Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін

— Чого?..

— Ну, щоб він поїхав, наш хлопець!.. Щоб дав нам трохи перепочити!.. Залишив нас удвох… Хіба ти не хочеш?

— Ах! Ні, цього ні! Ах! Ні! Ще ні! Господи! Ні! Ще ні!..

— Нумо спробуємо, Оґюсте! Подумай! Якщо ти помреш від журби, хіба це буде ліпше?..

— Помру, я? О Господи! І ти ще кажеш, що мені на це наплювати! Але це саме те, чого я хочу — смерть!.. Ох! Господи Боже!..

Раптом він випручується, виривається, збиває матір. І знову починає шаленіти^. Це йому не спадало на думку… Смерть! Боже мій!.. Його смерть!.. Він знову починає впадати в транс… Тепер він тільки про це й думає! Оговтавшись, він кидається до раковини… Хоче ковтнути води. Тарах! Бабах!!! Поковзнувся!.. Втрачає рівновагу!.. Летить догори дриґом… Падає на буфет… Відлітає до серванта… Щосили репетує… Вдаряється головою… Намагається за щось ухопитися… Все начиння сиплеться просто на нас… Увесь посуд, інструменти, люстра… Справжній водоспад… лавина… Він лежить, завалений… Його не видно… Мати гукає в купу уламків… І я: «Тату! Тату! Ти де?.. Озвися, тату!..» Він лежав випростаний, обличчям донизу… Я дивився на його червоні говноступи на плитках кухонної підлоги…

— Тату! Озвись, скажи що-небудь!.. Озвись, скажи що-небудь, мій любий!..

— Прокляття! Ніколи не маю спокою!.. Облиште мене, хай вам біс!..

* * *

Нарешті він притомився… Все-таки сказав «так»… Мати одержала, що хотіла… Він більше не мав сили чинити опору. Сказав, що йому байдуже. Й знову завів мову про самогубство… Він повернувся у свою контору. Цікавився тепер лише собою. Він вийшов з гри. Зумисне йшов геть, щоб не зустрітися зі мною. Весь час залишав мене наодинці з матір'ю… Вона знову взялася бідкатися й скиглити… доскіпуватися до мене з безкінечними балачками… Їй постійно спадали на думку нові ідеї… Вона мала обов'язково їх озвучити, аби вони не пропали марно і я міг ними скористатися, вона хотіла напхати ними мене ще до від'їзду… Те, що від мене відчепився батько, ще не означає, що мені все дозволено!..

— Послухай, Фердінане!.. Я давно збиралася з тобою поговорити… Я не хочу набридати тобі, лаятися, погрожувати, це не в моєму стилі! Це мені не властиво! Але все-таки є речі, які матері не байдужі… Часом здається так, ніби я літаю десь у хмарах, проте я все розумію!.. Я часто нічого не кажу, але думаю багато!.. Ми дуже ризикуємо… Надзвичайно! Сам подумай!.. Послати тебе до Англії!.. Твій батько по-своєму правий… Він — людина тямуща. О! Він аж ніяк не дурень!.. Для людей нашого статку це повне безумство!.. Відправити тебе за кордон?.. Адже ми й так уже в боргах!.. А прикраса, вартість якої треба відшкодувати!.. Додай до цього дві тисячі франків твоєму дядькові! Твій батько знову завів про це розмову сьогодні вранці… Повний безум!.. І це справді так!.. Я з ним не погоджувалася, але твій батько на все дивиться тверезо!.. Він близький до істини! Я щораз частіше запитую себе, де нам узяти таку суму! Дві тисячі франків!.. І навіть якби ми перевернули небо й землю… то все-одно не знайшли б такої суми, такі гроші на дорозі не валяються!.. Твій батько, ти ж сам бачиш, уже геть вибився з сил!.. А я, я також вже на ладан дихаю, дійшла краю, я нічого йому не кажу, але вже ледве ходжу… Поглянь на мою ногу!.. На вечір вона розпухає… Це жалюгідне існування аж ніяк не схоже на життя!.. Ми цього не заслужили!.. Ти чуєш мене, еге ж? Мій маленький! Я це кажу не для того, щоб робити якісь закиди… Але ти маєш розуміти… Ти не повинен мати ілюзії, ти маєш розуміти, як важко нам доводиться в житті… Адже за кілька місяців ти поїдеш. Ти завдав нам чимало клопотів, сам знаєш, Фердінане! Я можу тобі це відверто сказати!.. Я всією душею вболіваю за тебе… Врешті я твоя мати!.. Мені важко тебе засуджувати… Але чужинці, господарі, ті, в кого ти будеш весь час на очах… Від них годі чекати такої поблажливости… Та навіть той самий Ґорлож! Знаєш, що він вчора про тебе сказав?.. Його голос досі звучить у мене у вухах… Я нічого не казала твоєму батькові!.. Перед тим, як піти… А він був тут добру годину… «Я знаю, з ким маю справу… Я вам так скажу… З вашим хлопцем мені все ясно… Ви як усі матері… Ви самі його зіпсували! Розбестили! Ось і все! Всі гадають, що це на благо, надриваються з останніх сил! І накликають на своїх дітей біду!» Я повторюю тобі дослівно те, що він сказав: «Самі того не бажаючи, ви зробите з нього гульвісу, лінтюха, егоїста!..» Я просто остовпіла від цього! Слово чести! Я й не писнула. Не висловлювала невдоволення! Не мала наміру вступати з ним у дискусію!.. Але, знаєш, я сама немало про це міркувала!.. По-своєму він правий… Звичайно, ми не думаємо, як він, Фердінане… Це різні речі… Особливо я!.. Але якщо ти станеш чуйнішим, розумнішим, працьовитішим, свідомішим… Якщо ти добре не помізкуєш… Якщо не спробуєш хоч трохи нас підтримати… В нашому існуванні… В цьому тяжкому житті… Зрештою, тут є одна причина, Фердінане, і я маю тобі про це сказати, як твоя матір… Я розумію це як жінка… Ти справді не маєш серця… Зрештою, у цьому вся справа… Я часто запитую себе, чому це так… Звідки це в тебе?.. Певна річ, що ні від твого батька, ні від мене самої… Твій батько має серце… У нього навіть надто велике серце, в бідолахи!.. А щодо мене, то ти бачив, як я оплакувала свою матір?.. Серце я завжди мала… Ми були недостатньо суворі з тобою… Були надто заклопотані, на надто багато речей заплющували очі… Нам здавалося, що все налагодиться… А ти забув про елементарну порядність!.. Як це все мерзенно!.. Ми всі в цьому частково винні!.. Це точно… Ось до чого ми докотилися!.. «Ви ще спізнаєте з ним горя!..» Ах! Він не перший мені це сказав! Лавлонґ вже попереджав мене!.. Бачиш, Фердінане, не він один це знав!.. Усі, хто має з тобою справу, врешті приходять до такого висновку… Гаразд, я не педалюватиму на цьому, я не хочу виставляти тебе гіршим, ніж ти є… Але там ти опинишся геть в