Дім на березі озера - Мері Лоусон

Мері закричала:

– Ні! Ні! Будь ласка! Будь ласка, не треба, він нас уб’є! Він уб’є мою маму! Він нас усіх повбиває!

Метт не міг рухатися, тож Люк його відштовхнув, підвів її і, хоч вона кричала й відбивалася, потягнув її в іншу кімнату, доки Метт безпорадно плівся позаду. Люк наказав йому: «Не випускай її звідси». А тоді повернувся й зателефонував лікареві Крістоферсону й у поліцію.

Келвін Пай наклав на себе руки три години по тому.

Поліція приїхала зі Струана й спочатку зайшла до нас поговорити з Мері в присутності лікаря Крістоферсона. Звідси вони поїхали на ферму. Келвін сам відчинив їм двері. Коли його повідомили, що прийшли поставити кілька питань про зникнення Лорі, він відповів – добре, можна йому тільки піти сказати дружині, бо вона питала, хто стукав у двері. Вони дозволили й стали напружено чекати на порозі. Майже відразу пролунав постріл. Келвін тримав заряджену рушницю у вітальні над каміном і застрелився просто там, на очах у місіс Пай, перш ніж та змогла встати зі стільця. На щастя, Розі спала нагорі.

Келвін помер, не сказавши, де тіло Лорі, й цього не знала ні Мері, ні її мати. Поліція витратила на пошуки два тижні й знайшла його тільки завдяки поєднанню сухого літа й щасливого випадку. Келвін поклав тіло Лорі в старий мішок, наповнений каменями, й кинув його в один із ставків. Ставок, що він вибрав, – не найближчий до ферми, не «наш», а один із глибших між ними – мав круті береги, тож мішок пішов би на глибину добрих двадцять футів, але зачепився за виступний камінь. У жовтні, коли рівень води був найнижчий, вершечок мішка трохи виднівся з-під поверхні.

Лікар Крістоферсон відвіз місіс Пай у психіатричну лікарню у Сент-Томас через два дні після того, як знайшли тіло Лорі. Вона померла за рік від хвороби, яку ніхто не зміг назвати. Розі відправили до родичів її матері в Нью-Ліскерді. Я знаю, що Мері намагалася тримати з нею зв’язок, але Розі так і не опанувала мистецтво письма, тож це виявилося непросто. Вона вийшла заміж дуже рано й переїхала звідси. Я ніколи не питала Мері, чи знає вона, де Розі тепер.

Метт і Мері одружилися в жовтні, й Метт став господарювати на фермі. Я впевнена, що вони обоє не хотіли цього робити.

За тиждень до весілля, коли поліція закінчила всі розслідування й сарай, де помер Лорі, їм уже був не потрібен, Метт його спалив. То був його весільний подарунок для Мері. Люк допоміг йому збудувати новий. То був його весільний подарунок для них обох.

Саймон народився у квітні. Пологи були важкі і, як наслідок, Мері більше не могла мати дітей.

Глава 24

Я прокинулася десь о п’ятій ранку від звуку трактора, що заводився. Деніел пирхнув, розплющив очі й запитав: «Що це в біса таке?» «Трактор», – відповіла я, але він уже заснув.

Я трохи полежала, сумуючи за шумом озера. Як уже казала, я зазвичай зупиняюся у Бо й Люка, коли приїжджаю додому, тож тихий, повільний шурхіт хвиль – це останнє й перше, що я чую за день. Тут натомість чутно звуки фермерської роботи. І те, як Деніел дихає поряд зі мною.

Минулого вечора стався, та я й знала, що мав статися, незручний момент щодо облаштування на ніч. Після того як усе поприбирали, коли Люк і Бо пішли, а Саймон побажав доброї ночі і пішов нагору, я почула, як Мері, що все ще залишалася з Меттом на кухні, сказала:

– Ну, ти її запитай. Я не можу.

І за хвилину по тому до вітальні увійшов Метт зі збентеженим виглядом.

Але я це передбачила і придумала, що сказати. Могла попросити для нас окремі спальні, просто щоб уникнути незручного моменту. Деніел із цим погодився б, хоч і не зрозумів би, чому так. Але хоч я й не хотіла, щоб він приїжджав, але коли вже приїхав, то збагнула, що хочу, аби він був поряд зі мною. Хотіла, щоб він став буфером між мною й родичами. Він був моє теперішнє. Якщо його не буде поряд, минуле може вночі вийти з берегів і переповнити мене. Крім того, подумала я трохи зухвало, чи має право Метт з-поміж усіх людей засуджувати мене? Дурниця, я знаю. Йому ніколи й на думку не спаде мене засуджувати.

Отож, коли він увійшов у вітальню, із незвичною цікавістю розглядаючи подряпину на руці, я сказала недбало: «Напевно, нам уже час підійматися нагору. Яка кімната наша? Та спальня, що попереду?». Я знала розташування кімнат нагорі й знала, що, крім кімнати Метта й Мері, лише у цій спальні є ліжко на двох. На Меттовому обличчі відбилося полегшення, й він сказав: «Так, звісно. Можете спати там».

Ми віднесли нагору наші сумки, перевдягнулися й видерлися на велике й прогнуте двоспальне ліжко. Я очікувала, що Деніел півночі не даватиме мені спати, аналізуючи мою сім’ю, але, певно, його таки виснажила безіменна пишнота дикої природи, бо, сказавши, що я їх зовсім неправильно описувала, він майже відразу заснув. Я ще десь півгодини пролежала без сну, дослухаючись до рухів у будинку й думаючи про давно минуле, й нарешті заснула, як у яму провалилася, і прокинулася, тільки коли загув трактор.

Прокинувшись, я трохи полежала, намагаючись не думати забагато про ту кімнату. То була найбільша спальня у будинку й найкраще розміщена – з вікна видно двір. Певно, то була кімната містера й місіс Паїв – інакше тепер належала б Меттові й Мері. Міс Вернон назвала б її доладною – доброї форми, з величезними вікнами у двох стінах. Метт і Мері користувалися бічною спальнею, а Саймон – кімнаткою біля ванної. У будинку є ще три кімнати: в одній стоїть двоповерхове ліжко, в іншій – стіл для бухгалтерських розрахунків, а третю використовують як комору. Я певна, що, крім того вбудованого двоповерхового ліжка, Пайових меблів тут немає. Думаю, Метт і Мері позбулися всього, чого могли, й повільно купували нове, коли могли собі дозволити. Їм хотілося, щоб якомога менше речей нагадувало про минуле.

Я лежала напівсонна й смутно думала, що, хоч у цьому будинку ще мав би витати слабкий дух відчаю, його тут на диво немає. А тоді, певно, знову заснула, бо потім почула звук трактора, що повертався, і тиху розмову Метта й Саймона надворі. Годинник показував сьому, тож я штурхнула Деніела й