Одинадцять хвилин - Пауло Коельо

— Не можу. Я дала обіцянку.

Бо, якби я її не дала, я, либонь, повірила б, що все, що тут відбулося, — це назавжди. А насправді було не так, це була тільки частина мрії дівчини, яка жила в глухій провінції далекої країни, дівчини, яка прибула до великого міста (не такого вже великого, якщо сказати правду), подолала тисячу перешкод, але все ж таки зустріла чоловіка, який її покохав. Зрештою, це стало щасливим фіналом усіх тих тяжких моментів, крізь які вона пройшла, і завжди, коли я згадуватиму про своє життя в Європі, мої спогади закінчуватимуться історією чоловіка, який закохався в мене, який завжди буде моїм, бо мені пощастило проникнути в його душу.

О Ральфе, ти навіть не знаєш, як я тебе кохаю. Думаю, що ми завжди закохуємося в ту мить, коли вперше зустрічаємо чоловіка своєї мрії, хоча в такі хвилини розум переконує нас, що ми помиляємося, й ми намагаємося притлумити в собі — не прагнучи до перемоги — цей інстинкт. Аж поки настає хвилина, в яку ми дозволяємо почуттям здобути перемогу, й це сталося в ту ніч, коли я йшла босоніж через парк, страждаючи від болю й холоду, але розуміючи, як сильно ти мене любиш.

Атож, я тебе кохаю, кохаю дуже, кохаю так, як ніколи не кохала жодного чоловіка, й саме тому я звідси їду, бо, якби я залишилася, сон би перетворився на реальну дійсність, на бажання володіти, на прагнення, щоб твоє життя стало моїм: на все те, зрештою, що в кінцевому підсумку перетворює кохання на рабську залежність. Нехай ліпше воно залишиться мрією. Ми повинні дуже обережно поводитися з тим, що отримуємо в дар від чужої країни, — або від чужого життя.

— У тебе не було оргазму, — сказав він, намагаючись змінити тему, бути обачним, не форсувати події.

Він боявся втратити мене й думав про те, що попереду ціла ніч, протягом якої я ще можу змінити свій намір.

— У мене не було оргазму, але втіху я пережила незвичайну.

— Але було б краще, якби ти пережила оргазм.

— Я могла б прикинутися, ніби переживаю його, тільки для того, щоб тебе потішити, але ти на це не заслуговуєш. Ти — чоловік, Ральфе Гарт, у всьому тому, що це слово має в собі прекрасного й сильного. Ти зміг підтримати мене й допомогти мені, погодився на те, щоб я тебе підтримала й допомогла тобі, й це тебе не принизило. Атож, я залюбки пережила б оргазм, але він не прийшов. Проте я мала величезну насолоду від холодної підлоги, від твого гарячого тіла, від того гвалтовного пориву, з яким ти увійшов у мене.

Сьогодні я ходила повернути книжки, які ще залишилися в мене, й бібліотекарка запитала, чи розмовляла я зі своїм партнером про секс. Мені хотілося перепитати: «З яким партнером?», «Про який секс?» Але вона цього не заслуговувала, вона завжди дуже добре ставилася до мене.

Насправді я мала тільки двох партнерів, відколи прибула до Женеви: один із них розбудив у мені найгірші інстинкти, бо я йому це дозволила, про що досі жалкую. Другий — ти — допоміг мені знову відчути себе часткою світу. Мені було дуже приємно навчити тебе, де доторкатись до мого тіла, з якою силою, протягом якого часу, і я знаю, що ти сприймав це не як критику твоєї поведінки, а як можливість того, що наші душі зможуть порозумітися краще. Мистецтво кохання, як і твій живопис, вимагає техніки, терпіння, а передусім, практики у стосунках між двома. Вимагає сміливості, необхідно піти набагато далі від того, що люди звикли називати словом «кохатися».

Ось так. Я знову заговорила як учителька, й мені це не сподобалося, але Ральф зумів обминути цю ситуацію. Замість відповісти на те, що я казала, він закурив свою третю сигарету за проміжок часу, менший за півгодини.

— По-перше, ти перебудеш цю ніч тут.

Це було не прохання, це був наказ.

— По-друге, ми ще покохаємося, з меншою тривогою і більшим бажанням. І нарешті, мені хочеться, щоб і ти краще зрозуміла чоловіків.

Краще зрозуміти чоловіків? Я всі свої ночі проводила з ними — білими, чорними, азіатами, євреями, мусульманами, католиками, буддистами. Хіба Ральф не знає про це?

Мені стало легше; як добре, що розмова звернула на стежку дискусії. В якусь мить я подумала про те, що, либонь, попрошу пробачення в Бога й порушу свою обіцянку. Але реальність мого повернення була зі мною, й вона сказала мені, що я повинна зберегти свою мрію неушкодженою й не дозволити собі потрапити в пастку, яку налаштовує мені доля.

— Атож, щоб ти краще зрозуміла чоловіків, — повторив Ральф, побачивши мій іронічний вираз. — Ти говориш про те, що хочеш виразити свою жіночу сексуальність, допомогти мені не заблукати на твоєму тілі, дати мені час на те, щоб я міг виявити терпіння. Я згоден, але думаю, ти вже давно зрозуміла, що ми різні, принаймні у своєму ставленні до часу. Ти ж не маєш у цьому плані претензій до Бога?

Коли ми з тобою зустрілися, я попросив, щоби ти навчила мене краще розуміти секс, бо я втратив жадання. А знаєш, чому? Тому що по кількох роках спільного життя всякі і будь-які мої сексуальні стосунки переходили в нудьгу й розчарування, бо я доходив висновку, що було дуже важко дати жінкам, яких я кохав, ту саму втіху, яку вони давали мені.

Мені не сподобалися його слова «жінкам, яких я кохав», але я вдала байдужість, закуривши сигарету.

— Мені не стало сміливості попросити: навчи мене, як обходитися з твоїм тілом. Та коли я тебе зустрів, коли побачив світло, яке променилося з тебе, й покохав тебе відразу, я подумав, що на цьому етапі свого життя мені вже немає чого втрачати, якщо я буду щирим і з самим собою, і з жінкою, яку мені хотілося б мати поруч себе.

Моя сигарета була чудова, і мені дуже кортіло, щоб він запропонував мені випити трохи вина, але я не хотіла дати вмерти цій темі.

— Чому чоловіки, замість робити те, що ти робиш зі мною, замість з’ясувати, як я себе почуваю, думають тільки про секс?

— Хто сказав, що ми думаємо тільки про секс? Навпаки: ми іноді роками переконуємо себе в тому, що секс — це