Українська література » Сучасна проза » Я віддав би життя за тебе (збірка) - Френсіс Скотт Фіцджеральд

Я віддав би життя за тебе (збірка) - Френсіс Скотт Фіцджеральд

Читаємо онлайн Я віддав би життя за тебе (збірка) - Френсіс Скотт Фіцджеральд
народу. Покладаюся на те, що жоден із нашої команди не дасть ніяких вказівок чи сигналів про те, чому його затримали на судні. Розійдись!

…Уже стемніло, коли весла знову схвилювали воду біля яхти, а доктор Еванз допоміг імператриці зійти вгору забортним трапом.

— Вас не супроводжує жодна придворна дама? — спитав сер Джон. — Припускаю, що ця юна американська леді поїде з вами.

— Я б залюбки, — сказала Джозі.

— І доктор Еванз теж?

— Якщо її величність так зволить, то я буду радий. Доктор Пілґрім дбатиме про мої справи в Парижі.

— Боюся, що на борту бракуватиме місця, — ввічливо сказав капітан яхти Тібові.

— Мушу повернутися, — підтвердив той, але інші не могли не помітити ледь помітного виразу жалю на обличчях Тіба та Джозі.

— Коли ви повернетеся до Парижа? — швидко спитав її Тіб. — Сподіваюся, що побуду там кілька місяців як кореспондент газет «Ричмонд таймс-диспетч», «Данвілл ньюс» і «Лінчберг кур’єр».

— Дуже скоро, якщо ви удвох підтримуватимете мир, — пообіцяла Джозі.

Ще тоді, коли доктор Еванз із її величністю відпливав у човнику від набережної, там почала збиратися юрба впертих ґаволовів.

— Ми негайно виходимо в море, хоч я й передбачаю нелегку подорож, — сказав сер Джон.

Імператриця Євгенія, стривожена й згорьована, роздавала луїдори[191] морякам.

— І цим двом молодим американцям теж належить щось на пам’ять.

Знявши із зап’ястків два браслети, вона вручила їх Тібові та Пілґрімові.

— Ви двоє часом дивились один на одного так, ніби посварилися. Забудьте цю ворожнечу назавжди — на згадку про вашу велику допомогу мені й заради милої Джозі. Мені хочеться відчути, що я теж зробила щось добре за ті дні, упродовж яких ви були такі добрі до мене.

— Як мені здається, нашій ворожнечі настав кінець, — відповів Тіб.

Два чоловіки попливли в човні до берега. Їм махали руки з яхти, яка поступово губилася з очей у дедалі густіших сутінках, — символ того, що колишня жорстокість відступала з кожним ударом весла в дедалі туманніше й розмитіше минуле.

Прийом у дантиста

I

Бричка тяглася млявою риссю. Від світанку в ній їхали дві особи й, повернувши повз заставу на дорогу до Вашингтона, так само втомились, як їхні коні. Попри липневу спеку, рудувата миловидна дівчина зодяглась у блакитну бомбазинову сукню й з тої причини під час їзди чемно вислухала братові докори: сестри-жалібниці у вашингтонському шпиталі одягаються не так, як світські дами. Джозі була засмучена: це ж у неї перше в житті вбрання як у дорослої жінки. Дівчина походила із роду з суворими правилами, та відколи їй минуло дванадцять, у рідній місцині чимало юнаків милувалося чарівливим сяйвом її обличчя. Нині Джозі приготувалася до подорожі так, наче їхала на вечірку.

— Це ще Мериленд, брате? — злегка ткнула його пужалном сестра, й доктор Пілґрім, капітан, пожвавішав.

— Либонь, наближаємося до округу Колумбія. Хіба що ти поїхала не в тому напрямку. Зупинимось і наберемо води ось на цій фермі, що видніє попереду. Тільки, Джозі, не будь дуже вже милою з цими людьми. Здебільшого це сецеси, і якщо поводитимешся надто приязно, то вони з цього користатимуть і дертимуть носа.

Тут, мабуть, тільки Пілґріми й не знали, що ця частина штату Мериленд раптово опинилась у руках конфедератів. Щоб полегшити наступ армії Лі на Пітерсберг і наостанок відчайдушно пригрозити Капітолію, генерал Ерлі повів маршем свій корпус долиною Шенандоа. Пустивши кілька снарядів на столичне передмістя й випробувавши змогу федералів підтримувати бойовий дух, він розвернув колони стомлених солдатів на відступ до Вірджинії. Саме цю заставу щойно проминули останні генералові піхотинці, здійнявши невідчіпну куряву, і дівчину спантеличила юрма вояків, схожих на озброєних бродяг, що сунули, шкутильгаючи, повз бричку. Назустріч Джозі галопували два вершники, і щось у їхньому вигляді спонукало її трохи стривожено спитати:

— Що це за люди, брате? Сецеси?

Їй, та й узагалі кожному, хто не бував на фронті, було б важко розпізнати військовиків у цих людях… Військовиків… Тіб Дьюлані, що раніше час від часу публікував вірші в газеті «Лінчберг кур’єр», нині носив капелюха, колись білого, плаща сіро-жовтої барви, званої сіро-горіховою, сині штани, які колись належали солдату-північанину, та патронний ремінь зі штампом КША.

У двох вершників була одним-одна спільна риса — чудові нові карабіни, взяті минулого тижня як трофеї від Плезонтонових кавалеристів. У вихорі пилу ці двоє спинилися поряд брички, і Тіб привітався:

— Здоров був, янку!

— Ми хочемо набрати трохи води, — гордовито сказала Джозі вродливішому з цих двох молодиків. І раптом зауважила, що долоня капітана Пілґріма лягла на кобуру й знерухоміла: другий молодик тримав карабіна на відстані трьох футів від братового серця.

Мало не болісно капітан Пілґрім підняв руки.

— Що це — напад? — спитав він.

Джозі зіщулилася й похилилася, відчувши руку, що сягла поза її плечі. Тіб виймав револьвера з братової кобури.

— Що це? — повторив доктор Пілґрім. — Ви партизани? Ґерили?

— А ви хто? — в один голос запитали вершники. Не чекаючи відповіді, Тіб сказав: — Юна леді, поверніть он туди, на ферму. Там вам дадуть води.

Раптом зауваживши, що це красуня, ще й сміливиця, хоча й налякалася, він додав:

— Ніхто вас не скривдить. Ми маємо намір тільки затримати вас ненадовго.

— Скажіть мені, будь ласка, хто ви, — наполягав капітан Пілґрім.

— Тихо сидіть! — порадив йому Тіб. — Зараз ви в зоні розташування військ генерала Лі.

— У зоні розташування військ генерала Лі! — вигукнув Пілґрім. — Отак ви, вбивці, приспішники Мосбі, вважаєте навіть тоді, коли вибираєтесь зі сховків поміж пагорбів і перетинаєте телеграфні дроти…

Коні, що вже були зійшли з місця, різко спинилися — другий вояк схопив поводи. Чорними очима він зиркнув на північанина.

— Ще одне слово про майора Мосбі — вишурую кульбабками вашу старечу пику.

— Цей офіцер просто не знає новин, Воше, — сказав Тіб. — Не знає й того, що він полонений Армії Північної Вірджинії.

Пілґрім недовірливо глянув на них, а тим часом Вош відпустив поводи й увесь гурт мовчки рушив до ферми. Допіру тоді, коли крізь гілля та листя стало видно зо два десятки коней та зодягнених у сіре ординарців, капітан дійшов висновку, що ці відомі йому новини таки застаріли на кілька днів.

— Невже тут армія Лі? — запитав він.

— А ви цього не знали? Оце саме зараз у нас Ейб Лінкольн на кухні миє тарілки, а генерал Ґрант нагорі застеляє ліжка.

— А-а-а! — пробурчав капітан Пілґрім.

— Послухай-но, Воше, я б таки хотів сьогодні ввечері бути у Вашингтоні, коли туди в’їжджає

Відгуки про книгу Я віддав би життя за тебе (збірка) - Френсіс Скотт Фіцджеральд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: