Одинадцять хвилин - Пауло Коельо
Вона також була задоволена, що не бачить тут образів святих, які мучаться, з плямами крові та відкритими ранами, — тут було тільки місце, де люди збиралися поклонятися чомусь такому, чого не могли зрозуміти.
Вона зупинилася також перед ракою, де зберігалося тіло Ісуса, в якого вона ще вірила, хоча давно вже про нього не думала. Вона опустилася навколішки й пообіцяла Богові, Святій Діві, Ісусові, всім святим, що, хоч би що сталося сьогодні, вона ніколи не змінить свого наміру й поїде звідси неодмінно. Вона дала цю обіцянку, бо добре знала, які пастки може налаштувати людині кохання і як вони можуть подіяти на волю жінки.
Незабаром вона відчула руку, яка торкнулася її плеча, і нахилила обличчя, щоб доторкнутися ним до руки.
— Як ти?
— Добре, — відповіла вона без будь-якого смутку. — Дуже добре. Ходімо вип’ємо нашу каву.
Вони вийшли, взявшись за руки, наче двоє закоханих, що зустрілися після тривалої розлуки. Поцілувалися на людях, зловивши на собі кілька обурених поглядів, обоє посміхнулися, подумавши про ту незручність, яку відчули, дивлячись на них, декотрі, та про бажання, розбуджені цією скандальною сценою, — бо знали, що насправді тим людям хочеться робити те саме. Скандальність ситуації пояснювалася тільки цим.
Зайшли до кафе, схожого на всі інші, проте в цей день воно було не таким, оскільки вони тут сиділи, кохаючи одне одного. Поговорили про Женеву, про труднощі французької мови, про церковні вітражі, про шкоду, якої завдають сигарети, бо обоє курили й не мали найменшого наміру відмовитися від цієї згубної звички.
Вона сказала, що заплатить за каву, й він погодився. Вони пішли на виставку, вона познайомилася з його світом, митцями, багатіями, які здавалися тут ще багатшими, мільйонерами, котрі здавалися бідними, людьми, що запитували про речі, про які вона ніколи не чула. Усім вона сподобалась, усі відзначали, що вона добре розмовляє французькою мовою, розпитували про карнавал, про футбол, про музику її країни. Освічені, люб’язні, симпатичні, звабливі.
Коли вийшли з виставки, він сказав, що прийде до кабаре ввечері, щоб зустрітися з нею. Вона попросила, щоб він цього не робив, у неї сьогодні вихідний, вона ліпше запросить його на вечерю.
Він погодився, й вони попрощалися, домовившись зустрітися в неї вдома, щоб потім повечеряти в одному симпатичному ресторані на маленькому майдані, що називається Колоньї, через який вони завжди проїздили в таксі, й вона жодного разу не попросила його там зупинитися, щоб оглянути те місце.
Після цього Марія згадала про свою єдину подругу й вирішила зазирнути до бібліотеки й попрощатися.
Вона затрималася на своєму шляху на час, який видався їй нескінченним, аж поки демонстрація курдів (знову!) розійшлася й транспорт зміг пересуватися нормально. Але тепер вона знову була господинею свого часу, й це не мало ваги.
Коли вона прийшла, бібліотека мала вже ось-ось закритися.
— Можливо, що я надто набридаю вам своїми інтимними звіряннями, але в мене немає близької подруги, якій би я могла признатися в певних речах, — сказала бібліотекарка, як тільки Марія увійшла.
Ця жінка не має близької подруги? Після того як вона прожила все своє життя в одному місті, щодня зустрічалася з багатьма людьми, їй не було з ким душевно поговорити? Доти, доки не познайомилася з нею, Марією, а чим вона, власне, відрізняється від інших людей?
— Я думала про те, що прочитала про клітор…
«О, ні! Невже вона не може говорити ні про що інше?»
— Ви вважаєте це нормальним, що курди щодня виходять на демонстрацію? Що закохані жінки втікають від свого зачарованого принца? Що люди думають про фазенди, замість думати про кохання? Що чоловіки та жінки продають свій час, не можучи викупити його назад? Усе це відбувається цілком незалежно від того, подобається воно мені чи ні, усе це вважається нормальним. Усе, що ми робимо всупереч природі, всупереч своїм найпотаємнішим бажанням, є в наших очах нормальним, хоча з погляду Бога воно нормальним бути не може. Ми самі шукаємо собі пекло, ми витрачаємо мільйони, щоб спорудити його, й після стількох докладених зусиль тепер живемо так, що гірше й уявити собі неможливо.
Марія подивилася на жінку, яка сиділа перед нею, й уперше за весь цей час запитала, як її звуть (досі вона знала тільки її прізвище по чоловікові). Її звали Хайді, вона була тридцять років у шлюбі й ніколи — ніколи! — не запитувала себе, а чи нормально не мати оргазму під час статевих зносин із чоловіком?
— Не знаю, чи треба було мені все це читати! Можливо, було б ліпше жити в невігластві, вважаючи, що вірний чоловік, помешкання з видом на озеро, троє дітей та пристойна робота — це все, про що може мріяти жінка. Тепер, після того як ви сюди прибули, і після того, як я прочитала першу книжку на цю тему, мені дуже прикро за те, що я пропустила щось дуже важливе у своєму житті. Невже всі такі?
— Можу вам гарантувати, що всі, — і Марія відчула себе юним професором перед цією жінкою, яка просила в неї поради.
— Хочете, я розповім вам подробиці?
Марія ствердно кивнула головою.
— Звичайно, ви ще дуже молода, щоб зрозуміти такі речі, але саме тому мені й хочеться трохи розповісти вам про своє життя, щоб ви не повторили моїх помилок.
Чому мій чоловік ніколи не подумав про те, що я маю клітор? Я вважала, що оргазм відбувається у вагіні, й мені завжди треба було багато, дуже багато часу, щоб бодай прикинутися, ніби я відчуваю те, що, як він вважав, повинна відчувати. Звичайно, мені було приємно, але то була не та приємність. Лише тоді, коли член терся об верхню частину… ви мене розумієте?
— Я вас розумію.
— І ось тільки тепер я відкрила, в чім причина. Ось тут, — і вона показала на книжку, яка лежала на її столі і назву якої Марія не могла прочитати. — Існує пучок нервів, які йдуть від клітора до точки G, де й сховані всі реакції. Але чоловіки думають, що то все пусте, що головне пропхатися у вагіну. Ви знаєте, що таке точка G?
— Ми про це вже розмовляли минулого разу, — сказала Марія, цього разу як Наївна Дівчина. —