Українська література » Сучасна проза » Похований велетень - Кадзуо Ісігуро

Похований велетень - Кадзуо Ісігуро

Читаємо онлайн Похований велетень - Кадзуо Ісігуро
й ті декілька чоловіків, котрим пощастило вибратися назовні, все одно померли, корчачись на землі. Проте — оце вже чудо з чудес, братчику! — виявляється, що твій брат урятувався! Отець Нініан знайшов його, коли той блукав монастирем у темряві, затуманений і поранений, але ще живий, — поки ми всі дивилися на палаючу вежу та молилися за тих, хто опинився всередині. Брат твій вижив, але отець Джонас, який особисто обробив йому рани, наказав тим небагатьом із нас, хто про це дізнався, тримати це в суворій таємниці навіть від самого абата. Бо отець боїться, що коли новина про це розійдеться, то лорд Бреннус, жадаючи помсти, вишле по твого брата ще більше солдатів, анітрохи не зважаючи на те, що левова частина попереднього загону загинула через нещасливий випадок, а не від руки твого брата. Ти вже про це — анічичирк, принаймні до того часу, поки ви обоє опинитеся якнайдалі від цих країв. Отець Джонас розгнівався, що ти, ризикуючи життям, повернувся до монастиря, та він визнав, що це спрощує завдання возз’єднати тебе з твоїм братом. «їм разом потрібно покинути наші землі», — так він сказав. Найдостойніший із усіх, наш отець Джонас, і наймудріший — також, навіть після того, що з ним зробили птахи. Не побоюся сказати, що твій брат завдячує своїм життям йому й отцеві Нініану...

Та все це було раніше. А зараз молодий чернець став відчуженим і його руки знову ховалися глибоко у складках ряси. Поки Едвін ішов слідом за ним через річку, щосили намагаючись розгледіти під бурхливим потоком води каміння, він подумав, що потрібно щиро в усьому зізнатися воїнові: розповісти йому про свою матір і про те, як вона його кликала. Якщо він усе-все йому пояснить — чесно та відверто, — то, можливо, Вістан зрозуміє і дасть йому ще один шанс.

Трохи підбадьорений цією думкою, Едвін, тримаючи в кожній руці по черевику, легко перескочив на наступний камінь.

III

Розділ дев’ятий

Перше маріння Ґавейна

Ті чорні вдови... Навіщо Господь послав їх на гірську стежку поперед мене? Щоби випробувати моє смирення? Хіба замало того, що я врятував те люб’язне подружжя та пораненого хлопчика, здолав диявольського пса, проспав заледве годинку на мокрому від роси листі, а прокинувшись, дізнався, що досі маю силу-силенну завдань і що нам із Горацієм потрібно знову вирушати в путь — і не вниз, де ми могли би знайти пристановище в якомусь гостинному селі, а вгору, крутою стежкою під сірим небом? Але все одно він послав тих удів на мою дорогу, — не сумніваюся, що то був він, — і я добре зробив, що ввічливо до них озвався. Навіть коли вони опустилися до рівня безглуздих образ і почали кидати Горацієві у крижі грудки землі — так наче Горацій із тих, хто запанікує і дремене галопом, — я лише окинув їх поглядом через плече, а тоді прошепотів Горацієві на вухо, щоби він не забував, що ми повинні витримувати такі прикрощі з честю, бо на далеких вершинах, де тепер зібралися грозові хмари, на нас чекало значно серйозніше випробування. Крім того, ті побиті життям жінки в подертому дранті колись були невинними панянками, а декотрі з них ще й були красиві та граційні чи принаймні мали свіжий вигляд, що в чоловічих очах має таку саму цінність. Хіба не такою була та, про котру я згадую час від часу, коли переді мною простягається простір — такий безкраїй, порожній і безлюдний, що не знати, чи проїду я його за цілий похмурий осінній день? Не красуня, проте принадна для моїх очей. Я бачив її лише мигцем, коли був молодий, — і чи озвався я тоді до неї хоч словом? Але все одно вона іноді постає переді мною, і здається, що вона не раз і не двічі навідувалася до мене вві сні, бо часто я прокидаюся з незрозумілим почуттям задоволення, хоча сни мої постійно втікають від мене...

Саме таку млосну радість я почував, коли Горацій розбудив мене сьогодні вранці, тупаючи копитом по м’якій лісовій землі, на яку я приліг після виснажливих нічних справ. Він чудово знає, що сили в мене вже не такі, як колись, і що після такої ночі мені нелегко знову вирушити в путь, проспавши тільки якусь годину. Та, побачивши, що сонце піднялось уже високо над тінявим лісовим дахом, він вирішив будь-що мене розбудити. Він переступав копитами, аж поки я підвівся, дзвенячи кольчугою. Я все частіше проклинаю свої обладунки. Від чого вони мене вберегли? У найкращому разі — від однієї маленької ранки чи, може, від двох. За міцне здоров’я мені потрібно дякувати мечу, а не латам... Я зіп’явся на ноги й оглянув листя навкруги. Літо ж заледве почалося, чому ж навколо стільки опалого листя? Може, дерева, під якими ми знайшли пристановище, страждають від якоїсь напасті? Горацієві на морду впав промінь сонця, пробившись крізь високу крону, і я бачив, як кінь захитав головою з боку в бік, так наче то був не промінь, а муха, яку хтось послав, аби йому дошкулити. Його ніч також була не з приємних: прислухатися до навколишніх лісових звуків, думати про те, назустріч яким небезпекам вирушив його лицар... Хоча я і був незадоволений тим, що він так рано мене розбудив, одначе підійшов до нього лише для того, щоби ніжно обняти за шию і на мить схилити голову йому на гриву. Суворий йому трапився господар, я знаю. Я підганяю його вперед, розуміючи, що він утомився, чи лаю його, тоді як він не зробив нічого поганого. І все це залізяччя — для нього не менший тягар, аніж для мене. Скільки ще нам судилося проїхати разом? Я ніжно його поплескав, примовляючи: «Уже зовсім скоро ми знайдемо пристановище в якомусь гостинному селі, й ти поласуєш кращим сніданком, аніж той, що ти щойно спожив».

Я казав це, вважаючи, що питання з паном Вістаном уже вирішено. Та щойно ми вийшли на стежку — навіть із лісу виїхати не встигли, — як натрапили на забрьоханого ченця у стоптаних черевиках, котрий поспішав поперед нас до табору лорда Бреннуса. І що він нам розповідає? Що пан Вістан, як виявилось, утік із монастиря, а всі його нічні переслідувачі віддали Богові душу, ба більше: від декотрих залишилися тільки обвуглені кості!

Відгуки про книгу Похований велетень - Кадзуо Ісігуро (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: