Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна - Деніел Джеймс Браун

та не набухав поперек текстури деревини при намоканні й, таким чином, не мав схильності до деформації, він усе ж трохи розширювався вздовж волокон. Цей ефект становив не більше ніж 2.5 сантиметра набухання при довжині човна 18 метрів. Оскільки кедр був сухий, коли приєднувався до каркаса, але потім ставав мокрим після регулярного використання, деревина прагнула трохи розширитись у довжину. Тим не менш, внутрішній каркас човна, виготовлений з ясена, що залишався постійно сухим і жорстким, не дозволяв цього розширення. Таким чином, кедрова обшивка стискалась, змушуючи кінці човна злегка підніматись і набувати того, що суднобудівники називають «вигином». Зрештою, човен у цілому був під невловимим, але постійним напруженням, викликаним невивільненим стисненням в обшивці, чимось на зразок натягнутого лука, що очікує на постріл. Це надавало йому свого роду жвавості, прагнення вискочити вперед на захопленні весел таким чином, як жодна інша конструкція або матеріал не зможе повторити.

Для Покока ця неослабна стійкість — ця готовність відновитись, іти далі, продовжувати, незважаючи на опір — була магією в кедрі, невидимою силою, що вдихала життя в човни. І на його думку, човен, що не мав у собі життя, був човном, не гідним хлопців, які віддавали свої серця зусиллям із переміщення його по воді.

Наприкінці жовтня Ебрайт написав відповідь Пококові. Якщо він замовлятиме новий човен, він хотів, щоб його робили на спеціальне замовлення. Він хотів один човен із меншим вигином. Покок був шокованим. Після стверджень, що Покок надіслав йому обладнання, що поступається якістю, Ебрайт тепер вимагав човен, який просто не рухатиметься так швидко, як найкращі його судна, човен, який погано вплине на його репутацію майстра. Покок відписав із довгим докладним технічним поясненням його конструкції і запропонував кілька незначних модифікацій, що могли, як він вважав, заспокоїти Ебрайта без шкоди для цілісності човна. Ебрайт відповів роздратовано зі своїми власними технічними аргументами, а потім продовжив: «Я думаю, ви знаєте так багато про суднобудування, як ніхто більше у світі, але, можливо, нові ідеї можуть бути вигідними для нас усіх... Я сумніваюся, що вам сподобається тон цього листа, Джордже». Пококові зовсім не сподобався тон листа, але він відклав його. Він мав замовлення практично від усіх програм із веслування у країні. Ебрайт може замовляти човен або не замовляти, це його вибір.

І через певний час Ебрайт, нарешті, замовив один човен. Коли він був закінчений, Покок заплатив вісьмом хлопцям по долару, щоб ті доставили його в порт Сіетла, звідки його можна було переправити на південь.

Хлопці пропливли на човні через Косу до південної частини озера Юніон. Там вони обережно витягли його з води, перекинули над головами і почали 2.4-кілометрове перенесення по Сіетлу. Кедрова черепаха із 16 ногами, завдовжки понад 18 метрів, перетнула вулицю Мерсер і попрямувала на південь на Вестлейк, занурюючись у рух середмістя. Із головами під човном вони мало що могли бачити, хіба лишень власні ноги і спину хлопця попереду, то ж рульовий біг наперед, розмахуючи руками, щоб попередити зустрічні автомобілі триматися подалі, і одночасно викрикуючи інструкції з веслування: «Шлях, достатньо, хлопці! Ліво руля. Підніміть його вгору!» Вони ухилялися від трамваїв і автобусів, широко розверталися навколо кожного кута, виглядали з-під човна час від часу, щоб зорієнтуватися. Коли вони повернули праворуч і зайшли у торговельний район на 4-й Авеню, люди зупинялися на тротуарі або вибігали з магазинів, щоб подивитися на їхню ходу — вони витріщалися, хихотіли й аплодували. Нарешті хлопці опинилися прямо на Колумбії, пройшли вздовж крутого спуску до порту, хутко перескочили через залізничні колії і безпечно дісталися до доків. Там вони відправили човен до Каліфорнії, де вони незабаром змагатимуться в перегонах проти нього на лимані Окленда.

Того жовтня на човновій станції Вашингтона почала наростати напруга. Тривалі чутки, що другокурсників можуть прив’язати до першого університетського човна навесні, тримали всіх на нервах. Ел Ульбріксон залишався характерно мовчазним щодо цієї теми, але старші хлопці хвилювалися, що це саме собою вже схоже на зловісну ознаку. Чому він просто не припинить чутки і не скаже, що другокурсники матимуть відбір до основної університетської команди наступного року, як завжди? Коли хлопці підходили і ставили весла в стійки, було мало звичайного стьобу та перекидання жартами. Крижані погляди почали змінювати добродушні усмішки. На воді іноді свист лунав із човна на човен, коли тренери були поза зоною чутності.

Поки настрій на човновій станції псувався, так само псувалась і погода. Спочатку це був просто звичайний дощ, але потім, уранці 21 жовтня, прорвало пекло — почалася наступна дія із серії екстремальних погодних явищ, які характеризували середину 1930 років. Величезна циклонічна буря, порівняно з якою шторм попередньої осені виглядав майже як весняний бриз, налетіла на штат Вашингтон.

Вона, здавалося, прийшла нізвідки. О 9-й ранку на озері Вашингтон були не більше ніж легкі брижі, стояв типовий сірий день пізньої осені зі слабкими вітрами із південного сходу, що віяли, імовірно, зі швидкістю 8 кілометрів на годину. За годину безперервні вітри дули з південного заходу зі швидкістю 80 кілометрів на годину. До полудня пориви до 120 кілометрів на годину вже ревли над озером Вашингтон. В Абердині, на узбережжі, вітри перевищили швидкість 145 кілометрів на годину. Це була найбільша буря, яку будь-коли бачили околиці Сіетла.

На Причалі 41 океанський лайнер «Президент Медісон» розірвав свої троси і накренився на пароплав «Харвестер», занурюючи його у воду. Біля порту Таунсенд сейнер «Агнес» також затонув, потопивши 5 рибалок із Сіетла. Довелося рятувати 30 пасажирів із «Вірджинії V», одного з останніх у місті кораблів історичного Флоту Москіто, коли він урізався в причал і зруйнував його надземну частину. У сільській місцевості дахи сараїв і цілі прибудови злетіли в повітря. Ангар літаків на аеродромі «Боїнга» — на той час основному аеропорті Сіетла — розвалився, знищивши кілька літаків усередині. У готелі «Алкі» впала цегляна стіна, убивши китайського постояльця в ліжку. У Гувервіллі бляшані дахи, кружляючи, літали по небу, а халупи просто розпадалися, залишаючи їхніх мешканців стояти приголомшено серед уламків.