Сибіріада польська - Збігнєв Доміно

вечірньої їди засідали з цілою бригадою. А коли вже наковталися супу, загущеного додатково мошкою з комарами, кадилися димом, сьорбали малиновий чай, палили махорку. Савчук під приводом вправи у польській мові, почав політиканствувати, пробував потягнути поляків за язик. Застосовував різні способи, інколи результативні.

Так було з читанням газети. Савчук сягнув до своєї службової папки, витягнув зім’яту газету, старанно розпрямив і, використовуючи блиск полум’я, тихо вчитувався в її текст. Поляки не бачили газети віддавна, вісті зі світу до них не доходили. Савчук виждав ще хвилину, опустив газетне рядно.

— Може, хто хоче собі почитати? Добра газета, «Правда» називається, завжди тільки правду пише. Ще товариш Ленін її відкрив. Ну, прошу, хто хоче?

— Охоче, громадянине комісаре, тільки що читати по-російськи не вміємо.

— Ніхто з вас по-російськи не читає?

— Говорити трохи, то говориться, але з читанням гірше.

— То так як я, буцімто трохи по-польськи говорю, але читати ні в зуб.

— А що там цікавого пишуть, пане комісаре?

— Газета вже стара, з початку липня. А що в ній цікавого? Вітання товариша Сталіна для стахановців. Звіти колгоспників України, які в цьому році сподіваються винятково багатих урожаїв. Листи до товариша Сталіна з Західної України та Білорусії. Призначення титулів Героїв Радянського Союзу за переможну війну з білофінами. І так далі, і так далі. Є про що почитати. Наш Радянський Союз під керівництвом товариша Сталіна розвивається, як ніколи до цього часу.

Даниловича зжирала цікавість.

— А що там у світі нового, пане комісаре?

Савчук глянув швидко на нього, зашелестів газетою.

— А у світі, пане Даниловичу, також цікаві речі діються. Ось, тут для прикладу, зараз, зараз, ось, тут: «Париж здобутий. Франція підписала акт капітуляції.— Поляки завмерли. У тиші дзижчали комарі, тріскали гілки у вогнищі, булькотіла в котлі вода. Савчук натішився викликаним враженням, склав газету і буцімто мимохідь запитав: — Що, цікаво, пане Даниловичу?

— Це правда, що цікаво. А можна знати, коли Франція капітулювала?

— Можна, можна. Наскільки пам’ятаю, то десь у кінці червня. Але зараз знайдемо то й прочитаємо: «22 червня 1940 року маршал Петен підписав акт безумовної капітуляції Франції. Так упала ще одна могутня сила реакційної Європи»... Так тут пишуть. Ну й що ви на це скажете, пане Даниловичу? Бо, бачу, що ви на політиці розумієтесь.

— Запитую з цікавості і все.

— Але підтвердите, пане, що союзника маємо могутнього. Німці роблять із заходом, що хотять.

— Це правда. Але ви також знаєте, пане комісаре, з історії, що німці завжди війни починали, але також завжди їх програвали.

— Не ті часи. Не ті німці! А ви, поляки, не дуже любите німців, чи не так?

— Не маємо за що... Завжди на Польщу нападали, завжди на схід тяглися.

— Але тепер німці тягнуться на захід. А військо мають добре. Ви з ними воювати, пане Даниловичу, то знаєте якнайкраще.

Даниловича ошпарило: «Звідкіль Савчук знає про мою військову службу?» Але спокійно відповів:

— Польща була самотня, пане комісаре.

— Ваша буржуазія до цього спричинилася. Хотіла радянська армія прийти вам на допомогу? Хотіла. Але той ваш Бек, чи як там його, не погодився. Товариш Сталін геніально це все передбачив! Західна Україна і Білорусія визволені, буржуазна Польща не існує, союзника маємо могутнього і мир є в світі. А раніше чи пізніше, все одно світовий пролетаріат переможе.

Довго цієї ночі Данилович не міг заснути. Лежав на постелі із ялинових гілок, дивився у зоряне небо. Навколо згасаючого вогнища спала бригада. Над головами шуміла тайга, погукували сови, якісь нічні птахи попискували над рікою. Зникла на ніч мошка, заспокоїлися комари. Дві справи забивати йому думки і не давати йому заснути. Звідки Савчук знає про те, що він воював? І та чорна з найчорніших звістка: Франція капітулювала. А всі поляки так на неї розраховували. Розраховуваши на той могутній Захід, що не дозволить загинути Польщі, заступиться за поляків. За них, за сибірських засланців, раніше чи пізніше заступиться. Франція капітулювала! Звідкіль тут тепер черпати хоч крихту надії? Ніч, безнадійна темна ніч...

До Усолья бригада не дійшла. На повороті Пойми видно було вже сільські будівлі, і саме тоді Савчук наказав Сєдих повернути бригаду.

— Кінець нашого сектору! Ми зробили своє, повертаємо, — об’явив бригадир.

14

е щастило останнім часом Юрію Даниловичу. З усіх лих і нещасть, які торкалися засланців, йому та його сім’ї доля не ощадила жодного. Епідемія тифу забрала йому матір і сестру. Крися заледве кільканадцять років пожила на світі. Мати померла два тижні пізніше, коли епідемія тифу вже майже вгасала. І немов цього всього нещастя було мало, важко захворіла Наталка. Била її висока гарячка напереміну з дошкульною малярією, напади якої не могли заспокоїти жодне