Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська

Троянська війна була одним із епізодів воєн, що у той час відбувалися в басейні Середземного моря.

Невдовзі після смерті Пентесілеї загинув Ахіллес, поцілений у стопу стрілою лука. Керував цією стрілою начебто сам Аполлон.

Троя впала, але доля, яку ахейці приготували троянцям, незабаром стала їхньою власною.

Ще непохитно стояли мікенські твердині, ще чекали Левині Ворота на повернення свого владики, але все довкола віщувало наближення бурі, яка розтрощить дотеперішню подобу світу.

… Одного дня перед Левиними Воротами в Мікенах зупинилося двоє людей. Може, принесли вісті з-під Трої? Клітемнестра наказала привести їх до мегарону.

Троя здобута.

— Коли б Троя була здобута, я б про це знала. Агамемнон обіцяв розпалити вогонь на горі Іді, а стражники мали переслати його далі.

— Мабуть, так забувся в обіймах Кассандри, що не пам’ятав про обітницю.

— Хто ти?

— Я Егіст, — заявив один із прибульців. — А це мій герольд.

— Маєш якийсь знак?

— Маю меч Фієста. Але ж я міг добути його силою.

— То розкажи мені, як загинула Пелопея?

— Мати моя проколола себе оцим самим мечем, коли мені було сім літ. Потім ми з батьком утекли до Сікіону.

— Що тебе привело сюди?

— Жага помсти. Адже ж і ти маєш несплачені порахунки. Можливо, потребуватимеш допомоги.

— Звідки ти знаєш, чи я прагну помсти?

— Мені повернутись до Аргосу?

— Зостанься.

Отак Егіст зостався у мікенському замку, де він колись народився і зростав як син Атрея, котрий так ніколи й не довідався, що жриця, з якою він побрався, була донькою його брата.

Тільки одна людина в замку пізнала Егіста — ветхий аед, який пам’ятав ще Пелопса. Пізнав його одразу, ще до того, як побачив меча. Егіст-бо схожий був на усіх Пелопідів: надміру високий, з волоссям барви стиглого ячменю та очима холодними, наче крига.

Ввечері Егіст і Клітемнестра сіли удвох на різьблених тронах, кожне із кратером вина у руці. В домашньому вогнищі палав вогонь, рухомі тіні падали на оздоблені фресками білені стіни і на взористу долівку зі знаком Каракатиці.

— То кажеш, що Троя здобута?

— Здобута, знищена, спалена. Населення вирізане або взяте у неволю.

— Гелена?

— Менелай увірвався з мечем до дому, де вона мешкала (після смерті Паріса одружився з нею один із його братів[140]), щоб її вбити. Але вона оголила груди і Менелай, замість її пробити, випустив меча і обійняв Гелену. Потім відвів її на корабель і відпливли з-під Трої. Мають уже повернутися.

— Звідки ці відомості?

— Нестор відплив одразу ж після них. Він уже в Пілосі.

— А Агамемнон? — спитала Клітемнестра, похиляючись, і одночасно її тінь видовжилась і побігла в напрямку Егіста.

— Агамемнон залишився, щоб принести жертви Афіні. З ним Кассандра. Він має намір забрати її з собою до Мікен.

— Мабуть, вважає, що я для нього надто стара.

— Для мене ти не надто стара, — Егіст кинув на кон свою найвищу ставку. — Хочеш, щоб я разом із тобою панував над Мікенами?

Насамперед позбулися аеда, що був довіреною особою Агамемнона: заслали його на кам’янистий безлюдний острівець, яких чимало на Іонічному морі. Потім Клітемнестра відправила десятилітнього Ореста до дідуся, до Спарти, де росла також Герміона.

А все-таки Агамемнон розклав багаття на горі Іді, хоча вчинив це не одразу після взяття Трої, — щойно тоді, коли разом із Кассандрою та здобиччю сідав на корабель, щоб попливти до Греції.

Вогненного стовпа, що здійнявся над Ідою, підхопив стражник на острові Лемнос та переслав далі. Невдовзі запалали чергові сигнали на горі Афон, Макіст, через доли Асопа аж по верх Кітерона, над Горгониним затоном, над Егіпланктовими узгір’ями. Плюмаж вогню освітив Саронську затоку і був підхоплений пильним чатовим на узгір’ї Арахни. Звідти відблиск його вдарив у мікенську вартівню[141].

У замку розпочалося приготування до повернення царя.

Першим прибіг Талфібій із вісткою, що корабель уже приплив до Саронської затоки, що звантажують коней, невільників та здобич. Незабаром прибуде Агамемнон і троянська царівна — Кассандра.

— Я радо її побачу, — промовила Клітемнестра. — Думаю, що й вона, бувши віщункою, радо стане учасницею святого обряду. Бо незабаром настане свято Літнього Сонцевороту; я вирішила відзначити його згідно із прадавнім звичаєм.

Герольд не надто зрозумів промову Клітемнестри. Повернувся до Агамемнона зі звісткою, що цариця готує урочисте привітання. І що наказала розстелити на подвір’ї багряний килим.

Сонце вже зайшло і широкі дороги потемніли, коли Агамемнон прибув до Мікен. У замку палали лампи і факели, подвір’я було освітлене палаючими багаттями. Агамемнон зійшов із колісниці, залишивши на ній Кассандру, і вступив на багряний шлях, що, ніби струмок крові, звивався від Левиних Воріт аж до входу в палац. Отак дійшов до колон продомосу, де чекала на нього Клітемнестра.

Агамемнон запам’ятав її такою, якою бачив десять літ тому, покидаючи Мікени: достойною матроною з доньками при боці та з немовлям на руках. Тепер перед ним стояла примара з побіленим обличчям, зеленими гадючими очима, одягнена в шати, вишиті зміїними взорами.

Вражено здригнувся.

— Чому ти така біла? Що значить