Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна - Деніел Джеймс Браун
Потім знову, як завше, прийшли дощі. Це був не зовсім потоп попереднього року, але дощило більше днів, ніж було сухо, до кінця жовтня і в листопаді. Незвичайна кількість менших ураганних вітрів також продовжували дути з Тихого океану. Однією з небагатьох переваг, які, вважалося, мали екіпажі Західного узбережжя перед командами Східного узбережжя, було те, що останні не могли тренуватися під відкритим небом у зимовий період, коли їхні місцеві річки замерзали. Натомість їх, як правило, переводили в приміщення з веслувальними тренажерами, слабкою подобою реального спорту. «Це ніби сидиш на краю ванни з лопатою», — насміхався один західний тренер. У результаті всіх їхніх тренувань на повітрі, хлопці Вашингтона ставали, рік за роком, особливо витривалими і особливо вправними у веслуванні на бурхливій воді. Але веслувати неможливо взагалі, якщо ваш човен затонув, а в листопаді 1934 року вода була такою бурхливою, що постійно загрожувала затопити човни. День за днем Ульбріксон був вимушений тримати їх на суші. Він важко ганяв своїх хлопців, але не збирався дозволити човнові з повним екіпажем потонути посеред озера Вашингтон. На середину листопада він вважав, що відстає від графіка на 2 тижні.
Протягом того місяця, далеко на іншому боці світу на розкішній кіностудії «Гейер-Верке» на Харзер-Штрассе у Берліні Лені Ріфеншталь день і ніч вглядалась утомленими, але ревними очима через подвійні збільшувальні лінзи у її маленьку машину «Литакс» для редагування фільмів. Одягнена в білий халат, вона сиділа за своїм редакторським столом до 16 годин на добу, часто до третьої або четвертої ранку, рідко їла, оточена тисячами кіноплівок, що звисали з гачків перед скляними стінами з підсвічуванням. Наразі метою було ретельно переглянути, вирізати і склеїти вибрані фрагменти із 122 кілометрів відзнятої плівки після роботи під час з’їзду Нацистської партії 1934 року в Нюрнберзі.
Фільм, який зрештою постане з її праці, «Тріумф волі» (Triumph des Willens), мав визначити іконографію нацистської Німеччини. До цього дня він відомий як пам’ятник здатності пропаганди сприяти абсолютній владі і виправдати необмежену ненависть. І Ріфеншталь будуть прославляти за цей фільм усе її життя.
Нюрнберзький з’їзд 1934 року сам собою був одою владі й ретельно розробленим інструментом для її подальшої концентрації і поширення. Від того самого моменту, коли літак Адольфа Гітлера спустився із хмар у Нюрнберзі 4 вересня того року, кожен його рух, кожна деталь зображень, які розгорталися, кожне слово, промовлене ним і його поплічниками, були ретельно розраховані на те, щоб зміцнити ідею про непереможність Нацистської партії. І ще: що вона була єдиним легітимним об’єктом не лише політичного, а й релігійного завзяття. Ба навіть більше: що ця нова німецька релігія втілилася в особі її лідера.
Основними хореографами з’їзду були Альберт Шпеєр, головний архітектор Гітлера, який розробляв масові зйомки у Нюрнберзі; Йосип Геббельс, що контролював загальне значення пропаганди події, його «послання», кажучи сучасною мовою; і Лені Ріфеншталь, чиєю роботою було охопити у фільмі не лише сам конгрес, а й, що більш важливо, його основоположний дух — посилити його послання та передати аудиторії, значно більшій ніж три чверті мільйона членів партії, які були присутні в Нюрнберзі того тижня.
Це був натягнутий, напружений альянс, зокрема, між Ріфеншталь і Геббельсом. Оскільки вплив Ріфеншталь продовжував зростати, Геббельс усе більше намагався осягнути, як жінка може займати таке становище, так само як силувався зрозуміти, чому його дружина так заповзято заперечувала його численні інтрижки.
Після війни Ріфеншталь сказала, що спочатку не наважувалася зробити фільм, побоюючись перешкод з боку Геббельса і його потужного Міністерства пропаганди. У своїй надзвичайно корисливій для себе і ревізіоністській автобіографії вона стверджувала, що погодилася зробити фільм лише після того, як Гітлер пообіцяв тримати Геббельса на прив’язі. Вона також заявила, що вже спромоглася взяти Геббельса під контроль на більш особистому рівні — мовляв, вражений її принадами, він так рішуче хотів зробити її своєю коханкою, що прийшов до неї на квартиру однієї ночі й кинувся на коліна їй у ноги, благаючи про прихильність, але вона безцеремонно виставила його за двері. Геббельс, сказала вона, так ніколи й не пробачив їй ту принизливу відмову.
Незважаючи на все це, і незалежно від правдивості свідчень Ріфеншталь про її стосунки з Геббельсом, з’їзд 1934 року і фільм Ріфеншталь, зокрема, мали величезний успіх. «Тріумф волі» став усім, на що сподівалася Ріфеншталь, і донині він, як і раніше, розглядається багатьма як найуспішніший пропагандистський фільм усіх часів. Із колективом із 172 осіб, у тому числі 18 операторами у формі СА, щоб змішатися з натовпом, Ріфеншталь зняла події того тижня з кожного можливого кута, використовуючи методи, які ніколи доти не були випробувані в документальному кіно — камери на операторських платформах, що рухались уздовж рейок; камери, встановлені на платформах ліфта для динамічних видів з повітря; камери в ямах, виритих на рівні землі, для зйомки нацистських діячів знизу вгору по наростаючій. І камери впіймали все: півтора мільйона членів партії в уніформі, що марширували оглушливим синхронним кроком, стояли в масованих прямокутних лавах, досконалих у своїй однорідності та узгодженості; виступи Рудольфа Гесса, Геббельса і самого Гітлера, що стукав по трибуні, з палаючими очима і слиною, що летіла з рота; монументальну архітектуру Шпеєра, масивні кам’яні будівлі, що своєю вагою і солідністю надавали враження непереборної могутності, широкі відкриті простори, що наводили на думку про необмежене честолюбство; моторошну смолоскипну ходу чоловіків СА на другу ніч, із мерехтінням факелів і спалахами магнію і багать, що висвітлювали їхні блискучі
