Щоденник - Чак Паланік

— А це що таке?

Місті питає, навіщо він сюди прийшов.

— Ота пігулка, що ти мені її дала, вона викликала у мене найгіршу мігрень у моєму житті. — Накинувши халат їй на плечі, він пояснює: — Я віддав її одному хіміку на аналіз. — Просунувшй її знесилені руки в рукава, Ангел продовжує: — Не знаю, який у вас тут лікар, але оті капсули містять порошковий свинець із мікроскопічними дозами миш’яку та ртуті.

Токсичні складові всіх олійних фарб: «ван-дейк», фероціанід, йодний червоний, ртутний йодид, свинцеві білила, карбонат свинцю, кобальтовий фіолетовий, миш’як — усі оті прекрасні сполуки та барвники, які так цінують мистці, але які виявляються смертельними. Як ти мрієш про те, щоб створити шедевр, але натомість твоя мрія робить тебе божевільним, а потім убиває.

Вона, Місті-Мері Вілмот, отруєна наркоманка, одержима дияволом, Карлом Юнґом та Станіславським, малює ідеальні криві та кути.

Місті каже, що вона не розуміє. Місті каже, Теббі, її донька, вона померла.

І Ангел завмирає на місці. Його брови підскакують від здивування, і він питає:

— Як це так?

Кілька днів тому, або ж кілька тижнів. Місті достеменно не знає. Теббі потонула.

— А ти впевнена? — питає Ангел. — Про це не повідомлялося в пресі.

До речі, Місті не впевнена ні в чому.

Ангел каже:

— Тут смердить сечею.

То її катетер. Він висмикнувся. Вони лишають за собою смужку сечі — від мольберта, через кімнату та на килимі в коридорі. Сеча та слід від гіпсового злитка, який вони волочать за собою.

— Б’юсь об заклад, — каже Ангел, — що тобі не потрібен і отой гіпс на нозі. — Він питає: — Пам’ятаєш отой малюнок із кріслом, що ти мені його продала?

Місті відповідає:

— Розкажи.

Обхопивши Місті руками, він тягне її крізь двері на сходовий колодязь.

— Оте крісло виготовив тесля-червонодеревник Гершель Берк у 1879 році, — пояснює він, — і доставив на острів Чекайленд для родини Бертонів.

Її гіпсова нога гупає з кожним кроком, fi ребра болять, бо Ангел надто міцно тримає її, і його пальці впиваються та всвердлюються їй під пахви, і Місті каже:

— Детектив із поліції. — Вона каже: — Він сказав мені, що якась екологічна група спалює всі оті будинки, в яких Пітер позалишав свої написи.

— Справді спалили, — відказує Ангел. — І мій також. Усі поспалювали.

Океанський альянс за свободу. Скорочено — ОАС. Руками, з яких він не встиг зняти водійські рукавички, Ангел стягує її вниз на ще один сходовий проліт і питає:

— Ти розумієш, що коїться щось незрозуміле, чи ні? По-перше, каже Ангел Делапорте, просто неможливо, щоб ти могла так добре малювати. Напевне, то якийсь злий дух просто використовує її як «магічний екран»[6]. Просто вона малює досить гарно, щоб стати інструментом у руках нечистої сили.

Місті каже:

— Я так і знала, що ти це скажеш.

О, Місті точно знає, що відбувається!

Місті каже:

— Припини. — І питає: — А що ти тут робиш, га? Чому відтоді, як усе це почалося, він був її приятелем?

Що змушує його набридати їй і чіплятися до неї? Доки Пітер не зіпсував йому кухню, доки вона не здала йому в оренду свій будинок, вони «е знали одне одного. А тепер він вмикає пожежну сигналізацію і тягне її сходами вниз. — Її, з мертвою донькою та чоловіком у комі.

Її плечі вигинаються. Її лікті смикаються догори і лупцюють його по обличчк? бахкаючи в ті місця, де мали бути брови. Щоб він її кинув. Щоб відчепився від неї. Місті каже:

— Облиш, негайно.

І в цей час сигналізація замовкає. Стає тихо. Тільки в її вухах і досі дзвенить.

Потім долинають голоси в коридорах на кожному поверсі. Чийсь голос із мансарди каже:

— Місті зникла. Її немає в кімнаті.

Це лікар Туше.

Не встигли вони пройти іще одну сходинку, як Місті накидається з кулаками на Ангела. Місті шепоче:

— Розкажи мені. — Знесилено опустившись на сходи, вона шепоче: — Якого ти біса возишся зі мною?

Усе, що Місті любила в Пітері, першим полюбив Ангел. У мистецькому коледжі спочатку були Ангел та Пітер, поки не з’явилася Місті. Вони розпланували все їхнє майбутнє життя. Не як художники, а як актори. Байдуже, зароблять вони грошей чи ні, казав йому Пітер. Казав Ангелу Делапорте. Хтось із покоління Пітера мав одружитися на жінці, яка б зробила родину Вілмотів та й усю острівну спільноту достатньо багатими, щоб нікому з них не довелося працювати. Деталі цього задуму він ніколи не розповідав.

Ти ніколи не розповідав.

Але Пітер казав, що раз на чотири покоління хлопець з острова мав зустріти жінку і одружитися з нею. Молоду студентку-художницю: Як у старій казці. Він приведе її додому, і вона малюватиме так добре, що збагатить острів Чекайленд на наступні сто років. Він пожертвує своїм життям, але то буде лише одне життя. Лише одне життя на чотири покоління.

Пітер показував Ангелу свою дешеву біжутерію. Розказав Ангелу про старе повір’я, що жінка, яка зреагує на цю біжутерію і як їй сподобаються ці фальшиві брильянти — заволодіють її уявою, — саме та жінка і буде казковою феєю. Кожен хлопець із його покоління мав вступити в художній коледж. Він мав носити якусь прикрасу — подряпану, іржаву й потемнілу. Він мав познайомитися з якомога більшою кількістю дівчат.

Ти мав.

Дорогий і милий, дивакуватий і бісексуальний Пітере!

«Ходячий пеніс Пітер», від