який роздавив би гладкого ірландця на млинець і змів би три чистенькі пожежні насоси геть. Бо поки дві тисячі демонстрантів галасували перед синдикатом, інші сорок вісім тисяч методично, невтомно напирали на них іззаду. Отож зрештою ця маса так стисла ті дві тисячі перед мертвою будівлею, що їх виштовхнуло через Уолл-стріт, мов кулю з пневматичної рушниці.

Понад дві години навколо будівлі синдикату стояв пекельний гармидер, і клерки та стенографістки натерпілися страху.

Ревище потяглося через Пірл-стріт та Бовері до Третьої, а звідти до П'ятої авеню, де стояли зведені без будь-якого смаку палаци мільйонерів. У палацах було тихо, жодних ознак життя. Розгарячілий трудовий піт із криками котився повз ошанцьовані, принишклі мільйони. Перед жовтим, уже трохи облупленим палацом у стилі ренесанс, що його від вулиці відділяв парк, процесія знов зупинилася: настала черга «повісити» його господаря— Ллойда. Будинок був такий самий мертвий, як і решта. Тільки у наріжному вікні другого поверху стояла жінка й дивилася на вулицю. То була Етель. Але ніхто з демонстрантів не міг і подумати, що хтось із Ллойдів зважиться показатись, і всі прийняли Етель за служницю.

Процесія сунула повз Центральний парк до площі Колумба, а звідти повернула знов до площі Медісона. Тут демонстранти з фанатичними криками спалили опудала.

На цьому демонстрація скінчилась. Тунельники розійшлися. Вони загубились у пивницях Іст-Рівера, і через годину величезне місто поглинуло їх.

Серед робітників пролунав заклик знов зібратись о дев'ятій годині біля тунельної станції Хобокен.

Але тут тунельників чекала велика несподіванка: навколо станції стояв кордон широкоплечих полісменів. Робітники сходилися поодинці, невеликими гуртами, їхній запал після тривалого ходіння, криків та спиртного пригас, і для наступу вони вже не мали снаги. Великі оголошення повідомляли, що неодруженим робітникам до Мак-Сіті повертатися вже нічого. Назад приймуть тільки сімейних.

Загін агентів ретельно перевіряв кожного робітника, і через кожних півгодини до Мак-Сіті вирушали поїзди. Останній відійшов о шостій ранку.

2

Поки навколо будівлі синдикату стояв галас, Аллан провадив нараду з С. Вулфом та Расмуссеном, другим фінансовим директором.

Фінансове становище синдикату, хоч воно ніколи й не задовольняло, загрозливим не можна було назвати в жодному разі. На січень готували другу мільярдну позику. Але тепер, з огляду на обставини, про це шкода було, звичайно, й думати. Ніхто не дав би синдикатові й цента!

Гуркіт від вибуху в американській штольні, крики страйкарів прокотилися відлунням на біржах усього світу. За кілька днів акції впали на двадцять п'ять відсотків, бо кожному хотілось якнайшвидше позбутися їх, і ніхто не мав бажання опектися. Через тиждень після катастрофи крах здавався неминучим. Однак С. Вулф відчайдушно кинувся на підтримку фінансового будівництва-гіганта — і взяв гору! Він наворожив перед громадськістю спокусливий баланс, підкупив армію біржових репортерів і наповнив пресу Старого й Нового світу заспокійливими заявами. Курс робився твердішим і перестав падати. С. Вулф розпочав смертельну битву за те, щоб утримати курс, а тоді повільно знов його підвищити. Сопучи й пирхаючи, як бегемот, у своїй конторі на десятому поверсі, він із запалом розробляв плани цієї компанії.

Тим часом як під вікнами ревіло юрмище, С. Вулф доповідав Алланові про свої пропозиції. На його думку, слід було взятися за поклади калію та залізної руди на ділянці «Товстого Мюллера». Використовувати енергію електростанцій. Добувати субмариній у злощасній розколині. Буріння показало, що там потужність пласта в середньому десять метрів. Ціле багатство! С. Вулф запропонував Пітсбурзькій компанії ливарно-афінажних заводів укласти угоду. Компанія мала видобувати руду, а синдикат — вивозити її на поверхню. За це С. Вулф вимагав шістдесят відсотків чистого прибутку. Компанія добре знала, що синдикат «hard up» [80] , і запропонувала тридцять відсотків. Однак С. Вулф заприсягнув, що скоріше дасть заховати себе живим, аніж погодиться на такі ганебні умови. Він негайно звернувся до «Амерікен Смелтерс». Тоді Пітсбурзька компанія відступила й запропонувала сорок відсотків.

С. Вулф погодився на п'ятдесят відсотків і погрозив, що в майбутньому синдикат узагалі не вивезе жодної крихти руди — просто штольні пролягатимуть попід родовищами або поверх них, байдуже. Нарешті погодилися на сорока шести і одній третій відсотка. За цю останню третину відсотка С. Вулф боровся, як воїни племені масаї, і пітсбуржці заявили, що воліли б мати справу з самим чортом, ніж із цією «shark» [81].

За останні два роки С. Вулф помітно змінився. Він ще дужче погладшав і дихати став іще важче. Його темні очі з довгими чорними віями, що завжди здавалися підфарбованими, не втратили свого ледь меланхолійного, східного блиску, проте вогонь їхній пригас. С. Вулф дуже посивів. Він уже не підстригав бороду, і вона звисала з обох щік і підборіддя довгими патлами. Своїм могутнім чолом, широко посадженими витрішкуватими очима й широким, загнутим донизу носом він нагадував американського буйвола,— пустельника й самітника, якого череда прогнала за непомірний деспотизм. Це враження поглиблювали синці під очима. В останні роки С. Вулф страждав від сильних приливів крові до голови.

Коли крики внизу гучнішали, С. Вулф здригався й насторожено кліпав очима. Він був не більший боягуз, ніж решта людей, однак шалений робочий темп останніх років, вплинув на його нерви.

До того ж С. Вулф мав ще й інший, зовсім інший клопіт, який він розважливо приховував від усього світу...

Після наради Аллан знов залишився сам. Він ходив туди-сюди в своєму кабінеті. Обличчя його було змарніле, погляд похмурий, тьмяний. Як тільки Аллан зоставався сам, його охоплювала тривога, і він мусив рухатись. Тисячі разів переходив він від стіни до стіни, ніс своє горе з одного кутка кімнати в інший. Часом він ставав і замислювався, проте й сам не знав, про що.

Потім Аллан зателефонував до лікарні в Мак-Сіті й спитав, як почуває себе Хоббі. Хоббі лежав у жару, і до нього нікого не пускали. Нарешті Аллан опанував себе й поїхав. Увечері він повернувся до синдикату трохи посвіжілий і знову сів за роботу. Він вивчав різноманітні проекти, що передбачали розробку знайденої під океаном розколини. Там планувалося розмістити гігантські депо, велику станцію і машинні зали. В

Відгуки про книгу Тунель - Бернгард Келлерман (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: